СКЛЯНА ВАЗА

Одного дня троє Зерняток купили у магазині скляну вазу. Не звичайну — з товстого білого кришталю, а дуже гарну, з тонкого скла з різнокольоровими візерунками.

Додому поверталися на тролейбусі.

Пустунчик першим заскочив у вагон та швиденько зайняв вільне місце. Коли підійшли друзі, Пустунчик дав сісти Лапуні, яка обережно тримала на колінах вазу. Пустунчик та Розумник стояли поряд, оберігаючи Лапуню та її скарб від випадкових поштовхів інших пасажирів.

Вдома ваза зайняла почесне місце. Найкращі букети завжди ставили тільки в неї.

Коли іншим разом Зернятки їхали на далеку прогулянку, Пустунчик знову першим зайняв вільне місце у транспорті. Але, тепер він не запросив Лапуню сісти біля вікна.

— Ти не думаєш поступитися місцем? — спитав Розумник. — Краще б сиділа Лапуня, а ми постоїмо.

— Для чого? — здивувався Пустунчик. — В неї ж сьогодні немає вази. Постоїть, не розсиплеться! Я першим встиг!

— Але ж ми — хлопці, а Лапуня — дівчинка.

— То й що? Ти сам казав, що ми рівні. От якби Лапуня дуже втомилася, чи ногу натерла, чи…

— Не треба мені поступатися, я не слабачка! — образилася Лапуня.

— Ти – прекрасна дама, — заперечив Розумник. — А Пустунчик завжди хотів бути великим героєм! Хіба герой міг би зручно вмоститися біля вікна та не помічати, що поряд стоїть прекрасна дама? Він би дозволив її штовхати? Не подумав, що стояти в транспорті важко? Справжній лицар завжди уважний, і допомагає всім, кому може. Це — ознака чемності, а інколи — це справжній подвиг.

— Сідай, будь ласка! — підскочив Пустучник.

— І що в цьому героїчного? — спитав він, коли Лапуня подякувала та сіла. — Мені все рівно, але я встиг першим. Я думав, це справедливо. Вільне місце ж тільки одне…

— Отож! — сказав Розумник. — В тому вся справа! Поступитися місцем, коли ти зовсім не втомлений і довкола багато вільних місць — ніякий не героїзм. А ось уяви, ти їдеш після довгого дня, з важкою сумкою, мало не падаєш з ніг і тобі щастить зайняти єдине вільне місце… Ти полегшено зітхаєш і раптом бачиш поряд старенького дідуся, або жіночку із малою дитиною, або незнайому дівчинку із скляною вазою. Що ти робитимеш?

Звичайний хлопець вдав би, наче нічого не помічає та сидів би й надалі, а справжній герой одразу поступився б тому, хто потребує зараз більших зручностей, кому це дорогоцінне місце потрібніше.

— Але я теж втомився! І місце — лише одне…

— Це правда. Але герой вдав би, що зовсім не втомлений. Не кривився б, наче в нього зуби болять, а посміхнувся незнайомій людині та пропустив би вперед або поступився місцем. І не чекав би за це подяки та слави, бо для лицаря така поведінка звична, він робить багато подвигів кожен день. Оце зовсім нелегко! Справжній героїзм – думати не лише про свої потреби та бажання.

— Він так не зможе, — сказала Лапуня.

— Зможу! Я ж справжній лицар! — гаряче запевнив Пустунчик.

— Хвалько! — засміялися друзі. — Лицаря видно по його справах! Чи надовго вистачить твого героїзму?

— На кожен день!

— Поживемо — побачимо, — із сумнівом зітхнула Лапуня. Їй дуже хотілося, щоб поряд завжди були лицарі, які поводяться у складних ситуаціях так уважно, наче люди довкола тримають дорогоцінні крихкі скляні вази.