ШИК, БЛИСК ТА ВОРОНА

Одного дня Пустунчик грався надворі, а потім не вмився, не причепурився, так і прийшов до Розумника.

Лапуня вже була там, милувалася собою у дзеркальці та поправляла зачіску.

— Все спокійно? — спитав Розумник. — Ти дістався сюди без пригод?

— А що могло статися? — здивувався Пустунчик.

— На Лапуню сьогодні напала величезна ворона, просто біля дому.

Пустунчик подивися на подружку із люстерком, та замість того, щоб непокоїтися, почав голосно сміятися.

— Зрозуміло! Лапуня так сяє, так виблискує, наче не Зернятко, а золотий зливок! Ворона хотіла вкрасти її! Всі ворони тягнуть усе гарне та блискуче до себе в гніздо!

— Тобі така небезпека не загрожує! — глянувши на Пустунчика, сказала Лапуня. — На кого ти схожий! Наче ти щойно виліз з печери, де рив підземний хід! Не думаєш, що треба хоча б вмитися та вимити руки, перш ніж сідати до столу?

— А нащо? — спитав Пустунчик. — Щоб мене ворона вкрала? Часто вмиватися — тільки воду дарма витрачати!

— І мило, — додав Розумник. — Ті чорні плями, що в тебе на долонях та колінах без мила точно не звести.

— От, ще й мило! — завівся Пустунчик. — Гаряча вода, шампунь, пральний порошок, стільки всього… Ось вимию руки, а ось знов забруднився — знову мити? А уяви, скільки можна зекономити грошей, якщо не мити руки стільки разів на день! Самі нещастя з цією чистотою: стільки зусиль, часу та миючих засобів. А все для чого? Щоб не можна було спокійно вулицею пройти? Щоб кожна ворона та сорока на тебе кидалися?

— Пустунчик, що з тобою? — здивувалася Лапуня. — Невже ти захочеш ходити брудним, як порося тільки тому, що злякався ворони?

— Нікого я не боюся! Але несправедливо це! Нехай Розумник скаже, скільки в нас витрат на чистоту. Ну, скільки?

— Одразу і не скажеш, — визнав Розумник. — Багато! Економія води та грошей — справа розумна та корисна. Але я точно знаю, що на своїх долонях ми носимо кілька мільйонів мікробів. Вода змиває їх, мікроби згодом знов з'являються, а ми їх — милом! Мікроби не можуть втриматися, зісковзують та розчиняються, тому мило таке слизьке та пече, якщо потрапить у очі. Якщо дозволити мікробам вільно розмножуватися, нічого не мити та не прибирати... важко порахувати скільки їх буде навколо! Ти згоден годувати всі ці мільйони, Пустунчику? Як на мене, одна ворона, та навіть сто ворон — менша небезпека для здоров’я, ніж незліченна армія мікробів!

Пустунчик ще трохи посперечався, але ввечері довго дивився на себе у дзеркало та думав. Ні, можна звісно економити воду та мило, але уявити, що вся шкіра вкриється товстим шаром бруду і в ньому будуть жити мільйони бридких мікробів? Всі мікроби будуть радіти та славити свого доброго господаря — короля бруду Пустунчика Першого, який навіки заборонив воді та милу торкатися їхніх угідь!

Брр! Та навіть, якщо хтось заплатить великі гроші, набагато більші ніж ті, що кожен місяць витрачаються на воду та мило, Пустунчик не хоче бути заповідником для мікробів! Бути чистим набагато приємніше!

Перед сном Пустунчик без нагадувань вмився та почистив зуби. А зранку так причепурився, що Лапуня навіть руками сплеснула від подиву, коли його побачила.

— Що це з тобою? Такий шик та блиск! Не боїшся?

— Так тепер завжди буде. Я ж не боюся ніякої ворони! — сказав Пустунчик.

— Оце — розумно, — додав Розумник. І всі засміялися.