У НОВОМУ ПЛЕМЕНІ

Коли Зернятка — Розумник, Пустунчик та Лапуня тільки починали ходили до школи, їм зовсім не сподобався перший клас. Зараз в це важко повірити, але це правда.

Лапуня вважала, що дівчаткам не личить ходити із портфелем. Він такий важкий... і такий хлопчачий! Не те що її улюблена малесенька сумочка із рожевим замочком!

Розумник думав, що він і так багато читає і вже все знає. А чого не знає – дізнається трохи згодом. Нащо йому вчитися у школі? Він сам собі вчитель!

Пустунчик сумував через те, що багато часу треба сидіти за партою, замість того, щоб гуляти, гратися та шукати цікаві пригоди. Чому уроки такі довгі, а перерви такі короткі?! Та ще й додому можуть дати якесь завдання!

Коли закінчився перший тиждень навчання, всі троє зібралися на Раду Друзів. І стали радитися, що робити далі? Адже з понеділка знов треба йти до школи!

— Для чого ми пішли до школи? — спитав Розумник.

— Щоб вчитися, — трохи сумно відповіла Лапуня. — Казали, там буде цікаво...

— А мені нудно! — встряв Пустунчик. — Тобто, коли нас вчать чомусь цікавому, мені цікаво, але навіщо потрібні такі довгі уроки, не розумію!

— Але всі ж вчаться, — ще сумніше сказала Лапуня. — Може, ми ще надто малі для школи? Не розумію...

— Ось! — зрадів Розумник. — Ми не розуміємо шкільний порядок! А коли щось незрозуміло, його треба ретельно дослідити та вивчити!

— Ми весь час тільки те й робимо, що вчимося, вчимося... аж в голові паморочиться! — пхикнув Пустунчик. — А я справжніх пригод хочу!

— Будуть пригоди, — пообіцяв Розумник. — Давайте гратися, наче ми потрапили до незнайомого дикого племені. Ми — полонені чужаки. І треба вивчити всі закони, щоб нас прийняли за своїх!

— Бо інакше нас всіх з'їдять! — радісно підскочив Пустунчик. Йому сподобалася гра у плем’я дикунів.

— Ой! Я не хочу! — стривожилася Лапуня.

— У школі нас, звісно, не з'їдять, — заспокоїв подружку Розумник. — Але задля власної безпеки варто знати всі внутрішні правила. Нам треба навчитися брати знання, які нам дають на уроках, ввійти у шкільне життя, познайомитися із усіма в класі, дізнатися, хто з дорослих — головний вождь, до кого звертатися по допомогу, від кого можна чекати небезпеки...

— На нас там справді чатує небезпека? Чи це для гри? — спитала Лапуня.

— Ніхто насправді не знає, що з ним може статися у наступну мить. Наприклад, якщо ти захворіла, а йде урок... що будеш робити?

— Не знаю…

— А якщо ти дуже голодна, де й коли в школі можна поїсти?

— Не знаю…

— Ось бачиш.

— А це вже цікаво! — зрадів Пустунчик. — Закони "племені"! Ось побачите, я скоро стану великим вождем!

— Я швидше стану, — заперечив Розумник. — Я більше читаю!

— А дівчаток беруть у вожді? — спитала Лапуня.

— Не знаю. Але скоро дізнаємося! Гайда до школи!..

Всі троє розвеселилися,  і з того дня їм стало значно цікавіше вчитися та ходити до школи.