"Впізнай мене!" Зелене диво

На зеленій галявині Зернята гралися в хованки.

Раптом, Розумник почув легкий шерхіт, наче щось повзло до нього. Подумав, що його знайшли, підскочив за кущем… тоді його справді побачив Пустунчик. Гра скінчилася. Друзі зібралися біля куща.

— Там щось шелестіло!

— Може, змія? — злякалася Лапуня.

Хлопці обстежили кущ та землю довкола — нічого. Тоді Лапуня теж почула, як кущ сумно зітхнув.

— Що з тобою? Щось болить? Гілка зламана? Хробак корінь точить?

— Ні, — промовив Кущ Калини. — Сумно. От я росту, і стану дуже великим, але ніколи мені не бути деревом…

— Розумник, це правда? — здивувався Пустунчик. — Я думав, спочатку всі рослини маленькі, а потім можуть рости-рости і стати деревами!

— Ото смішний! Звісно, так не буває. Кущ — то кущ, а дерево — дерево!

— Але чому? Значить, для нашого куща немає ліків? Не вірю! Спитаю в Чарівної Книги Природи!

Пустунчик взяв у долоні листок калини, закрив, потім відкрив долоні наче книжку. Одразу перед Зернятами виросла величезна кольорова книга.

— Скажи, чому кущу не стати деревом?

— Я загадаю тобі загадку, — від Книги віяло легеньким вітерцем, а всі малюнки в ній були живі. — Відгадаєш, тоді скажу!

Пустунчик згодився, а друзі обіцяли йому допомагати.

Книга сама перегорнула сторінку. Перед Зернятами ріс величезний дуб.

— Впізнай зелене диво! Що це?

— Звісно, дуб. Йому, може, років двісті!

— Так, а що таке дуб? Яка рослина?

— Дерево.

— Правильно. А це? — Книга перегорнула сторінку. Там ріс кущ із дрібними чорними ягідками в китицях. Пустунчик з підказкою впізнав бузину. — Так, це знайома рослина, ти знаєш її назву, але що це по суті?

— Кущ, — підказав Розумник.

— Добре, добре, — посміхнулася Книга. — А це?

На малюнку квітували ромашки. Лапуня одразу впізнала їх, бо любила ці квіти. І не могла повірити, що квіти — трав’янисті рослини. Те ж саме, що трава, тільки з гарними квітками. Але Книга запевнила, що так і є.

— А тепер скажіть, що спільного в усіх цих рослин?

— Ну-у, — Пустунчик замислився, роздивляючись живі картинки. Рослини рухами підказували йому відповідь. — В них усіх є коріння, листки, квіти, плоди... і те, на чому ростуть листки, коріння та квіти. А в деяких рослин немає квітів! Тоді як бути?

— У всіх рослин є плоди та квіти, або те, що їх замінює. Це ти вивчиш згодом, — пообіцяла Книга.

— Листки теж не у всіх, у ялини та сосни — голки!

— Так, але голки теж зелені! Це суха заміна листків. Наче свіжий хліб та сухарики. Або картопля та чіпси. Дерева так і розрізняють: хвойні та листяні. Шукай, що спільне для всіх!

— У всіх є якісь палки, на чому все тримається. Що це?

— Це називається СТЕБЛО. "Хребет" рослини. А тепер скажи, що в будові дерева, куща та трави зовсім несхоже, окрім зросту?

— В ромашки стебло тоненьке, зелене. Його можна легко зірвати.

— Таке стебло всіх трав’яних рослин. Цупке, тонке, коротке, довге, сухе, з колючками, але без кори!

— Ага, справді, у дерева стебло з корою! Навіть у малих дерев.

— Основа дерева, на якій все росте, зветься СТОВБУР. Від стовбура йдуть гілки. А яка будова куща?

— У кущів є кора і гілки… тільки тонкіші. Схоже, що у куща самі гілки ростуть одразу із землі. Я зрозумів! У куща ДЕКІЛЬКА СТОВБУРІВ! — Пустунчик навіть затанцював. — Ось де розгадка! Трава, навіть, якщо виросте до неба, не вкриється корою! А кущ не стане деревом, бо в нього купа стовбурів-гілок! Виходить, кущ крутіший за дерево! Чуєш, Калино? Не журись!

— Звісно, Кущу Калини не варто сумувати. Саме калина — символ української природи. Не дарма кажуть: "Без верби і калини нема України!" — лагідно посміхнулася Книга. Тихо закрилася та зникла.

Зернята ще довго гралися на галявині, визначаючи кущі та дерева. І всі по черзі пригадували, які рослини їм знайомі серед квіток і трав, серед кущів, серед дерев. Виграв, звісно, Розумник. Але друзів то не засмучувало.

А які рослини рідного краю ти знаєш? Які ростуть біля твого двору, міста, села?

Гра: "Паспорт рослини"

За власним бажанням обери рослину, яку добре знаєш наочно та знаєш ї назву.

Видай рослині "український паспорт".

Згорни листочок навпіл, книжечкою.