Життя у клітці

Пустунчик сперечався з друзями.

— Всі кажуть: люби природу! Бережи природу! А чому? Невже сучасні технології не повністю замінюють природу? Ми ж не в печерах живемо, не в норах. У нас все штучне і дуже зручне!

— Так, — згодився Розумник. — Людина створила власний світ. Але не може жити в порожнечі, без зв’язку з природою.

— Чому?

— Невже тебе не тягне туди, де світить сонце, ростуть дерева, пахнуть квіти, співають пташки, іде дощ! — здивувалася Лапуня. — Це ж наше рідне середовище, ми частина природи. Як нам без неї? Це дуже сумно, навіть страшно!

— Не люблю дощ! — вередував Пустунчик. — Мені вдома добре. Там телевізор, ігри, купа книжок! Не засумую! Людина десь живе повністю незалежно від природи?

— Тільки на космічних станціях, — сказав Розумник. —Там все штучне, навіть повітря.

— Хочу на космічну станцію!

Пустунчик зголосився пожити без природи. Він не гулятиме надворі. Не їстиме свіжої зелені, фруктів та овочів. В школу його водитимуть у дуже темних окулярах, щоб нічого не бачив. Лапуня забрала до себе всі рослини в горщиках. По телевізору чи комп’ютеру також не можна бачити природу. І не читати про неї! І коли провітрюєш кімнату, зачинятися в іншій, бо штучного повітря в них нема. Але натомість, не дивитися у вікна! Бо в космосі або на підводному човні за ілюмінатором теж природа.

До вечора Пустунчик веселився у розважальному центрі без вікон. Вдома швидко заснув. І навіть не думав, як буде важко. Він грав на комп’ютері, дивився телевізор, але там скрізь була природа, тому згодом він грався сам, наче у далекому космосі. Ходив до школи, дзвонив друзям. Та ледве витримав три дні.

— Більше не можу, — Пустунчик рвучко відкрив вікно та глибоко вдихнув. Надвечір сонця не було, збиралися хмари. Пустунчик вибіг надвір. Накрапав дощик.

— Як добре бути вільним! Бачити простір, небо! Відчувати краплі дощу на носі! Вночі я бачитиму на зорі, а завтра — зелень та сонце! Нарешті!!! — радів Пустунчик.

Друзі почули, та вибігли до нього.

— Людина доти не сумує у власному світі, доки її там не зачинили наче в клітці! Людина любить волю, а це відчуття дає тільки природа. За те ми її любимо, — посміхнулася Лапуня.

— Я теж люблю! — Пустунчик все зрозумів. — Треба її берегти і не робити все на світі неприродним. Бо де відпочити від техніки? Тепер я знаю, як погано жити в клітці, хай навіть там все дуже зручно, багато їжі, розваг, тепло та затишно.

Наступного дня дорогою до школи Пустунчик зачудовано дивився навкруги, наче бачив світ вперше. Він і не уявляв, як сильно скучить за природою за кілька днів.

А що для вас найкраще у природі?

Як берегти скарби природи, не знищувати їх?