Чорний скарб

Посеред поля, наче маленький вулканчик росла кротовина. Зернята стояли довкола і чекали.

Нарешті серед грудочок вологої землі витнулася гостроноса мордочка крота. Підозріло принюхалася, вирішуючи, чи рити далі, чи тікати?

— Ми від Златоколоса! — тихо сказали Зернята.

Кріт висунув широкі лапи-лопати з міцними пазуриками, розширив вхід та пірнув в нору.

— Заходьте! — долинуло з темряви.

Пустунчик поліз у нору першим, перевіряючи безпечність шляху. Розумник підтримав Лапуню. До основного тунелю вели гвинтові сходи, вириті спеціально для гостей. Хазяїн нори навіть ввімкнув тьмяне освітлення. Зернята опинилися в підземній лабораторії, де їх зустрів професор Кріт у білому халаті та темних окулярах: всі кроти краще орієнтуються в пітьмі ніж на світлі.

— Златоколос розповів вам, колеги, сутність проблеми? — спитав Кріт.

— Він тільки сказав, що найбільшому природному багатству України загрожує небезпека, та просив нас прийти, — поважно відповів Розумник.

— Сідайте, зараз самі все побачите! — Кріт запросив гостей до робочого столу навпроти стіни. Над столом блищав великий, більше метра заввишки чорний екран. Кріт натиснув кнопки, екран показав земляну стінку з темними плямами. Здавалося, ця стінка просто за склом, наче це кротове вікно, яке веде не нагору, а в тунель.

— Знаєте, що це? Грунтовий розріз найродючішого в світі чорнозему!

— Ми бачимо грунт зсередини? Як тортик? — Лапуні темно-брунатна земля справді нагадувала розрізаний шоколадний торт. — А що це за чорні кульки, наче яблука з чорного шоколаду? Такі рівненькі!

— Кротовини! Досягнення нашої лабораторії всього за рік, — з гордістю відповів професор Кріт. — Ви бачите наші ходи в перетині, як круглі плями на стіні. Насправді вони йдуть під землею, наче звивисті труби на багато метрів. А такі чорні, тому, що саме в кротовинах утворюється новий гумус! Дощові хробачки теж рихлять грунт та збагачують його гумусом, але хіба можна порівняти результат нашої роботи?!

— Гумус, це вітаміни для грунту? — спитав Пустунчик.

— Гумус — родючий шар, дуже-дуже поживний, — Розумник знав відповідь. — Він і робить чорнозем чорноземом! Думаєш, чому ця земля такого шоколадного кольору? Бо збагачена гумусом, як жоден інший грунт!

— Цей теж не повністю чорний, — пхикнув Пустунчик. — Вся стіна наче з темно-молочного шоколаду, який ближче донизу переходить у чисто-молочний, або навіть у халву. І тільки зверху десь на півметра справді темний шоколад, а зверху чорна глазур. І оці кружальця… тобто кротовини, так, справді чорні!

— Темніше не буває, — авторитетно завірив Кріт. — Чорний гумус на поверхні близько 20 см., та ще й темний шар майже до метра! Це взагалі фантастика! Найсмачніший для рослин, особливо для золотої пшениці. А які луки на ньому ростуть, яке різнотрав’я! І, уявіть собі, ми втрачаємо свій чорний скарб! Нажаль, це відеозапис, таким був цей грунтовий розріз десять років тому. Погляньте на нього зараз!..

Кріт натиснув іншу кнопку. Екран залило яскравим світлом, яке швидко потьмяніло до сірого. Лапуня жалісно скрикнула.

Частина, яку Пустунчик назвав "халвою" — бежево-сіра, в самому низу, тепер стала найтемнішим кольором колишнього чорнозему. Чорної "глазурі" взагалі не лишилося. Навіть кротовини стали такими розмитими, що їх легко сплутати з тінню. І наче тінь з грунту вийшла хитка фігурка та наблизилася до екрану. Чоловічок із шкірою кольору "халви", схожий на скелет, дуже виснажений або смертельно хворий, із впалими щічками. Замість волосся в нього росла ріденька шевелюра с ламкої соломи та сухої трави.

— Не лякайтеся, — слабкий голосом покликав він Зернят. — Це ж я, Чорнозем.

— Ти захворів? — спитала Лапуня.

— Трошки. А ще більше втомився. Втратив свою родючу силу…

— Як це сталося?! — хвилювалися Зернята.

— Я й сам не помітив… Потихеньку… — зітхнув колишній Чорнозем. — Люди рік за роком орали це поле, саджали пшеницю, не давали мені відпочити та відновити запас гумусу. Кілька разів було: тільки засіяли, налетів вітер, закрутив та розвіяв верхній самий чорний шар… Йшли дощі, гумус змивався в канаву, бо на полі є невеличкі пагорби. Влітку була посуха, потім знов вітер… Ліс неподалік вирубали під нове поле. Ліс затримував воду на схилах коренями дерев. Без нього миттєво все висохло…

Ось так раз од разу врожай ставав все біднішим, і мене почали годувати добривами. Але забагато вітамінів для грунту теж некорисно, як для всякого організму. Що в малих кількостях — ліки, у великих дозах стає отрутою! Фосфати та солі забруднили грунт та підземні води. Бачите ті білі розводи, наче від мила? Це проступає сіль. Не кажу вже про отруйні пестициди, якими боролися зі шкідниками… Тепер я гину! Не можу більше зростити здорових колосків золотої пшениці.

— Його треба рятувати! Терміново! — одностайно вирішили Зернята. Кріт схвально і сумно кивнув. Саме для того він кликав на допомогу. Але що робити?