— Пірат! Пірат! Злодій! Крадій! Лови його! — гули бджоли-розвідники. Загін кружляв над полем, пильно придивлявся до кожної квітки та не помітив того, кого шукав, бо злодій припав землі, сховавшись у тіні під золотарником — високим медоносним бур'яном з жовтими китицями.
Повз сердитих бджіл спокійно пролетів денний метелик-сонцевик Павиче Око. З великими синьо-бузковими "очицями" на червоних крильцях.
— Кого шукаєте?
— Проклятого пірата! Проліз в наш вулик! Пограбував наших діточок! Ти його бачив?
— Та що ви! Я з такими не знаюся! Хай щастить!
Павиче Око кружляв на місці, проводжаючи бджолиний загін. Коли розвідники полетіли, спостерігач тихенько приземлився та підповз ззаду до величезного темно-волохатого нічного метелика з яскраво-жовтими нижніми крильцями, "джмелиними" смужками на черевці та малюнком черепа на спині.
— Здавайся, отамане! — грізно рявкнув Павиче Око.
"Черепастий" метелик смикнувся і голосно заверещав.
— Тьху, налякав! — видихнув він, озирнувшись.
— А ти мене?! Мало вусики не повідпадали! Нащо ж так репетувати? Як ти це робиш?
— Секрет! — посміхнувся "черепастий". — Мій бойовий клич. Тільки ми, бражники загону "Мертва Голова" так вміємо! Що там нагорі? Все тихо? Бджілки полетіли?
— Так, полетіли. Тебе шукали. Лаялися. Знов за старе? Проліз у вулик і крав мед? На солоденьке тягне?
— Люблю медок! — Бражник погладив лапками сите товсте черевце. — Ти ж знаєш, у мене хобот не для квіточок! Мені одразу грамів 15 нектару треба! Мінімум, 5! А де стільки взяти? У стільниках пити найкраще, там ба-ага-а-ато!
— Ризикуєш! Зажалять на смерть!
— Якщо спіймають! А я їх присипляю. Маскуюся під "бджілку"! — зареготав отаман Мертва Голова.
— Хіба бджоли не бачать, яка ти "бджілка"? — здивувався Павиче Око.
— Та що ті робочі бджоли бачать! Постійно заклопотані, вони й себе ніколи в дзеркалі не бачили! У мене хімзахист! По запаху я — медоносна бджілка, тож своїх не чіпати! А я сиджу такий і сьорбаю медок, поки ці дурні бігають довкола... От тільки трутні виказати можуть. Чи охорона раптом щось відчує... Та що мені їхні жала! Полізуть, відіб’юся! Як-ніяк, найбільший метелик у Європі, червонокнижний! Треба ж чимось годувати таке багатство і красу! — Мертва Голова гордовито поворушив вусиками, опушеними рядком "вій" і клацнув "шпорами" на задніх лапках.
— Ти другий за розміром! — збив з нього пиху Павиче Око. — Найбільша — моя тітка Сатурнія. Велике Нічне Павиче Око або Сатурнія грушева. У тебе розмах крил скільки? 13? А у тітки — 15 з половиною!
— Тільки родичами і можеш похвалитися, Павичу? — пхикнув Мертва Голова. — Твоя тітка сіра, наче сова, хто її бачив? А те, що я найефектніший з усіх, не заперечуєш? У кого ще є череп на грудях, га? І хто тут отаман?
— У тебе череп на спині.
— А науково ця частина у метелика все одно називається грудьми! А ти лише пташок своїми "очицями" дуриш! Досить порожніх розмов. Де Адмірал? Ми робимо набіг на фруктовий садок, чи ні? Скільки чекати? Нагадую, я з квітки, як усі ви, пити нектар не можу! Мені треба, щоб рікою текло!
— Бражник ти і є! Ненажерлива бездонна діжка з черепом! Адмірал давно вже мав повернутися з розвідки, ти правий... як би чого не сталося...
— Отамане! Отамане! — до них з льоту приєднався метелик з червоними крильцями та чорними смугами на них, той самий Адмірал. — Я бачив сад! Усе дозріло. Зі слив сік ллється, тільки нас чекає!
— Яка охорона?
— Птахів не бачив. Зараз полудень, охорона від спеки поховалася. Ведмедиця-хазяйка літає, та ви ж знаєте, як вона літає! Просто сміх! Лаятися буде, та не наздожене!
— А нащо Ведмедиці власноруч нас ганяти, у неї армія птахів, які її не чіпають, а нам життя не дадуть!
— Тому я пропоную летіти зараз, поки сонце світить! — втрутився Павиче Око.
— Ти ж Сонцевик, — буркнув отаман. — А я сутінний бражник. Мені сонце очі ріже!
— А мені байдуже, — потягнувся і розправив крильця Адмірал. — Люблю сидіти на сонечку! Але у садку тінь. Летімо, отамане! Там майже тропіки, якраз для тебе!
— Кого ти лишив чатувати під парканом?
— Звісно, Чортополохівку! Моя сестричка — славна піратка, має звання Рожевого Адмірала (хоча за кольором жовтогаряча, нічого рожевого!) Чортополохівка обрала засідку в кропиві, повз неї комашка не пролетить непоміченою!
— І де ж наші славні брати-вітрильники? — невдоволено бурчав отаман Мертва Голова. — Завжди з ними так! На справу йти, а їх немає! Десь завіялися! Нащо в команду брав? Без вітрильників які ми пірати!
Відредаговано: 27.08.2019