ВОВЧЕ ОСВІЧЕННЯ (Вовк сірий або звичайний, Canis lupus)

— Не бійся вовка, дівчинко! Якщо ти народилася вовчицею, то я тебе не скривджу!

— Я вас і не боюся, пане Вовк! — посміхнулася вона.

— Нащо так офіційно? Ти можеш кликати мене Вовчиком, як звала мама...

— А мені мама казала стерегтися вовків, які дуже гарно говорять! Особливо наприкінці зими. Чули вовчу приказку: "Лютий — то вовчий березень"? У всіх вас зараз на думці самі вовчиці! Правду кажуть: "Вовки всі такі!" Бігаєте, за молодими і старими! Я не така.

— То ти не знаєш? — здивувався він. — За ким би вовк не бігав, до пари собі він шукає лише єдину! Її він бачить у швидких снах, її шукає, пробігаючи під 100 км на день, її чекає роками, і лише її любить до самої своєї смерті!

— А якщо його обраниця загине раніше? — лукаво запитала молоденька вовчиця.

— Ніколи не кажи так! — загарчав він. — І не смійся. Якщо... таке стається, то найбільша трагедія для вовка. Він вже довіку буде самотнім, невтішним і не знайде іншої пари. Витиме на холодний місяць, сподіваючись, що його стогін долетить до неї у синю далечінь… І його сльози обернуться росою на Луках Вічного Полювання і втамують її спрагу. Вовки не можуть жити один без одного... Ти плачеш?

— Я вам не вірю, — через силу вимовила вона.

— Маленька… — лагідно сказав він.

— Я доросла!

— Так, тепер так. Вперше я помітив тебе, коли ти була ще переяркою. Ти прожила не світі першу зиму, і як я сумував, коли ваш молодняк покинув зграю у лютому. Адже за віком ти не могла ще брати участь у турнірах, моя принцесо! Я знав, що іншої мені не судилося покохати, а ти була малою. Я рік чекав! Шукав скрізь сліди твоїм маленьких лапок і ставив зверху свій слід.

Так роблять тільки від кохання! Коли йде зграя, за законом попереду крокує наш вожак, король зграї... твій батько. Він батько всіх молодих вовченят. За ним — його королева. Далі — всі родичі, далі — одинаки вовки та вовчиці, а у хвості наймолодші: переярки, та вовченята цього року, яких звуть прибулими. І всі ступають слід у слід за королем, від більшого до меншого. На землі лишається рівний ланцюжок слідів одного великого вовка, лише досвідчені слідопити можуть порахувати зграю.

Я знав, що твої лапки не торкнуться мого сліду, між нами йшло багато інших вовків... Але, якщо ти скажеш "так", ми підемо з тобою далеко-далеко, шукати власне королівство, де у нас буде власна зграя. Тоді ми будемо ходити завжди поряд. І полювати разом.

Ти народиш мені багато-багато вовченят, вони спочатку будуть бурими, пухнастими, з блакитними очима, поки в їхньому хутрі не заблищіть вовче срібло. А може хтось народиться чисто білим, або чисто чорним! Я буду дуже їх любити всіх-всіх, бо всі вони схожі на тебе.

— Краще на тебе, — вона і не помітила, як сказала дорослому пану "ти".

— Нехай, на мене теж. Всі дівчинки — на тебе, а хлопці — на мене. Чи навпаки.

— Смієшся з мене?

— То просто я щасливий. Клянусь хвостом, а він не бреше! Поглянь... гуляє, наче у простого собаки, сором! Мені виповнилося 3 роки, я став материм вовком, а ти росла... І я чекав. Слідкував, щоб на полюванні тебе ніхто не образив, щоб тобі дісталося досхочу свіжого м'яса.

Ти полюєш у зграї від свого першого літа, то знаєш, що ми не лише ловимо слабких та хворих, підтримуючи вовчу славу "санітарів лісу". Вовки – активні хижаки. Доводиться і побігати, заганяючи сильну здобич — лося чи оленя, розділятися, стрибати з засідки, бо інакше не вполювати. Доводиться і шукати здобич далеченько, навіть ловити мишей, щоб не голодувати, та їсти на городах дині та кавуни, щоб втамувати спрагу влітку, коли пересихають лісові струмки.

Пам’ятаєш, торік ми гнали оленя, і я стрибнув першим, щоб мати право ділити здобич. А олень був великим, з гострими рогами. Він міг закинути мене на верхівку дерева чи проломити череп! Я сподівався, якщо ти будеш добре їсти, то швидше виростеш, я ризикнув…

Я важу більше 70 кг, для мене ти завжди будеш маленькою, моя принцесо. Я захищатиму тебе й наших дітей, скільки вистачить моїх вовчих сил. А зуби в мене міцні, бачиш, які ікла? Лапи невтомні! А як я можу крастися за здобиччю, стрибаю на п’ять метрів, ти ж бачила!

"Вовки ходять навшпиньках", чула? Так кажуть, бо ми ходимо на пальцях, не опираючись на всю стопу. Це добре для балансу, вовк міцно тримається за землю! Я можу за 4 секунді розігнатися до швидкості 56 км за годину. Хочеш перевірити? Біжи, я завжди наздожену тебе! І ти нікуди не сховаєшся!

Сніг ще глибокий, ще зима, але у мене ніс в 14 разів більше людського, я чую здобич за 3 кілометри, у мене нюх в 100 разів краще, ніж у людини, я чую — вже пахне весною! Вовк розрізняє 200 мільйонів відтінків запаху, і я точно чую: моя весна там, де ти, красуне! Вовки не помиляються з коханням. Ми ж не люди, які не вміють обирати, та навіть і не знають, що така любов можлива! Наш вибір один на все життя.

І ти так само не можеш жити без мене, тільки ще не знаєш цього. Та скоро зрозумієш. Тому що у вовків кохання буває лише взаємне. А я ж тебе кохаю. В цьому я впевнений, це перевірено часом та випробуваннями. І ти полюбиш мене, принцесо. Я можу довго чекати, та цей час неодмінно настане!