"ЗА ЛОСЯ!"  (Лось звичайний або європейський, Alces alces)

— Нумо, за лося! — підняв кухля невисокий дядько у зеленому плямистому вбранні.

Його гучно підтримали товариші, такі ж плямисті, під колір лісу. Тільки не осіннього, а весняного. Люди сиділи на галявині навкруги столу, зробленого з великих дубових пеньків. Цокалися залізними або глиняними великими кухлями та пили щось гаряче, що кипіло у казані над вогнищем.

— За лося! За лося! — повторювали всі. На столі перед ними лежали величезні лапаті роги, схожі на корону із багатьма зубцями. З-за високих густих кущів за людьми спостерігала самка лося та її теля.

— Мамо! — синочок злякано торкнувся носом маминої шиї. — Це ж татові роги!

— Не хвилюйся, Лосику, він їх скинув, — заспокоїла мати. — Не стій тут, ходи до школи! Тобі вже час.

— Боюся! — пожалілося лосеня. — А ти... тобі нічого... а з татом точно все добре?

— Не бійся, то не мисливці, а лісники! Ці люди нам не вороги.

— Як на мене, всі люди однакові! — пробурмотів Лосик.

— Тому ти вчишся в школі, щоб відрізняти в лісі безпечне від небезпечного! Бо так багато кажуть: "Лосі – найбільші! Лосі – найсильніші! Нікого не боїмося!.." А потім шукай вас у Червоній книзі!

— Але ж нас немає у Червоній книзі, — похнюпився Лосик.

— Отож бо! Тому гарно вчися, може так виживеш! — легенько штовхнула його носом мати. Лосик ще раз боязко зиркнув на галявину з людьми, зітхнув та пішов у зелений клас, де вже зібрався весь молодняк його року народження.

*****

— Увага, лосі! Увага! — закликав пан Сохатий, класний керівник Лосика. — Сьогодні останній урок перед Осіннім Переселенням! Хто скаже, чому лосі йдуть у південні райони перед зимою?

— Бо там не буде високого снігу! — миттєво сказала відмінниця Люся. Нам потрібен густий підлісок і висота сніжного покриву не вище 50 см!

— Добре, добре. А у якому порядку ми шикуємося і чи всі йдуть разом, чи окремо? Люсю, я вірю, що ти знаєш хай ще хтось скаже!

— Спочатку піде молодняк із мамами, — відповів дуже високий учень з заднього ряду, його звали Довгань.

— А останніми йдуть самці! І самки-одиначки, — не втрималася Люся. — Ми з мамою вже зібралися, рушаємо завтра зранку. Всі йдуть окремо!

— Ми теж зібралися, — чулися голоси по всьому класу. — Ми теж підемо завтра!

— Добре, не кричіть! — У пана Сохатого мали ось-ось відвалитися роги. Вчитель постійно смикав головою, "корона" страшенно заважала йому вести урок. — Хто скаже, які небезпеки чекають лосів восени та взимку?

— Нам не вистачить їжі? — спитав Товстун, який постійно щось жував.

— Не сміши! — пхикнули кілька хлопців. — Що то за лось, що собі в лісі їжі не знайде! Ми ж їмо все, що росте, навіть мухоморами лікуємося! З голоду не помремо!

— Але ж лось за добу з'їдає більше 30 кг корму! — непокоївся товстунчик.

— Це влітку, — заперечив пан Сохатий. — Взимку менше. 12-15 кг на день нам вистачить. І це дорослий лось! Тобі потрібно менше!

— Ні, більше! — дражнилися учні. — Він зараз їсть як дорослий, а коли виросте...

— Їжі всім вистачить, — заспокоїв вчитель. — Ми можемо пройти далеко, але знайдемо гарні кормові місця, де будемо пастися взимку. Яка для вас, молодих, найбільша небезпека?

— Вовки? — здригнулася маленька Леся з довгими гарними віями і великими вухами, наче в зайця. Лосику вона подобалася.

— А я знаю лосине карате! — похвалився сусід Лосика, Лесь. — Р-раз, ратицею межі очі! Нехай тільки полізуть!

— Справді, від вовків та навіть ведмедів й інших хижаків лосі вправно обороняються, — Сохатий знову трусонув головою та чухав роги копитом, ледве зберігаючи рівновагу. — А головна небезпека... То що, ніхто не знає?

— Вибачте, пане вчителю, а чому лосі скидають восени роги? — спитав Лосик.

— Бо роги важать 20 кг, а мої всі 30! — поскаржився вчитель. — Без тої клятої корони значно легше! Але... від неї теж є користь. За неї нас поважають... От виросте у тебе така "соха" на голові, все зрозумієш!

— А правда, пане вчителю, у вас найбільші роги в лісі? — підлещувалася Люся.

— У лося взагалі найбільші роги серед сучасних ссавців. А в кого цьогорічний рекорд, треба поміряти, коли всі роги скинуть. Минулого року у мене був розмах зубців 180 см!

— Овва, майже 2 метри! — заздрісно перешіптувалися хлопці.

— У мого тата теж великі роги! — сказав Лосик. — Тільки їх вже не поміряти, їх люди забрали!