СОЛОДКЕ ЖИТТЯ  (Медоносна бджола, Аpis mellifеra)  

Буйно квітувала липа. Все дерево, прогріте сонцем, огортала хмарка солодкого аромату, від якого раділи комахи та люди.

— Не розумію! — знизала гілками Ялина, що росла недалечко. — От я навесні також квітую, маю пилок, але зі мною ніхто так не носився! Тільки і чути: "Липа цвіте! Липа цвіте! Радійте літу!" Тьху! Яка з тебе користь? У мене восени виростуть шишки з насінням, я вигодую сотні білок та птахів — без мене їм не пережити зиму! А ти що даси природі? Липовий чай?

— Так-так, ці буйноквітучі рослини надто зазнаються! — прорипів старий Дуб. — Я даю жолуді, Горіх — горіхи, Яблуня — яблука! А в Каштана, Бузку та Акації лише китиці гарні! Чому з ними так панькаються? "Як гарно, як солодко квітують!" То й що? Ми — годувальники, даємо врожай!

— А я не даю?! — обурився Каштан. — Так, для людей мої колючі плоди не їстівні, але тварин я годую не гірше, ніж ти, Дубе! З твоїх жолудів людям хіба більше їжі?

— Так! — гримнув Дуб. — З жолудів у голодні роки люди робили замінник кави! І багато хто вижив, завдяки мені! А щодо тварин...

— Помовчите! — перервала їхню суперечку Вишня. — От я, насправді, з вас найкраща! Квітую гарно навесні, даю смачний врожай для всіх, і для людей, і для пташок, і для тварин. Мене оспівують у віршах: "Хрущі над вишнями гудуть..." А літній місяць назвали на честь цієї вискочки-Липи! Ганьба!

Дерева зашуміли, сперечалися, що важливіше: солодкий аромат, плоди, чи гарні квіти? Липа скромно мовчала, навіть погано чула суперечку крізь суцільне дзижчання комах, і не звертала уваги на обурених сусідів.

— Слухайте, запитаємо спеціаліста, — сказала Вишня. — Хто найкраще знається на користі рослин?

— Бджола! Бджола! — хором заволали дерева. — Бджоли без рослин не живуть! Вона знає більше, ніж професор ботаніки, нехай розсудить!

Одна з бджілок-розвідниць, яка кружляла біля липи, почула, що кличуть її, та підлетіла. Дерева виклали їй свою суперечку.

— Не знаю, що сказати, — скромно продзижчала Бджола. — Для мене миліший за всіх сезон цвітіння липи, бо він дає нашій родині великий "врожай" меду… Будь ласка, не кричить знову! Я поясню...

Для медоносних бджіл найголовніше — солодкий аромат квітів. Це ж фабрика нектару, який ми збираємо по краплинках та перетворюємо у вулику на мед. Тому непоказні для вас "солодкі" рослини, як липа, акація, ріпак або кульбаби (яких вважають бур'янами) чи дрібні квітки гречки для нас найцінніші!

Звісно, ми обожнюємо соняшник — символ України. Людині він дає олію і насіння, а нам — багато меду! А росте величезними полями! Щастя знайти таке! Та бджоли цінують і скромні весняні первоцвіти, особливо медунку!

Квітковий мед буває лісовий, лучний, степовий, польовий, а ще фруктовий, зібраний з квітучих садів у квітні-травні! Залежить від того, де ми, розвідниці, знайдемо гарний "взяток" — те місце у природі, де можна взяти багато нектару. Найкраще — багате поле, неподалік від дому, щоб квітувало довго-довго... Але, не всім щастить. А липа нас рятує!

Бджола мрійливо облизнулася. Їй одразу захотілося набрати повний медовий зобик солодкого нектару.

— Даруйте, мені треба працювати!..

— Стій, стій! — прохали дерева. — А правда, що у вас найголовніша — королева? А літають збирати мед найстарші бджоли? А розкажи, як ви його робите?

— Це правда, та я не маю часу...

— Мені розкажеш? — стиха спитала Липа.

— Розкажу! — зраділа Бджола. — Я буду працювати, і розповідати. А ти розповіси іншим, якщо схочеш!

Дерева принишкли, боячись, чи вибачить їх Липа? Проте солодка красуня обіцяла. Бджола кружляла навколо неї, сідала на щільні суцвіття, сьорбала хоботком нектар, збирала пилок і розповідала про бджолине життя.

*****

— У вулику всі бджоли — сестри. Звісно, крім трутнів, бо це ж хлопці. Та всіх нас народила одна мати. Наша цариця-матка. Цариця дуже велика й гарна, більша за всіх! Її довжина більше 2 см! А наша, лише 12-15 мм. І важить матка у двадцять разів більше звичайної бджоли! Вона — мати нашого рою! У вулику зараз, влітку, коли багато роботи, живуть 60 тисяч бджіл! Буває й більше, до 80 тисяч. Але ж треба дуже багато запасів меду та перги, щоб утримувати таку сім’ю!

— А що таке "перга"? — спитала Липа.

— Спеціальний консервований пилок, яким годують малих личинок. Але все по порядку... Отож, цариця — наша мати. Лише цариця може відкладати яйця, з яких виводяться личинки робочих бджіл та трутнів.

— А правда, що трутні не працюють?  Тоді навіщо їх народжувати і годувати?

— Так, трутні не робітники, це почет цариці. У них навіть немає жала! Трутні дають велику користь вулику: без них ми всі не народилися! Тільки в робочих бджіл є тато і мати, а в трутнів — лише мати. Тобто, вони принци вулика. Можуть обігрівати вулик, хоча насправді люблять тільки смачно їсти та ледарювати. Але коли літають за царицею і паруються з нею на льоту, оберігають її від хижих комах та птахів, які вбивають бджіл. Після парування ці трутні одразу ж гинуть, тому потрібні нові. В теплий сезон у нас їх сотні й тисячі. Але після зими трутні вже нездатні паруватися з царицею, то ми завчасно виганяємо їх з вулика перед холодами!