НАЙГАРНІША  (Райка звичайна або райка деревна або квакша, Hyla arborea)

Знаєте, як виглядають квіткові феї?

Ні, то лісові мавки схожі на гарних дівчат, а квіткові феї — маленькі, як Дюймовочка з казки, коли вже вийшла за принца ельфів та отримала крильця. Феєчки теж народжуються без крилець, і лише після зимового сну, десь у шкарлупці волоського горіха, чи у маленькому дуплі, чи під вічнозеленим листочком копитняка, фея, наче лялечка комахи, прокидається із новими прозорими веселковими крильцями!

Ось настав квітень, пригріло сонечко. Юна фея, щойно прокинулася, одразу полетіла до рідних, покрасуватися.

— Раєчко, ти напрочуд гарна! — казали всі. — Ці крильця тобі так личать! Ти так впевнено тримаєшся у повітрі!

— Я наче все життя літала! — казала щаслива фея Рая.

— Ти вже доросла, майже наречена! — сказали квіткові король та королева. — Тобі лишилося тільки обрати свій герб, і можна призначати турнір за твою руку та серце!

— Герб? А який? Я знаю, що в кожної феї він свій, та як його обрати?

— На твій смак, — сказав король. — Твоїм символом стане рослина, яку ти найбільше любиш, і твій супутник: маленька пташка, тварина чи комаха, який прославлятиме твою красу. Чекаємо тебе у палаці завтра на світанку. Сподіваюся, ти вже обереш собі символи для герба. Тоді наші майстри викарбують це зображення у золоті перших сонячних променів та прикрасять перлами роси.

— Я прилечу ще вдосвіта, ваша величносте! — Рая зробила у польоті реверанс.

— Обери когось гарненького, невеличкого, з наших країв, щоб всюди супроводжували тебе та прославляли твою красу! — радили старші сестри-феї.

— Кого?

— Авжеж не жабу! Співочу пташку чи легкокрилого метелика.

— Мені здається, всі гарні супутники вже зайняті. Рослину обрати простіше!

— Шукай! Хай щастить! — зі сміхом проводжали Раю сестри.

Маленька фея літала над квітучою лісовою галявиною, придивлялася до товстих поважних джмелів у смугастих оксамитових камізельках, до перших яскравих метеликів, слухала співи шпаків, чорних дроздів, зяблика, синичок, вільшанки на гілці квітучої вишні, та серце не тьохнуло підказкою: ось мій вірний друг, слуга та супутник, якого я віднині та довіку бачитиму на своєму гербі!

Весна кружляла Раю у веселому строкатому танку, фея літала то за одним, то за іншим, вдихала аромати сотні квіток, так що паморочилося в голові, але не могла визначитися. Надвечір дуже стомлена присіла на гілку ліщини, з якої вже обсипалися сережки і розпустилися молоді блискучі листочки.

"Вже майже ніч, — сумно думала фея. — А я нікого не обрала... Як обирати? Мені всі подобаються! Але..."

Згори Рая дивилася на невеличке озерце оточене осокою. Внизу бриніли стрекотливі серенади, і фея думала, що то оркестр цикад чи цвіркунів.

"Ти найгарніша! Найгарніша!" — співав соліст, а хор підспівував.

— Які цикади?! — вголос здивувалася Рая. — Ще ж тільки квітень!

— Звісно, це не цикади, — озвався до неї маленький зелений листочок, що лежав просто на гілці. — Це співають квакші, моя сім’я.

— Ви живете на деревах?

— Так, живемо й інколи співаємо на деревах, а розмножуємося у воді. Чуєш? Це турнір. Самці співають для самок, бо весна.

— Тоді ти знаєш, хто ця "найгарніша", яку всі прославляють? — жваво спитала Рая.

— Звісно. То моя мама!

— Я хочу подивитися! — фея легко пурхнула з гілки та повільно кружляла над водою.

У місячному сяйві вода озерця виблискувала і наче кипіла від багатьох жабок, що кумкали та стрекотали довкола своїх "принцес". Але спів, що привабив Раю лунав з берега.

На краєчку водойми рядком розсівся хор, який співав: "Ти найгарніша!" Фея не бачила співаків, наче сама трава коливалася в такт та виспівувала.

А на листочку осоки над водою сиділа дуже маленька світло-зелена жабка, не більше 4 сантиметрів. Під місяцем її спинка блищала, наче лакована. Тоненькі пальці із присосками здавалися скляними, від носа до очей і далі через вуха йшла темна підводка, "стрілки", наче у модниці. "Стрілки" відтіняли золоті очі красуні, які мерехтіли мов хризоліти. Жабка стримано посміхалася, слухаючи хор своїх кавалерів.

— Ти справді найгарніша! — скрикнула фея, не втримавши подиву. Рая ніколи не бачила таких жабок.

— Квак! — налякана красуня стрибнула у воду, і за нею кинулися з берега всі кавалери.

Фея зітхнула та повернулася на гілку, де розмовляла із листком. Тепер, коли придивилася, Рая помітила, що це маленьке жабенятко, не більше двох сантиметрів, гарненьке, наче іграшка, зроблена великим художником.

— Бачила? — хитро спитало жабеня.