ХОМКО-ХВАЛЬКО Хом'як звичайний (Cricetus cricetus L.)

Осіннім лісом йшов Хом’як Хомко. Із шурхотом переступав задніми лапами по сухому листю, підтримуючи передніми лапками повні защічні мішечки, які звисали до плечей. Хом’як набив щоки стиглою кукурудзою так, що ледве міг тримати рівновагу.

— Хомко додому чимчикує! — зареготала Гава. — Припаси тягне! Кар! Повні сумки, тобто щоки! Який пухкенький! Наче добре фарширований пиріжок! Так би його і з'їла! Кар-кар!

— І справді, повні щічки! — захихотіла Білочка. — А він таки симпатичний, коли мовчить!

— Хомко Хом’ячок, проковтнув язичок! — миттєво вигадала дражнилку Синичка. — У Хомка Хом’ячка, рибки з'їли язичка!

Мишки визирали з нірок та сміялися. Ящірки прудко перебігали доріжку перед Хом’яком і зухвало висолоплювали роздвоєні язички. Молодий Заєць стрибав попереду і сповіщав весь ліс, що йде великий та жахливий хом’як із важкими припасами! Нехай всі поступаються дорогою! Хто не сховався, він не винний!

Хомка і його домівку у Сухому яру всі добре знали і намагалися оминати. Щоб зайвий раз не чути, хто господар усього лісу. Хом’як вважав велику частину узлісся та прилеглі людські городи своєю родовою територією. Займав його "маєточок" 12 га! Жодного порушника кордонів Хомко не терпів і вже загриз двох сусідів-хом’яків, що посягали на його узлісся!

Оселився тут новий "господар" лише місяць тому, а вже всіх дістав. Грабував мишок, які збирали зерно та гризли бобові на "його" полі. Погрожував білкам, бджолам і пташкам, щоб не чіпали "його" насіння, "його" листочків, "його" квітів! Оскільки хом’яки всеїдні, знайти в лісі чи у полі щось не "Хомчине" щастило не кожному. Він вигнав з дому Ховрашка і оселився в його норі, яку значно розширив та добудував.

Власне, Хомко мав дві нори: літню — коротшу, менш глибоку, вище по схилу, і нову — зимову, майже на дні яра. Величезну нору він копав весь останній тиждень. Добудовував великі комори, туалети, зручні спаленьки вистелив килимами зі свіжої травиці. Ще й бурчав, що Ховрашок абсолютно не вміє робити комфортабельні житла, все треба переробляти наново!

Зараз, поки Хомко не бачив, троє молодих Ховрашків йшли за ним хвостиком і передражнювали поважну ходу на двох лапах. З найближчого озерця кумкали жабки, навмисне надували пузирі на щоках, також дражнилися.

Як справив новосілля, Хомко почав тягати у нору припаси на зиму. Переніс вже (за підрахунками мишок та білочок) більше 20 кг різного зерна, кукурудзи, квасолі, сочевиці, погризеної картоплі та цукрового буряку, які цупив у людей.

Ті, хто глузував з жаднюги та нахаби, гадали, їм ніщо не загрожує. Не кине ж Хомко свої дорогоцінні припаси! Оце вже ні!

Проте, коли Хомкові урвався терпець, він став на чотири лапи, хутко вигріб з-за щік припаси (набрав більше 2-х столових ложок, майже 50 грамів, мало не шосту частину власної ваги!) і грізно заволав:

— А ну, хто тут сміливий? Підходь! Я зараз всіх перекусаю! Розірву! Гадали, я домашній хом’ячок? Я дикий! Самостійний! Мені вже 90 днів! Я можу... ТАКЕ можу!!! Не уявляєте! Усіх порву і з'їм! Все поле обнесу! І мені за це нічого не буде! Я — Червонокнижний вид!

Лісові мешканці розбіглися та принишкли. Але всі чули вереск розлюченого хом’яка.

— Гм-кар, перепрошую, пане Хомко, — Гава вважала, що до неї гнів "господаря лісу" однаково не дістане. — Як це ви всіх загризете? Ви ж не хижак. Хом’як, звичайно, звір поважний, ми розуміємо, але ж...

— Бо я ГРИЗУН! — заявив Хомко. — Всеїдний! Я можу з'їсти ВСЕ. Травицею я не наїмся, мені потрібні крохмаль та вуглеводи! Треба жирку нагуляти на зиму, щоб гарно спати. Мої пращури були ведмеді! Чи ви не знали? Спитайте у мишей, кого вони бояться більше, мене, чи кішку, чи сову, чи лисицю? Га? Що, мовчать, трусохвістки!

— Це правда, — тремтячими голосами запищали мишки зі схованок. — Він страшний! Може загризти мишу та оком не кліпнути, якщо наклав те око на ті ж припаси, що і ми...

— Пхе! Мишу! Я можу кроля загризти! — похвалився Хомко. — Собаку! Вовка! На людину нападаю без страху! А ви з мене сміятися?!

— Ой, бр-реше! Бр-реше!! — не втрималася Сорока.

— Хто? Я? — Хомко знову погрозливо зіп’явся на рівні задні лапи та прийняв боксерську стійку. — Виходь, хто не боягуз!

Бажаючих перевіряти хом’якову силу не знайшлося. Хомко хвалився далі.

— Ми, хом’яки, плаваємо краще за всіх! Бо нас повітряні мішки тримають! Тільки щоки надути, і можемо велику річку переплисти на раз! І навіть море! Мій прадід добрий козак Карбиш! Дніпро за порогами перепливав! У нього хвіст аж 8 см був! Він Крим брав!! Збирався плисти у Туреччину, та передумав.

— Коли таке було? — здивувалася Білка.

— Ви не чули про велику Хом’ячу кримську навалу 2012 року? Тю-ю!.. Які ви неосвічені, — Хомко знайшов зерно кукурудзи, яке випадково залишилося в нього за щокою, і з презирством жував. — Хом’яків скрізь охороняють, по всій Європі, але в той рік стільки нас прийшло зі степу на півострів, і стільки з’їли, а що не з’їли — понадкушували, що люди навіть зняли з нас червонокнижну недоторканість на одне літо! Та хіба хом’яка хтось переможе? Тьху! Хто нам людина? Хом’як нікого не боїться! Це нас бояться!