ДІРЯВА ШУБКА (Лисиця звичайна, або руда, Vulpes vulpes)

Якось ранком на початку березня молода Лисичка поглянула на себе у дзеркало і налякано зойкнула.

— Що зі мною? Моя гарненька шубка стала жорстка, мов пакля! І на плечах протерлася! Може, то міль поїла, поки я спала? Може, треба шампунь змінити?

Лисичка заходилася розчісувати та вилизувати своє хутро. Намагалася привести його до ладу, та чим більше терла, тим більше шерсті сипалося.

— Мабуть я захворіла, — здогадалася Лисичка. — Бо це ж не нормально. Всю зиму я була пухнаста гарнюня, а тепер? Еге ж, то мені вітамінів бракує! Вітамін С допоможе!

Лисичка побігла в ліс, знайшла на кущі ягоди калини, яку не всю обдзьобали дрозди, з'їла дві гірко-кислі китиці, та задоволена заснула у норі.

— Аааа!! Жах! — скрикнула Лисичка наступного дня. — На що я перетворилася!

Лисичка почала у розпачі качатися на підлозі. Шерсть вилазила на морді, а пишний комір з білою манишкою перетворився на жалюгідний дірявий "шарфик".

— Я стала облізлою потворою! Це якась страшна хвороба! Що ж мені робити?

Нещасна сиділа вдома та плакала, боячись носа висунути з нори. Бо інші звірі сміятимуться з неї. А хутро вже облазило й на спині, і хвіст з м'якого та пишного став жорстким, наче йорж для посуду. Довгі шерстинки ості стали ламкі, з Лисички ліз пух, немов з дірявої перини.

Так би й лишилася Лисичка самітницею, чи взагалі замучила себе невтішними думками, та в гості завітала її люба тітонька Лисавета.

— Агов, Лисичко! Де ти ділася? Поглянь, весняне сонечко світить! Ходи гуляти надвір, тобі корисно дихати свіжим повітрям!

— Тітонько, я ніколи більше не вийду гуляти, — сумно одповіла Лисичка.

— Що трапилося?

— Моя шубка тепер геть негарна. Облізла. Я, мабуть, дуже хвора...

— Ото дурненька! — засміялася тітонька Лисавета. — В тебе звичайна линька! Визирни у віконце!

— Ні, ні! Не можу! З мене всі 400 видів дрібних тварин, на яких полюють лисиці, сміятимуться! А до зайців, мишівок та полівок я навіть не ризикну підійти! Я ніколи більше не вийду, не піду на полювання і краще помру з голоду, ніж від сорому!

— Лисюню, не кажи дурниць, послухай старших! Тільки висунь носа у шпаринку та глянь на мене!

Лисичка боязко визирнула й побачила, що в її тітки, яка вважалася лісовою модницею і дуже пишалася своїм хутром і пишним хвостом, справи ще гірші. Розкішна шубка обтріпалася. Молода тітка помітно зменшилася, наче раптово схудла. В неї не було вже пишного коміра, лискучих боків, великого хвоста.

— Ой, леле! В тебе теж шуба лізе! — вжахнулася Лисичка.

— Таке у всіх буває навесні, — заспокоїла Лисавета. — Виходь, сама побачиш!

— То це епідемія?! Чому? Від чого? Ця страшна кара вразила тільки лисиць, чи інших звірів теж? Сподіваюся, цей вірус смертельний! Бо краще швидко вмерти, ніж так мучитися!

— Звідки ті чорні думки, Лисюню? Це ж тільки шуба! Зимою хутро рятувало тебе від холоду і добре гріло, пухнастий хвіст замітав сліди на снігу, а тепер час змінити його на легший літній одяг. А коли знову стане холодно, в тебе виросте нова шуба. Ще краща!

— Коли?

— Десь, за дев'ять місяців, у грудні. Може, трохи раніше, у листопаді, якщо зима буде рання.

— Так довго!! — простогнала лисичка. — Що ж мені весь той час жити потворою?

— Звісно, ні, моя маленька, дурненька красуня! Ще в травні в тебе буде нове хутро. Якщо, добре їстимеш і ласуватимеш не самим м’ясцем, а й молодою травицею. В слабких лисичок хутро змінюється довше! Тому треба гуляти, бігати на сонечку й ловити гризунів, що вийшли зі своїх нірок!

Й затям собі, линька для нас велике щастя! Тепер на нас не полюватимуть люди, які заздрять зимовій шубі лисиць, куниць, соболів і навіть білок! Якщо ти проживеш цей рік без мисливців, то лише завдяки новій тоненькій шубці!

А онде зайці, бач, гасають весело? Весною їхня біла шубка сходить, мов сніг тане. Зайці стають сірими та бурими, щоб тобі, мала, важче було їх вполювати! Дивись та вчись! Вовки теж скидають зимову шубу, а пташки вдягають яскравий шлюбний костюмчик. В них починаються весілля. В цей час пташки такі необачні... і такі смачні!

— Я... я не знаю... Тітонько Лисавето, отже я повинна ще й радіти дірявій шубці? — тремтячи, Лисичка потихеньку вийшла з нори та мружилася на сонце. І дивувалася, як все змінилося довкола. Галявина не так виглядає без снігу, і звірі наче незнайомі.

— Гм, я зрозуміла, потрібен сильний аргумент! — помурмотіла Лисавета, затуляючи посмішку хвостом. — Лисюню, пам’ятаєш того красунчика Чорно-Бурко, що за ним ти бігала всю зиму, а він навіть не глянув у твій бік, бо ти ще зовсім мала? Поглянь-но на нього зараз! Ото посмієшся! І я тобі кажу, наступної зими пихатий лис буде дивитися на тебе геть по-іншому!

— Я можу ще йому сподобатися? — завмерла у мисливській стійці лисичка, витягнувши носа та хвоста у струнку.