ЛІСОВІ ПИСАНКИ

Жила в одному лісі дуже зла Чаклунка. Не любила Чаклунка, коли сміялися діти, коли сяяло сонце, коли навесні все квітувало та особливо дратував її пташиний спів.

— О, знову розщебеталися! У мене болить голова від цього галасу! Цілісінький день співають, спати не дають! Але найгірші ті огидні соловейки, які не вгамовуються навіть ночами! Досить!!!

Коли Чаклунці зовсім уривався терпець, вона страшенно кричала. Від того крику збиралися чорні хмари, сяяла блискавка, починалася гроза. Грім та дощ заганяли птахів в укриття. Чаклунка стрибала посеред калюж та раділа, що немає більше пісень та сонця. Ось чому погода весною так швидко змінюється, налітають циклони із грозами, вітер ламає дерева, а інколи вириває їх з корінням. Все це витівки злої Чаклунки.

Але після дощу сонце сяяло ще яскравіше, квіти росли ще швидше та ставали гарнішими, на небі з'являлася веселка, а птахи співали ще голосніше. Не було Чаклунці спокою ані вдень, ані вночі.

І ось однієї ночі придумала Чаклунка, як помститися птахам. Коли всі великі та малі пташки, що співають вдень, спали, чаклунка обійшла всі їхні гніздечка. Птахи майстерно ховали свої домівки від сторонніх очей, будували їх на деревах, кущах, в траві, у дуплах чи навіть у норах. Але Чаклунка знайшла майже всі гнізда.

Піднялася на високий стовп до широкого плаского гнізда Лелеки; знайшла підвішене між стеблами очерету маленьке гніздечко чагарникової Очеретянки; відшукала на полі, просто на землі гніздо Жайворонка, пісня якого найбільше заважала їй зранку, бо Жайворонок співав дуже дзвінко. За допомогою злих чарів Чаклунка легко діставала гнізда з кущів, розоряла дупла, де гніздилися лісові шпаки, горихвістки, сойки та дятли, вважаючи дупло надійною неприступною фортецею. Навіть підземне гніздо Рибалочки розворошила! Рибалочка риє для гнізда справжню нору — тунель, завдовжки в метр! Мало хто б здогадався шукати гніздо пташки там, де живуть лише кроти!

Знайшла Чаклунка і гніздо Ремеза, яке було найкраще замасковано і виглядало ніби справжня рукавичка, навіть "гаптована" бруньками та шматочками верби. У "великому пальці" був вузький отвір — вхід для хазяїна. Чаклунка розірвала та викинула "рукавичку", дуже налякавши її господаря. Птахи були такі сонні та налякані, що не одразу розуміли, що сталося. Перш за все, птахи заходилися лагодити поламані гнізда.

Та Чаклунка не тільки сполохала птахів та зруйнувала їхні домівки. Її помста була у тому, що чаклунка вкрала всі кладки яєць! Шукати гнізда їй допомагали чари, а не наука про птахів – Орнітологія. Інакше Чаклунка знала б, що найактивніше співають птахи, поки шукають свою пару. А як знайдуть її та збудують гніздечко — сидять тихо, щоб не привернути увагу хижака до найціннішого скарбу — кладки яєць. Майбутні батьки постраждали зовсім даремно, не від їхніх співів боліла голова у Чаклунки!

Але на ранок, коли задоволена своєю чорною справою Чаклунка спокійно заснула, птахи зрозуміли, що накоїла нічна злодійка. Птахи знали, де живе Чаклунка і намагалися не наближатися до того місця. Але тепер всі занепокоєні батьки, в яких зникли кладки яєць, зібралися у величезну зграю та полетіли до темного схрону Чаклунки.

— Віддай! Віддай! Віддай наших діточок! – на всі голоси волали сойки, сороки, ворони, шпаки, дрібні мухоловки, очеретянки, синиці, зяблики, жайворонки. Птахи здійняли страшний галас. Навіть солов’ї жахливо ричали та сичали, погрожуючи заклювати Чаклунку. Що тоді казати про дятлів та лелек – в яких справді великі та міцні грізні дзьоби.

Чаклунка злякалася, але не здалася.

— Забирайте своїх діточок, якщо зможете їх упізнати!

На галявині птахи побачили величезну купу дрібних та крупніших яєчок. Всі кладки були цілісінькі. Птахи спершу зраділи, та… ой, леле! Згодом нещасні помітили, що яєчка, які раніш були білими, рожевими, коричневими, навіть блакитними, одноколірними або пістрявими із крапочками, стали зовсім однакові — білі-білі, як у звичайної домашньої курки!

Чаклунка зловісно зареготала, а птахи заплакали, бо не могли впізнати своїх майбутніх діточок та забрати їх назад, до щойно відбудованих домівок.

Птахи так голосно та сумно плакали та кричали, їх було так багато, що Чаклунку їхнє горе швидко перестало тішити:

— Замовкніть! — вереснула вона. — Досить! У мене розколюється голова!!

Птахи налетіли на неї, плескали крилами, вимагали, щоб Чаклунка повернула усе як було, але та не витримала галасу та кинулася геть з лісу. Птахи довго переслідували її, але згодом всі повернулися до своїх ненароджених діточок. Тільки Зозуля довго-довго летіла над Чаклункою та голосно рівномірно кувала.

— Перестань! — кричала Чаклунка. — Твій голос наче молоток гупає! Думаєш, це гарна пісня? В тебе взагалі слуху немає! Доси-и-ить!

Але Зозуля знай повторювала своє "Ку-ку, ку-ку, КУ-КУ!.."

Чаклунка не витримала та луснула від люті. Нічого від неї не залишилося, лише маленька темна хмарка полетіла в небо та пролилася десь далеко рясним дощем.

Зозуля повернулася на галявину до інших птахів, щоб розповісти про кінець злої Чаклунки та дізнатися нарешті, що сталося тієї ночі? Сама Зозуля не постраждала, бо не мала гнізда та ще не встигла знести свою кладку. Зозуля завжди підкидала по одному яйцю у різні чужі гнізда. Птахи приймали Зозулине яйце, як своє, а потім годували її пташенят, які швидко переростали маленьких батьків і постійно вимагали все більша та більше їжі. Але побачивши однакові білі яйця Зозуля теж була трохи збентежена: як підробити малюнок та замаскувати своє яйце, якщо жодних малюнків більше немає?! Що робити?