ГРИБНА НАРАДА

— Шановне панство! — мовив Білий гриб. — Люди щороку більше скаржаться на нас! Що ми за царство таке, де неїстівні види маскуються під їстівних, вводять людей в оману, підступно труять їх! Де ще в Природі таке можливе? Якщо так піде далі, скажуть, що ми розпочали війну!

— У нас давно йде війна! — в один голос закричали Сироїжки, Печериці та Парасольки. — Нас, смачних та їстівних, винищують, зневажають, обзивають поганками. А все через них!

Їстівні Пластинчаті гриби разом вказали на родину Мухоморів.

— Тихіше, грибне панство! — закликав Білий гриб. — Говорімо по черзі. Ображені Пластинчаті сідайте з того краю, а ті, в кого капелюшки трубчасті, як у мене, сідайте тут. Панове Підосичники, вмощуйтесь під Осикою, а пан Підберезник – під Березою. Родина Опеньків, займайте місця на пнях та колодах. А вас, пане Мухомор, прошу відповісти на звинувачення.

Вийшов Червоний Мухомор, багатий пан — крапчастий каптан.

— А які до мене претензії? Я техніки безпеки дотримуюся, колір в мене яскравий, попереджувальний. Навіть малі діти знають, що мухомори — отруйні. Це люди повинні нам штраф сплатити, бо винищують мухомори, коли ми тихенько ростемо, нікого не чіпаємо. І отрута в мене така, що тільки муху і звалить, люди не завжди від неї вмирають, тільки дуже страждають.

— Все так, — згодився Білий гриб. — Але у вас, пане Мухомор, величезна родина! Більше 600 родичів. І не всі поводяться так чесно, як ви! Доречи, брати Підосичники, інакше Червоноголовці, також мають червоні капелюшки, щоправда, без цяток. А їхня родина дуже смачна!

— У нас теж є цілком їстівні мухомори, 5 чи навіть 6 видів!

— Хто ж вас розрізнить! — закричала обурена Зелена Сироїжка. І справді від люті позеленіла.

— Найбільші нарікання, пане Мухоморе, на вашу племінницю – Бліду Поганку, — вів далі Білий гриб. — Зелений Мухомор або Бліда Поганка труїть на смерть найбільше людей кожен рік, підступно прикидаючись сироїжками та печерицями. Навіть малий шматочок поганки може отруїти всі гриби в кошику!

— Штраф! Штраф! — хвилювалися гриби. — Викинути їх з лісу! Поганка та її брат, Білий Мухомор, всіх людей проти нас налаштовують!

Але всі одразу принишкли, коли посеред зали постала струнка білява панянка – Бліда Поганка.

— Нарікаєте на сім’ю нашу, пане Білий? — презирливо спитала Поганка. — Чим ви, Боровики, кращі? Ваші отруйні брати — Сатанинський гриб та Гірчаки багатьом людям назавжди апетит перебили!

Гриби захвилювалися. Майже кожен мав своїх отруйних двійників. І ніхто не хотів відповідати за їхні капості. Принишкли Опеньки та Лисички, похмуро перезиралися Печериці, Сироїжки та Парасольки. Тільки Масляки та Гливи хизувалися тим, що не мають отруйних братів.

Отруйний Гірчак навпаки прикривався тим, що в нього є їстівний родич — Гірчак Жовтий, і тому Гірчаків не варто карати. Сатанинський гриб запевнив, що завжди вправно синіє та червоніє, відлякуючи грибників. І виглядає страшнішим за мухомори. Польські Моховики обурено нагадали, що інколи і хороший гриб на зламі синіє. Синяки-Дубовики їх підтримали, бо теж синіли. А про те, що їх вважають лише умовно їстівними, Синяки промовчали. Колір ні про що не говорить! Треба добре знати, що в лісі збирати!

Бліда Поганка сказала, що в неї теж є своя особлива прикмета: плівчасте кільце на ніжці. З нього молоді Поганки виростають, наче з яйця.

— Бо ти справжня змія! — кричали Сироїжки. — І свою "чашу смерті" ти навмисно підступно ховаєш під листям, щоб люди не знали, кого зустріли!

— Ми тому на зламі червоніємо та темніємо, що нам соромно за схожість із тобою! — казали Печериці. — Ми — благородні делікатесні гриби. Нас прославила французька провінція Шампань, відтоді нас звуть "шампіньйонами"!

— Ото й сидіть по своїх темних кутках та печерах і не потикайтеся в ліс! — відказала Поганка. — Люди вміють самі вирощувати Печериці та Гливи, тож нехай взагалі не заходять у мою царину, і ніхто не постраждає!

— Ти вважаєш весь ліс своїм царством? Це ти всіх отруйних грибів підмовляєш маскуватися і вести таємну війну з людьми!

— Всі гриби це губки, які можуть всмоктати будь-що, навіть отруту небезпечних сусідів, — зловісно посміхнулася Поганка. — Мені навіть маскуватися не треба, просто рости поряд грибних галявин і чекай на гостей із кошиками…

Обурені гриби хотіли виштовхати Поганку геть, але боялися до неї торкнутися, щоб і собі не отруїтися.

— Досить! Тиша! — звелів Білий гриб. — У нас є інше питання. Треба дати премію тому грибу, що має найхимерніший вигляд та дуже дивні властивості. Перевага надається їстівним та смачним. Які будуть кандидатури?

— Сморчки! Трутовики! Грибна капуста! Ні, краще гриб-Баран або Ослячі вуха! — кричали з усіх боків. — Ми найсмачніші! А ми найшвидше ростемо! А в нас дуже екзотичний вигляд!

— А який в нас чудовий колір! — казали Фіолетові Рядовки, яких ще звуть Синичками.