ЧОРНІ-ЧОРНІ ПТАХИ

Одного дня Іринка та її старший двоюрідний брат Горько гуляли в парку та милувалися лебедями на ставку.

— Такі гарні, величні! Недарма в казках зачаровані принци та принцеси перетворюються на лебедів! — мрійливо зітхнула Іринка.

— Я знаю казки, де зачаровані брати стають круками, — заперечив Горько. Молодша сестра такого не чула. Її очі спалахнули цікавістю, Іринка одразу почала вигадувати власну казку:

— Якби ти перекинувся на крука, я б тебе врятувала! І не злякалася б!

— А ти впізнаєш крука? — сумнівався Горислав. — Не кажучи вже, щоб впізнати в ньому мене зачарованого! Ти їх коли-небудь бачила?

— Звичайно! — Іринка впевнено махнула рукою: — Он ціла зграя полетіла. Чорні-чорні! І кричать: "Карр! Кар-р!!"

Трохи далі від ставка приземлилися на газон два десятка крупних чорних птахів. Горислав тихо підвів сестру ближче.

— То не круки, Іринко. Це — граки! Дивись уважно: великі, повністю чорні, але ніс у них білий! У грака понад дзьобом гола смужка шкіри без пір’я. Це відрізняє їх від чорних ворон. Колись на Україні жили такі, але тепер всі зникли. В природі чорна ворона для нас тепер така сама рідкість, як біла! Лишилися самі сірі гави. Он одна походжає, бачиш? Голова та крила чорні, а тулуб сірий, наче у теплу жилетку вдягнена.

Мала сестра придивилася до ворони, ніби до екзотичної гості з далеких країн.

— Отже, то сіра ворона. Я таких гав часто бачила. А це — граки, — повторила Іринка. — У граків білий ніс.

— Так. Тільки у молодих граків на носі росте пір’я, але згодом стирається. І кричать граки: "Криа! Кри-а!" — інакше, ніж ворони.

— А як відрізнити молодого грака з чорним носом від крука?

— За розміром. Граки менші. І дзьоб у них менший та тонший.

— Ходімо далі, шукати крука! — Іринка побачила, як під кущ прудко побігла якась чорна пташка. — Це хто? Чорний, але ще менший, ніж грак. І так смішно бігає!

— Чорний дрізд. Придивися, як він балансує хвостом, витанцьовує, наче згинається півмісяцем. У нього дзьоб жовтогарячий і око обведене золотою смужкою! А співає дрізд дуже дивно, наче щось промовляє або передражнює інших птахів.

— Зрозуміла, — Іринка побачила поряд з чорним дроздом іншу пташку, дуже схожу, але не блискучо-чорну, а тьмяно-шоколадного кольору.

— Це самка дрозда, — пояснив Горислав. — На торішньому листі її помітити важко, тільки шурхає, наче миша! Дрозди часто бігають по землі, шукають там корм. Самка такого ж кольору, як глина в калюжах, яку дрозди використовують замість цементу в своїх гніздах. Непоказність допомагає їй маскуватися та тишком-нишком виводити пташенят.

— Я знаю, оце круки! — Іринка помітила іншу зграйку птахів, які спочатку здалися їй чорними. Коли наблизилась, дівчинка здивовано розрізнила дрібні світлі крапочки на крилах та різнокольорові переливи пір’я, від темно-синього до зеленого. — Ні, це не круки... а хто це?

— Шпаки, — посміхнувся брат. — Хіба не впізнала? Це для них ми в школі домівки робили! Шпаки невеликого розміру, менше гави і навіть голуба! Які з них круки? Шпаки навіть не воронові, в них власна родина, шпакові. Дзьобик  в них жовтий, та й пір’я не чорне, а ніби погаптоване тонкими візерунками і таке ошатне! Це шлюбні, тобто парадні, вбрання. Такі гарні шпаки тільки весною!

— Так, шпаки гарні. І не бояться! Зовсім поряд ходять, щось у траві шукають! А там, біля дерев, що чорне? Може, то крук? — Іринка побігла до іншої галявинки.

Там гордовито походжала пара чорних пташок, схожих на гав. Іринка розчаровано похитала головою. Тепер дівчинка одразу помітила, що незнайомі птахи трохи менші за сірих ворон та граків. А Горько сказав, що крук більший! Може це молоді круки? Підлітки?

— Та це ж галки! — пояснив Горислав. — Бачиш, галка наче в сірому каптурику, мйже вся голова та шия в неї сріблясті, не чорні. І якщо придивитися, очі срібні. У інших птахів з родини воронових очі чорні, блискучі, а в галок світлі.

— Так, справді! — зраділа відкриттю Іринка. — В них срібні очі! І світлі щічки та потилиці! Галка чорна, але в сірій шапочці!

— Галки ще й кричать так, наче літеру "р" не вимовляють. "К’яв!" Швидше нявчать, ніж каркають. Їх з круками не сплутаєш! І ще дивна прикмета: якщо несеш щось чорне, навіть сміттєвий пакет, на тебе з обуреним криком може напасти зграя галок! У них інстинкт захищати своїх, і коли бачать у людини в руках дещо темне, гадають, що це полонена галка і її треба рятувати.

— Ох, не думала, що чорних птахів так багато! — Іринка озирнулася навкруги. — І всі такі різні! А де ж нам шукати того крука?

— Не знаю, — знизав плечима брат. — Ворон, тобто крук, досить рідкісний птах. Його так просто і не побачиш...

— Кру! Кру!—хрипко почулося згори.