ОСІННІЙ ЛИСТ (лірична казка)

— Кицю, за що тебе люблять люди? — запитав Цуцик у великої Кішки, що сиділа на вікні.

Вона посміхнулася, дивлячись на маленького рудого Цуцика, і з погордою відповіла:

— Мене люблять, бо я вмію розповідати казки!

— О, так и знав, що не просто так! — радісно замахав хвостиком Цуцик. (Звісно, як можна "просто любити" кішку?!) Але він визнавав її авторитет, вона ж була вдвічі більша за нього і дивилася на все з висоти підвіконня, тому Цуцик улесливо попрохав:

— Кицю, а розкажи-но мені якусь казочку. Тільки чарівну!

— Будь ласка, — погодилась Кішка. — Я розкажу тобі казку про осінній лист. Слухай! — Кішка поетично замуркотіла…

*****

На землю опустила свій золотий серпанок руда осінь. Одного дня, коли вже закінчилось бабине літо і починався листопад, час золотого дощу, вітер взяв свого великого зубатого гребінця і заходився розчісувати ліси, і сади, і навіть алеї міських парків. Немов вогняні іскри полетіли з-під гребінця — то летіло зірване з дерев листя.

Один кленовий жовтий лист летів, підхоплений вітром, повз гарний садочок. Там квітли чорнобривці та айстри. Вони були дуже гарними і листочок схотів приєднатися до їхнього товариства.

Він подумав: "Чому б мені не залишитися в цьому садку?" — і вже збирався попросити вітер опустити його тут. Але в цю мить чорнобривці заговорили:

— Добридень, шановний. Ти хто такий?

— Я — Осінній лист, — відповів листочок.

— Ти звідки?

— З клена. Я хочу залишитися у вашому садку. Можна?

— Не можна! — не дуже люб’язно відповіли айстри.

— Чому? — здивувався кленовий лист.

Стара блакитна Айстра пояснила:

— Ти не можеш залишитися з нами, бо ти не квітка. В тебе немає коріння, квітів і листок всього один. Вибач, тут не твоє місце.

— А де ж моє? — засмучено спитав листочок.

— Шукай, — відповіла стара Айстра.

І кленовий лист полетів далі.

— Гей, якщо ти миша, то чому жовта? — запитав його, зненацька вилетівши з горіхового саду, Кажан.

— Я не летюча миша, я кленовий лист, — пояснив той.

Кажан на льоту знизав плечима:

— А я думав, пограємося, хто кого дожене. Але, якщо ти не миша, тоді, бувай. Я полетів собі, — і Кажан зник.

"Гай-гай, — подумав листочок, — а вітер уже не такий сильний. Вже вечір, а я й досі не знайшов, де буду жити тепер, коли в мене більш немає мого клена. Треба швидше шукати своє місце".

Вітер виніс його у провулок між будинками.

Вже спускалася ніч. Листок подивився нагору і побачив, що у будинку горять вікна. Жовті плями вікон, затінені гардинами, нагадували осіннє листя.

— Віднеси мене до якогось з них, — звернувся листочок до вітру.

— Добре.

Листочок злетів високо-високо і став шукати вікно, яке б йому сподобалося. Аж ось він побачив, що біля самого вікна сидить молода дівчина і читає книжку. А половинка вікна біля неї прочинена.

"Ага! — зрозумів лист. — Ось я сюди і зайду".

Він влетів у щілину вікна та опинився в кімнаті. Мало того, з розгону він потрапив дівчині прямо в серце і залишився там, всередині.

Там листок почував себе як удома, адже в серці дівчини була осінь — вона сумувала. Звичайно, кленовому листочку було дуже затишно в прозорому осінньому смутку, який панував в її грудях. Але згодом він почав непокоїтись.

Листок вважав, що він винен у стані своєї господарки. Хіба будеш сміятись і веселитись, якщо в серці у тебе осінній лист? А лист уже пустив там коріння і ріс в серці дівчини.

Вже закінчилась осінь, відшуміли дощі, входив в свої права грудень, а осінній лист жив собі в дівочому серці, і разом з ним там жила осінь.

Минали дні і ночі, нічого не змінювалося. Але одного вечора в двері квартири, де жила дівчина, постукали тричі. Звичайно, як усі до всіх стукають у двері. Але…

Що це сталося з серцем дівчини? Листок не знав цього, не знав він і хто прийшов до неї, але це його вона чекала так довго. Осінній листок відчував, як навколо нього все горить, наче він знов на дереві під пекучім денним проміннім сонця. Він бачив, як його господарка і Той-хто-прийшов пили чай на кухні. І говорили, говорили без кінця. Можливо, це чай був гарячий, і цього листок не витримав: він скрутився в трубочку, зібрав всі сили, які були в його корінні, адже він пустив коріння в серці дівчини, і…

Розцвів!

На вулиці повільно кружляв перший сніг, а за вікном із жовтими гардинами всміхалася весна.