ЗОЛОТІ ЧЕРЕВИЧКИ

Летіла лісом Зозуля. Милувалася на весняний ліс у розкішних травневих шатах, помічала гострим оком яскраві квіти, прислухалася до співу пташок і мріяла, як сяде десь високо-високо на дереві, де ніхто її не побачить, і теж буде виспівувати, рахувати весняні хвилини, що спливають так швидко: ку-ку, ку-ку, ку-ку… Зозуля для лісу майже те саме, що годинник для великого міста: тільки годинник цокоче: "тік-так", а зозуля кує: "ку-ку", — нагадуючи всім, щоб не губили дорогоцінні миттєвості, забуваючи радіти життю. Особливо навесні.

Раптом почулися Зозулі тривожні нотки у радісному гомоні лісу. Зозуля прислухалася… І справді! Хтось плаче!

Сіла Зозуля на нижню гілку старого дуба і побачила на краю галявини маленьку квіткову мавку, на зріст не вище самої Зозулі, яка гірко плакала, закриваючи руками гарненьке личко.

— Чого плачеш, Марічко? — спитала Зозуля.

— Сьогодні ввечері почнеться Великий весняний бал, — схлипнула мавка. — Мій перший бал!

— Хіба ти не повинна радіти з того, а не плакати? — здивувалася Зозуля.

— Я так раділа, так мріяла! — ще дужче заридала Марічка. — Але мені нема в чому танцювати! Подивись сюди... — тепер лише Зозуля помітила, що мавка поливає сльозами тендітну рослину із парами великих листків та тонкою ніжкою. А на ніжці замість квітки ріс округлий золотий черевичок із темно-червоним шовковим бантиком.

— Коли я народилася, народилася і ця орхідея, — розповіла Марічка. — Це моя сімнадцята весна, і лише сьогодні, в день мого першого балу, на ній вперше виросли золоті черевички! Так завжди буває в квіткових мавок: для балу ліс дарує нам плаття з білосніжних пелюсток дібровних анемон та зірочника, із пишними спідницями з дуже рідкісної білої сон-трави, ми вбираємося у вінки з діамантів роси, але головне для легкого танцю — золоті черевички. І тепер у кожної моєї сестриці є нова пара, а в мене — лише один! Як я піду на бал в одному черевичку? Наче попелюшка якась… — Марічка знову розплакалася.

— Але ку-ку-куди ж міг подітися другий? — Зозуля так здивувалася, що навіть почала затинатися. — Може його хтось з'їв? Зайчик чи олень, чи якийсь невихований кабан?

— Та не можна їсти мої черевики, — обурилася Марічка. — Це ж не травиця! В цих орхідей навмисно такий їдкий сік, щоб ніхто не смів їх жувати. Всі у лісі це знають, і кущик золотих черевичків ніхто не чіпає!

— Тоді може їх люди забрали? Мало хто з них розуміється на законах лісу. Думаю, люди навіть про Великий весняний бал не знають! Може лише трохи здогадуються…

— Не могли цього люди зробити, в них спеціальна Червона Книга є, де записані та намальовані всі рослини, які не можна зривати в лісі. Люди знають, що золоті черевички ростуть дуже довго і дуже-дуже потрібні мені для танців! Мій черевичок хтось вкрав! — у розпачі скрикнула мавка та знов залилася сльозами.

Її сльози падали на землю, залишалися на траві, виблискували, перетворюючись на дрібні перли. Спритна тітка-Павучиха снувала поряд та швиденько нанизувала перлини на павутину, сподіваючись що прикраса ще знадобиться Марічці для бала.

— Якщо справді твій черевичок вкрали, то я знаю, хто його вкрав! Я знайду злодія, ку-куди б не сховався він сам і не сховав твій скарб! До вечора в тебе буде пара золотих черевичків, або я більш жодного разу не скажу ку-ку! — зареклася Зозуля.

— Лети, Зозуленько, знайди його! — зраділа мавка.

Полетіла Зозуля високо над лісом, шукаючи вкрадені черевички. Зозуля одразу здогадалася, що лише безсоромна Сорока, яка тягне до себе в "колекцію" все, що блищить, могла вкрасти бальні черевички квіткової мавки. Хоч і знає, що не можна чіпати, та не втрималася!

Довго-довго Зозуля кружляла над лісом, заглядала під кожну гілку, у кожне гніздо, але марно. Надвечір в останніх променях сонця щось заблищало у великому неохайному гнізді, яке можна було сплутати з купою хмизу, якби та купа не стирчала на верхівці дерева. Підлетіла Зозуля до гнізда і побачила не один Мар'їн черевичок, а кілька десятків! На багатьох рослинах по всьому лісі зникло сьогодні по одному черевичку, і не одна Марічка гірко плакала, гадаючи, що не судилося їй танцювати на Великому весняному балу.

Обережно вхопила Зозуля дзьобом золотий черевичок та віднесла Марічці. І одразу полетіла за іншим, не слухаючи подяки та не думаючи про винагороду. У найостанніший момент перед початком танців одна за одною мавки отримували свої черевички і дуже раділи, бо вже й сподіватися перестали. А коли Зозуля несла останній черевичок, злодійка Сорока повернулася додому й помітила, що в гнізді порожньо.

З криками помчала Сорока наздоганяти Зозулю, обурено стрекотала, намагалася відібрати черевичок, та марно. Одна за одною дві великі довгохвості пташки влетіли на галявину, де вже грав лісовий оркестр з коників та цикад та кружляла ілюмінація з світлячків.

Сорока швидко втекла і більш не з'являлася, боячись кари лісового господаря та ображених мавок, а Зозулі всі дякували, і з того часу стала Зозуля головним сторожем у лісі. Кожен рік облітає всі галявини та перевіряє, чи не зникли бальні черевички квіткових мавок.