ПТАШИНИЙ КЛАС  (казка про назви птахів)

— Давайте знайомитися! — До пташиного класу зайшла нова вчителька.

Учні весело заплескали крилами та стали навперейми називати свої імена.

— Я — Вівсянка, — щебетала мала пташка із жовтим черевцем. — Бо люблю на вівсяному полі снідати та обідати!

— А я — Вільшанка! Бо люблю вільхові сережки. А ще у мене червона грудка і я гарно співаю на вечірній зорі! Тому мене ще звуть Зорянкою!

— Я — Горіхівка! Я понад усе горішки люблю, особливо кедрові!

— А ми — брати-Шишкарі! — представилися двоє товстеньких учнів у майже однаковому яскраво-червоному вбранні. В обох були химерні дзьоби, з гострими кінцями, загнутими хрест-навхрест. — Він — Ялиновий Шишкар, а я — Сосновий. Ми любимо шишки лущити і морозу не боїмося!

— А в мене найміцніший дзьоб! Я можу будь-яку кісточку розтрощити! Тому мене звуть Костогриз або Товстодзюб, а ще — Черешняк, бо я черемху та черешню люблю!

А чубаті, схожі на веселих папуг птахи хором зацвіркотіли:

— Ми, Омелюхи, дуже ягодами омели ласувати полюбляємо!

— Пані вчителько, а Крутиголовка весь час крутиться, шию вивертає, у вікно виглядає! А в Горихвістки хвіст горить! — поскаржилася Біла Плиска.

— Та не горить, просто він такий яскравий, рудий, наче вогнем світиться, — засміялась вчителька. — Дуже гарно! Хто ще чим любить займатися?

— Я рибу вправно ловлю, —  сказав Рибалочка, що виблискував лазуровими боками під колір чистого озера, річки та неба. — Пірнаю за нею у воду. Жодна не втече!

— Я не боюся бджолиної отрути, тому мене звуть Бджолоїдкою. А ще — Красиворонкою, — сказала фантастично-яскрава пташка із довгим дзьобом, дуже схожа на велику колібрі.

— А ми краще за всіх лазимо по стовбурах та стінах. Навіть головою донизу! — хором похвалилися Повзик та Стінолаз. Їхній менший брат Підкоришник промовчав, хоча теж мав таке вміння, але він саме колупав довгим гострим дзьобом стіну класу, діставав комах з-під кори.

— Я не боюся навіть перед бурею літати, попереджую людей. Тому я — Буревісник! —темний морський птах широко змахнув крилами.

— А я можу проти вітру летіти! Тому я — Боривітер! — сказав невеликий, але відважний сокіл — Боривітер Степовий.

— Я теж можу дощ провіщати! — пожалівся його сусід, також хижий птах. — А мене назвали Канюком, ніби я весь час тільки плачу!

— Ще й як жалісно плаче! — підтримали учні. — Весь час жаліється! Як зарядить своє: "Кійа-кіу-кіу-кіу-кіу!" Канюк ти і є! Від тебе до людей пішло слово "канючити"!

— Ось Снігура правильно назвали, бо він зі снігом з'являється, а мене — ні! — втрутився маленький в’юрок у блакитній шапочці, з червоною грудкою та строкатими крильцями. — Мене Зябликом прозвали, та ще Снігариком – наче я мерзну, тому посинів та порожевів. А мені тепло, я весну та сонце люблю!

— А я радий, що мене звуть Щигликом, — вискочив на парту його жовто-строкатий сусід з червоною маскою навколо дзьоба. — Бо це значить, що я  гарно вдягаюся, дуже модно!

— Хоч не дуже подобається, як всі мене дражнять, що я співаю, наче кору відриваю, або як двері риплять, але це правда. Тому я не ображаюся, — прохрипів Деркач, якого ще звуть Скрипаком, а російською Коростелем. — І чорного Крука за діло прозвали, бо кричить: "Кру! Кру!" Пугача теж інакше і не назвеш! Як затягне своє: "У-гу! Угууууу!" — будь-кого налякає!

— Угу, — стримано погодився Пугач і знов задрімав у кутку.

— І мене по заслузі звуть Сорокопудом, бо я найбільше комах ловлю! Сорок пудів на день, не менше! — поважно сказав маленький Сорокопуд.

— Ти хоч знаєш, скільки це — сорок пудів? — втрутилася Сорока. — Це буде сорок плюс сорок, плюс сорок, помножити на сорррок! Виходить... Дуже багато!

— Пані вчителько! Пані вчителько! — цокала Біла Плиска і від хвилювання весь час присідала та хитала хвостом, за що її прозвали Трясихвісткою чи Покивайликом. — А Синиця — зовсім не синя! В неї грудка жовта, спинка – зелена, а шапочка та краватка чорні! Чому ж вона Синиця?

— Мене так звуть не за колір, а за пісню! — відповіла Велика Синиця. — Бо чують люди: "Синь-зинь-зинь-синь!"  У Росії мене часто звуть Зинзивером! Ось у моєї меншої сестри шапочка справді синя, тому вона — Синиця Блакитна!

— А в мене чорні вуса, тому я Синиця Вусата! А в мене хвіст довший, ніж у Плиски, тому я Синиця Довгохвоста! — щебетали сестрички-Синички.

— А в мене – найдовші крила, якими я повітря зі свистом ріжу, наче серпом! — сказав Серпокрилець. — Я літаю дуже швидко і круті віражі можу виписувати, більше таке нікому не до снаги!