Най-найкращий Апельсин (жовтогаряча казка)

Бабуся купила Настусі цілий пакет апельсинів.

Настя дуже любила і апельсини, і свою бабусю, тому дуже зраділа. Коли дівчинка перестала нарешті стрибати по кімнаті, одразу запустила руку в пакет і дістала один апельсин. Потім інший...

Настуся їх не їла, а викладала рядочком на стіл.

— Бабуся, я ніяк не можу вирішити, який з них з'їсти першим? — поскаржилася Настя. — Я хочу з'їсти спочатку НАЙ-НАЙКРАЩИЙ АПЕЛЬСИН, а решту з'їм пізніше. Який з них найкращий?

— Який найкращий? — перепитала бабуся. — А ось послухай, тоді сама вирішуй...

*****

У далекій теплій країні, може бути навіть в Африці, росло Апельсинове дерево. Навесні в травні Дерево розквітло безліччю білих запашних квіточок. Потім з цих квітів зав’язалися маленькі зелені апельсинчики. Апельсинове дерево і пекуче Сонце дбали, щоб апельсинчики добре росли.

Сонце поливало їх золотим дощем своїх променів і виховувало в них сік, солодкість і вітаміни. Від цього апельсинчики потроху зі зморщених, кислих, зелених перетворилися на золоті, стиглі, солодкі.

Маленькі апельсинчики росли і гарнішали.

Особливо гарний був один, який виріс на самісінькій верхівці Дерева. Правду кажучи, цей Апельсин з дитинства вважав себе не таким, як інші. Він ріс вище за всіх. Сонце більше гріло і пестило його, і Апельсин наливався соком і яскравим кольором швидше, ніж його брати.

Він найпершим став повністю жовтогарячим і тому вважав, що Сонце більше всіх любить тільки його одного. Апельсин з верхівки дерева страшенно пишався собою.

— Я най-найкращий! — заявляв Апельсин. — Я найосвіченіший! Мені далеко видно, адже я виріс на самій верхівці. Гілки майже не затуляють мене від Сонця. Вони не сміють заважати мені говорити з Дощем, з Сонцем, з Вечірнім вітром. Всі охоче розмовляють зі мною. Частіше, ніж з іншими апельсинами. Тому що я — найрозумніший!

— І ще, я найкрасивіший! — вів далі Апельсин. — Я швидше за всіх став золотим! Я найсолодший! В мені найбільше вітамінів, так говорить Сонечко. І я дозрію раніше за всіх, так говорить Дерево. Я буду найпершим! Тому що я — най-найкращий апельсин у світі!

— І за це тебе першим з'їдять! — голосно сказав Птах-марабу, що пролітав в цей час над Апельсиновим Деревом. Марабу почув, як Апельсин на верхівці сам себе хвалить, і вирішив провчити хвалька.

Птах-марабу в душі балакучий і трохи сварливий, як наші ворони. Тому пиха Апельсина йому не сподобалася. А коли Марабу щось не подобалося, він одразу прямо і голосно заявляв про це.

Присівши на гілляку поруч з ще недозрілим Апельсином, Марабу почистив пір'я і поважно сказав:

— Що з того, що ти найрозумніший і найкрасивіший? Якщо ти дозрієш першим, тебе першим і з'їдять! Можливо, навіть я сам з'їм тебе, коли прийде час. Запам'ятай, апельсини існують, ростуть і зріють для того, щоб інші могли їх їсти!

Так сказав Птах-Марабу і полетів, залишив Апельсин у великому неспокої. Най-найкращий був ще зовсім малий і не знав, що стається з апельсинами, коли вони підростають.

"Як же це? Мене, най-найкращий апельсин у світі, з'їсть якась дурна пташка? Цього просто не може бути!" — думав Апельсин. Він дуже хвилювався. Скажемо прямо, він злякався.

Наступного ранку, Апельсин спитав Апельсинове Дерево, що буває з апельсинами, коли вони виростають. Апельсин на верхівці запитав так, щоб ніхто не здогадався, як він боїться.

Дерево розповіло для всіх:

— Вас чекає прекрасне майбутнє, діти мої. Коли ви станете зовсім стиглими і солодкими, та, звичайно, не перезрілими, настане час нам розлучитися. Ви зістрибне з гілок на землю і вирушите в далеку подорож. Поїдете в інші села, так що я говорю! — в інші країни, холодні, де немає жодного апельсинового дерева.

Вам будуть там дуже раді! Ви віддасте людям краще, що у вас є: сік і вітаміни, і свою красиву помаранчеву шкірку, повну сонця. Ви принесете велику користь дітям або птахам, які теж вміють цінувати апельсини. Ви створені для того, щоб тішити і живити.

— Як цікаво! — розвеселилися маленькі апельсинчики. — Мамо, а як ми потрапимо в далекі країни, адже у нас нема ніжок? Невже нам доведеться котитися всю дорогу?

— Звичайно, ні, — сказало Апельсинове Дерево. — Вас відвезуть з пошаною. Люди складають апельсини у великі кошики і забирають їх від дерева. Потім апельсини вкладають у спеціальні ящики. Вишикують рівними рядами, як маленьких солдат в жовтогарячих мундирах.

Рядок за рядком, ящик за ящиком... Ціла апельсинова армія!

Потім всі разом, мої маленькі солдатики, ви підете в бій і будете захищати людей від хвороб, слабкості та поганого настрою. Для цього Сонце так намагалося зарядити вас вітамінами.

— Ура! — закричали апельсинчики. — Ура! В бій! Я буду генералом!

— Ні, я буду генералом!

— Ні, я!