Правда про новий рік

- Дідуню, а розкажи історію. - Олекса, якому от-от мало виповнитись 8 років, підбіг до свого дідуся Гаврила. Той саме зосереджено тесав рубанком колоду.
- Внучку, я б залюбки, але ти так часто просиш, що я вже й розповів усе що знав по десять разів. 

- Ет - пирхнув Олекса. - коли до вас приходить ваш кум Василь,  то ви й по сто разів розповідаєте одне й те ж. А мені, -- Олекса  почав рахувати, загинаючи пальці та кумедно кивав головою з боку на бік, -- навіть сьомий раз не хочете розповісти. Ну діду Гаврило. Ну розкажіть. 

- Що з тобою поробиш. - усміхнувся дідусь та випростався над колодою. Він довго дивився на хмари, наче шукав там хвоста, за який міг би вхопити якусь історію. А Олекса тим часом аж притупнув з нетерпіння та вмостився на витесану сторону колоди, з якої за кілька тижнів дідуньо виточить найкращу довбанку на всій Тисі. - Слухай же внучку правдиву історію про новий рік.

*** 

 Давно те було. Важко роки порахувати. Мені розповідала це моя прабабця Килина, а їй її мати Ося, а тій її дідусь і так ген-ген у сиву давнину. Єдине що точно знаю, що тоді князі тільки в Києві сій трон поставили та ще навіть не думали про те, щоб до церкви ходити і вірили в усяких різних божків та підбожків. І ще так саме точно знаю, що наше село тоді вже стояло. і подвір'я наше вже було, бо все ж отуточки й відбувалось. Жила тут колись дівчинка. Її здається, якщо правда дійшла до мене, звали майже як і тебе. Олеся. І років їй було ну зовсім як тобі хіба може на рік старша коли прийшла в село велика біда. Приїхали на конях басуряки, зі степу та порізали порубали усе збіжжя. Зерно все і нічого не залишилось.. Самі встигли у лісі заховатись. А басуряки ж туди ні ногою. Бо лісу не знали і боялись, бо як бувало заходили то ледь ноги звідти виносили. 

Так от вийшли люди з лісу побідкались над попаленими, що стільки праці дарма пішло -- і нове вже не встигне вирости і старого не зібрати. Та й подумали собі, що до наступного року всього вистачить, бо багатими були і часто викидали весною зайве. .

Дожили літо, прожили осінь зібрали все що могли. Але крупи всілякі закінчилися вже в грудні. Почали тоді більше вони полювати аніж їсти. Але тварини також швидко почали закінчуватись чи потікали ген-ген куди, щоб односельці наші їх не знайшли. 

Був тоді мороз сильний січневий. До весни ще далеко. А їжі все менше і менше вже й худобу почали їсти в кого що було. 

Бачать люди -- не переживуть зиму. Стали раду радитись. Але домовитись не могли. Бо знали що в когось більше залишилось в когось менше пшениці. Раз збирались, другий збирались,  а на третій Олеся не втерпіла і сама прийшла послухати що там старші домовитись не можуть. Прийшла, а там ще слова не встиг ніхто сказати, вже битися полізли ти й ще так сильно аж зуби в боки летіли. Бачить Олеся що діла не буде. Взяла нишком лука зі стрілою і попросила батька підсадити її вище, бо птаху побачила та таку велику що всю зиму їх прокормить. Тато її посміявся, але посадив на плечі з луком та стрілою. 

Дівчинка довго не думала натягла тятиву та й встрелила старості в шапку. Той аж присів і миттю всі принишкли. 

А дівчинка, доки не оговтались стала говорити. 

-- Я й не думала що ви всі в біді та й далі свого носа не бачите. От прийде голод пів села не стане, а може й більше. Що тоді інші будуть робити? - запитала вона. - Вас же тоді і п'ять басуряк на повідці посадять та поженуть за триста верст пішки продавати. Не сховаєтесь ви тоді в лісі, і ніде, бо не боятимуться вас вони. 

-- Правду каже -- загуготіли чоловіки.

-- А що нам робити -- з заздрістю підначували дівчинку жінки.  

-- Зібрати все що в кого є в одну комору і їсти всім гуртом з тієї комори. І охороняє її нехай кожен з різного кутка. Села, щоб свої ж не взяли. А там відділити відразу що на сіянку, а що на хліб. 

Всі зраділи такому рішенню і дивувались як самі не додумались. Але староста злий був на дівчинку, за те що ледь його стрілою не поцілила і шапку пробила. Та й зерна він мав найбільше не хотів ні з ким ділитись. І сказав тоді. 

-- Я не проти. Але давайте це на новий рік зробимо, а до того кожен їстиме хто собі що виростив до того і зберіг. Ті що багатші були вмить підтримали старосту. Бідні знову кинулись з кулаками.  

***

-  Ви щось таке вже кажете за новий рік. -- перебив Олекса дідуся. -- Діду Гаврило, новий рік же в січні. 

- Це зараз він в січні, а тоді не так було. Новий рік наставав тоді коли вишня перший цвіт пускала. І птахи прилітали вже всі і земля розмерзалась. Святкували новий рік і починали поля садити. Бо новий рік це той рік який несе і врожай і телятка родяться і овечки. Ти ж щедрівку знаєш яку?

- Та я їх знаю аж три. 

-- Ану, згадай, чи є хоч одна, щоб там не було про те що ягнички покотились, телички народились?, А ластівки хіба в січні прилітають? Як ви зараз щедруєте? 
Співали то їх вже ці щедрівки аж у квітні та й у травні деколи. 

-- То виходить що он воно що староста задумав - Олесь запереживав по-справжньму. -- хто ж до травня витримає, якщо в них вже й в січні їжа кінчалась. 

-- От ти не перебивай, а слухай.  

***

Побачила Олеся що біда буде. Пішла додому засмучена. Підійшла до вишеньки невеликої в себе в саду обійняла її та заплакала. Довго так стояла чи ні. Але здалось їй що вишня наче сказати їй щось хотіла гілочка наче потяглась до неї ближче одна. 

І зраділа Олеся, бо придумала як селу зарадити. Пішла до батька і попросила його діжку порожню з під капусти квашеної на двір винести.

-- А що ти хочеш доню. 

-- Сумно мені тату. Візьму вишню в хату балакатиму до неї, може новий рік раніше буде. 

Тато Олесі був якраз не багатий, щоб хоч якось доньку розвеселити він швидко погодився. Довго довбав він змерзлу землю чи ні, але на наступний день вишня стояла в хаті в діжці. Та й дівчинка впросила маму, що бідному деревцю холодно нехай погріється кілька днів не далеко від печі.