Казка про трьох гусаків (Закінчення)

Прокинулись гуси вранці. Бабуся нагодувала їх свіженькими галушками. Сірий з’їв дві миски, білий з’їв дві миски, а той що в капелюсі не їв багато, бо знав що як наїсться то ніякої роботи не поробить. Ото сидять за столом, а бабуся каже. 

– Гості мої дорогенькі, помічнички богом послані до мене. Сестра моя казала, що ви найхоробріші та найсильніші гуси на усьому світі. Що ви ні вовка не злякаєтесь, ні перед ведмедем не втечете. Ото й в мене є до вас прохання. Занадилися до моєї господи звірі дикі – вовк, ведмідь та лисиця, вже поїли усю птицю усіх тварин. А недавно чула, що вони хочуть за моєю душею прийти. Тож і погукала вас. Рятуйте мене бідолашну. 

Тут гуси й перелякались. Білий хотів відразу у вікно та полетіти. Та де там. Він так об’ївся галушок з пирогами, що навіть з лавки зараз би сам не зліз. А сірий хотів зомліти, так не зміг навіть упасти, бо переїв. Тож нічого не залишилось гусакам як сказати. 

– Гаразд, ми їх усім тут покажемо, бачте, що надумали, стареньку жінку ображати.

– Ми тут їм усім покажемо. – підтакнув білому, сірий.  

А самі про себе тільки й думають “От би не прийшли, от би не прийшли ті звірюки”  

Тільки сірий пішов собі у двір та й давай дрова рубати.

Рубає він собі та й рубає. Як бабуся виходить до нього та й питає. 

– А ти чому сюди пішов дрова рубати? 

– Бо я не такий хоробрий, як мої брати. А вони не такі сильні, як кажуть. То хоч перед смертю вам дров нарубаю. І чекати не так сумно. 

Похитала бабця головою на ці слова Гуся в капелюсі та й пішла до хати. 

Довго чи коротко рубав гусак дрова, аж чує земля двигтить, дерева гнуться. Він тихенько сокиру собі під крило узяв та й на липу злетів на краю садка. 

Аж глядь і справді вовк з ведмедем по-панібратськи йдуть, ревуть, усіх звірів лякають. Доходять вони до садка бабусі та й ведмідь і каже. 

– Бійся бабо, бійся дід, бо до вас іде ведмідь. 

– Бійся кінь ховайсь корова, …–  вовк не доказав, а принюхався. – Брате ведмедю, каже він, а що тут пирогами пахне, галушками, чи нас баба в гості чекає. 

– О, таки чекає. Я ще й запах птиці чую. Може вона нам ще гусей знайшла? Не будемо її їсти сьогодні. 

А в хаті баба вже давно на піч залізла, а гусей поставила веранду стерегти. Та лишень вони зачули звірів самі під припік шусь. Утекти Сірий з Білим так і не змогли, бо страх як обжирались ці два дні. 

А ведмідь із вовком в хату йдуть. 

– Чуємо-чуємо, бабусько, ти гостинці нам наготувала. Що ж сьогодні тебе не зачепимо, лише гусаків поїмо. 

– А баба на печі сидить – крикнув Сірий. 

– Її їжте, а нас не чіпайте. – благає Білий 

– О диви, – каже ведмідь – я це бува, не ті гусаки, що нас двох вже по усіх лісах ганяли. 

– Точно вони. Ще й в болотах різних вже нас двісті разів топили. – одказав вовк. – Ото зараз і перевіримо, чи такі ви хоробрі та дужі, як розповідаєте. 

Зайшли в хату та до припіку. Але не змогли вони гусей впіймати. Бо якраз на них налетів Той що в Капелюсі. І сокирою вовкові по хвосту рубанув так, що аж в лапу ведмедю потрапив. 

Вискочили звірі на двір. 

А гуси повилазили та й давай на кпини свого брата брати. Мовляв, нічого йому було прилітати, вони б і самі гарно впорались. Вже ось-ось вовк з ведмедем мали в пастку потрапити. 

Але навихвалятись вони не встигли, бо вбігла в хату лисиця. Відібрала у гусака сокиру та й одного за одним повкидала в черево навіть не жуючи. 

Хотіла лисиця вибігти на двір, але та де там. Все ж таки бабуся не даремно відгодовувала гусаків. Лисиця й до порогу не доповзла. Бабуся ж зіскочила з печі схопила рогача в одну руку, а кочергу у іншу, та й давай гамселити її поки дух не вийшов.

Після цього і випустила вона гусей на волю. На Білого і Сірого вона  й дивитись навіть не хотіла. А до Того, що в капелюсі каже.

–  Оце тобі наука. Яким би ти добрим та чемним не був, як водишся з ось такими от друзяками, то рано чи пізно тебе з’їдять разом з ними. 

От і казочці кінець, а хто слухав, спить уже.