Казка про трьох гусаків (р)

Жили у бабусі три веселих гуси. Один Сірий, другий Білий, а третій В-Капелюсі.

Білий та Сірий Були поважними, гордими. Ходили вайлувато, хиталися з боку на бік так, що аж шиї вигинались не вперед, а в сторони. Шипіли при першій нагоді й тільки на маленьких діток, та нахваляли свою силу, що ні вовка, ні ведмедя не бояться.

От одного дня хазяйка їхня, Бабуся Оришка, підійшла до них та й питає. 

– Моя сестра вас на гостини кличе на кілька днів. Заразом допоможете їй, там потрібно буде розібратись…

– А їсти у неї є? – перебив господиню Білий. 

– Звичайно!!! Їжі буде стільки, що й за три рази не подужаєте. І то тільки сніданок. – відказала бабуся. 

– А їжа в неї смачна? – запитав Сірий. 

– Авжеж смачна. І борщі, і паляниці, і пиріжечки, і варенички.  Вона ж моя старша сестра, я ще й у неї вчилась готувати.  

– Ми летимо! – сказав Білий.

– Які ви молодці. Я не сумнівалась в вашій хоробрості. 

– А ти, В-Капелюсі? – питає Сірий. 

– Я то з вами, але ж ви не дали договорити хазяйці, що робити треба, – відповів гусак у Капелюсі. 

– Їсти там є що, а інше без різниці. То й нічого відкладати,  – вирішив за усіх білий. 

– Ой, моя сестра, бабуся Валя, буде такою щасливою. 

Швидко казка мовиться, та довго діло робиться. З села вийшли пішки, та й так і почвалали похитуючись. Довго йшли, чи ні вони, але вже стало темніти. Тож білий гусак скомандував летіти. Вони й полетіли: попереду Білий, потім Сірий, а В-Капелюсі ледь плентався позаду. 

І якраз  вже сонце зайшло, а місяць ще не зійшов як три гусаки приземлилися в дворі ошатної хатинки, підмальованої барвінками та соняхами. Бабуся Валя так раділа, так раділа. 

– Ой ви мої гуси дорогі, гості ще дорожчі, що ж ви мені принесли. – запитала бабуся Валя, яка була схожа на їх господиню як дві краплі води. Така ж старенька, з білим волоссям під хусткою, та добрими очима.  

– Ми принесли привіт від твоєї сестри. – каже Білий.

– І прилетіли попоїсти. – підтакує Сірий 

– А ще допомогти. – завершив той, що В-Капелюсі

– А чим же вас пригощати? – питає бабуся. 

– Мене пшеницею. – сказав Білий.

– І мене – повторює Сірий. 

– Тільки меленою. – сказав Білий

– Міленько-мільнько – за ним Сірий.

– Гарно вимішаною в тісто. сказав Білий

– На кислому молоці – вторив Сірий

– І гарно випеченою в солоденькі коржі. – сказав Білий.

– В гарячій печі – вторив сірий

– Гаразд будуть вам коржі тільки ж заждіть трохи. А тебе чим пригощати, запитала вона в гусака в Капелюсі? 

– Я б поїв що ви їсте, якщо що залишиться, а як ні то травички пощипаю й так ляжу спати.

Бабуся борошна внесла, тіста на кисляку та сироватці замісила, дріжджів гарненько всипала, та й питає: 

– А хто ж мені, мої гості дорогі, допоможе дров нарубати та піч розпалити? 

– Не я, – каже білий, – бо замащу своє білосніжне пір’я. Дасте мені яку іншу роботу. 

– Не я, – і собі повторює сірий. – Ми ж бо здалеку летіли, та й так потомилися.. 

Не сподобалися бабусі Валі відповіді Сірого та Білого гусаків, але нічого їм не сказала. Зібралась сама йти дрова рубати, та не встигла бабуся вийти на двір, а той, що В-Капелюсі вже в хату дрова несе.  Порубані рівненько, і якраз щоб піч розпалити та пиріжки поставити. 

Ото напекли пирогів. Білий та Сірий все поїли аж з-за столу вилізти не можуть. А В-Капелюсі, з’їв одненького пиріжка і собі під рукави по два поклав. А потім дістав з під крила та каже:

– Пригощайтеся.

– Смачні пиріжки, – облиззнув дзьоба Білий. 

– От би завтра зраненька ще таких з’їсти, – витер дзьоба скатертиною Сірий.

Але той, що В-Капелюсі посумнішав похитав головою та зовсім тихо сказав. 

–  То вони так дякують, і я вам дякую 

Бабуся усміхнулась. 

– Ну гаразд йдіть вже спати, а завтра, розкажу що робити треба. 

Вона тільки встигла показати на якому ліжку спати, як гуси вже під ковдрою давали хропака. І той що В-Капелюсі також, бо і летіли і йшли, а він ще й дров нарубав та піч розпалив. 

Прокинулись гуси вранці. Бабуся нагодувала їх свіженькими галушками. Сірий з’їв дві миски, Білий з’їв дві миски, а той що В-Капелюсі не їв багато, бо знав, що як наїсться, то ніякої роботи не поробить. Ото сидять за столом вони усі, а бабуся Валя каже: 

– Гості мої дорогенькі, помічнички Богом послані до мене, сестра моя казала, що ви найхоробріші та найсильніші гуси на усьому світі. Що ви ні вовка не злякаєтесь, ні перед ведмедем не втечете. Ото й в мене є до вас прохання. Занадилися до моєї господи звірі дикі – вовк, ведмідь та лисиця, вже поїли усю птицю усіх тварин. А як останню курку їли то сказали що як нікого зі звірів не з'їдять то і мною повечеряють. Тож і погукала вас. Рятуйте мене бідолашну. 

Тут гуси й перелякались. Білий хотів відразу у вікно та полетіти. Та де там. Він так об’ївся галушок з пирогами, що навіть з лавки зараз би сам не зліз. А Сірий хотів зомліти, так не зміг навіть упасти назад, бо вчорашні пиріжки з галушками міцно притиснули до лави. Тож нічого не залишилось гусакам як сказати.

– Гаразд, ми їм усім тут покажемо, бачте, що надумали, стареньку жінку ображати.

– Ми тут їм усім покажемо. – підтакнув Білому Сірий.

А самі про себе тільки й думають “От би не прийшли, от би не прийшли ті звірюки”. 

Тільки Сірий пішов собі у двір та й давай дрова рубати.

Рубає він собі та й рубає. Як бабуся виходить до нього та й питає. 

– А ти чому сюди пішов дрова рубати?

– Бо я не такий хоробрий, як мої брати. А вони не такі сильні, як кажуть. То хоч перед смертю вам дров нарубаю. І чекати не так сумно.

Похитала бабця головою на ці слова зажурилася, та й пішла до хати.

Довго чи коротко рубав гусак дрова, аж чує земля двигтить, дерева гнуться. Він тихенько сокиру собі під крило узяв та й на липу злетів що над хатою росла.