Казка про трьох гусаків (1)

Жили у бабусі три веселих гусі. Один Сірий, другий Білий, третій в капелюсі.

Білий та сірий Були величними, гордими, ходили вайлувато, хитались так, що аж шиї вигинались в різні боки. Шипіли при першій нагоді й тільки на маленьких діток, та нахваляли свою силу, що ні вовка, ні ведмедя не бояться.

Зібрались гуси до сестри своєї хазяйки в гості. Але жила вона далеко ген-ген, на іншому кінці області. А їхня господиня так просила, щоб гусаки до її сестри завітали, бо потрібна була тій допомога. От хазяйка їхня підійшла до них та й питає. 

– Моя сестра вас на гостини кличе на кілька днів. Заразом допоможете їй? Там потрібно буде розібратись…

– А їсти щось там буде? – перебив господиню Білий. 

– Звичайно!!! Їжі буде стільки, що й за три рази не подужаєте. І то тільки сніданок. – відказує бабуся. 

– А їжа в неї смачна? – запитав Сірий. 

– Авжеж смачна. І борщі, і калачі, і пиріжечки і варенички.  Вона ж моя старша сестра, я ще й у неї вчилась готувати.  

– Ми летимо! – сказав Білий.

– Які ви молодці. Я не сумнівалась в вашій хоробрості. 

– А ти, в капелюсі? – питає Сірий. 

– Я то з вами, але ж ви не дали договорити хазяйці, що робити треба. – відповів гусак у Капелюсі. 

– Ой, моя сестра, бабуся Валя, буде такою щасливою. 

– То й нічого відкладати.  

Довго йшли, чи ні вони, але вже стало темніти. Білий гусак скомандував летіти. Вони й полетіли: попереду Білий, потім Сірий, а В Капелюсі ледь плентався позаду. 

І якраз  на вечерю приземлились. Бабуся Валя зраділа таким гостям та й каже до них. 

– Ой ви мої гуси дорогі, що ж ви мені принесли. – запитала бабуся Валя, яка була схожа на їх господиню як дві краплі води. Така ж старенька, з білим волоссям під хусткою, та добрими очима.  

– Ми принесли привіт від твоєї сестри. – каже Білий.

– І прилетіли попоїсти. – підтакує Сірий 

– А ще допомогти. – завершив в Капелюсі

– А чим же вас пригощати? – питає бабуся. 

– Мене пшеницею. – сказав Білий.

– І мене – повторює Сірий. 

– Тільки меленою. – сказав Білий

– Міленько-мільнько – за ним Сірий.

– Гарно вимішаною в тісто. сказав Білий

– На кислому молоці – вторив Сірий

– І гарно випеченою в солоденькі коржі. – сказав Білий.

– В гарячій печі – вторив сірий

– Гаразд будуть вам коржі тільки ж заждіть трохи. А тебе чим пригощати, запитала вона в гусака в капелюсі? 

– Я б поїв що ви їсте, якщо що залишиться, а як ні то й так ляжу спати. сказав той що в капелюсі.

Бабуся борошна внесла тіста на кисляку та сироватці замісила, дріжджів гарненько всипала. Та й питає: 

– А хто ж мені, мої гості дорогі, допоможе дров нарубати та піч розпалити? 

– Не я, – каже білий – бо замащу своє білосніжне пір’я. Дасте мені яку іншу роботу. 

– Не я – і собі повторює сірий – Ми ж бо з далеку летіли та й так потомилися.. 

Не сподобалось бабусі відповіді сірого та білого гусака, але нічого їм не сказала. Зібралась сама йти дрова рубати, та не встигла бабуся вийти на двір, а той що в капелюсі вже в хату дрова несе.  Порубані рівненько, і якраз щоб піч розпалити та пиріжки поставити. 

Ото напекли пирогів. Гуси все поїли аж з-за столу встати не можуть. А гусак у капелюсі, з’їв одненького і собі в під рукави по два поклав. Мовляв, для господині. 

– Смачні пиріжки. – каже білий. 

– От би завтра з раненьку ще таких з’їсти – каже сірий

Але той що в капелюсі посумнішав похитав головою та зовсім тихо сказав. 

–  То вони так дякують, і я вам дякую 

Бабуся усміхнулась. 

– Ну гаразд йдіть вже спати, а завтра, розкажу що робити треба. 

Вона тільки встигла показати на якому ліжку спати, як гуси вже під ковдрою давали хропака. І той що в капелюсі також.