Про те як гусениця захотіла відсвяткувати новий рік

Усі люблять новий рік та Різдво, і одній гусениці також закортіло побачити зиму, як святкують Новий рік, Різдво. Але це вкрай важко зробити, адже гусениці взимку сплять, якщо не перетворились на метелика до холодів.  Але якщо в тебе є вірний друг, то можна побачити все що завгодно не лише новий рік. Навіть якщо твій друг звичайний горобець. 

Одного дуже спекотного літа на липі, яка росла близько до центру міста, жила собі Гусениця. Вона була дуже красивою: темно-сіра, з коричневими вусиками, в три смужки вздовж усього тільця. Жила вона спокійно преспокійно, їла листячко і нікого не чіпала. 

Гусеничка вже думала, а чи не час загорнутись їй у свою павутинку, щоб стати прекрасним метеликом. Але подув сильний вітер і вона випала з під свого листочка прямо на гілку, на якій спав Горобець. 

Спершу Гусеничка перелякалась, щоб той її не з'їв і хотіла втекти. Але Горобець був не голодний. Він лишень гарно поїв смачнючі крихти круасана з полуничним джемом, які кидали голубам в парку (Наївся, бо  голуби такі неповороткі, що Горобець завжди встигав першим.) 

Отож, сидів Горобець щасливий на гілці, подрімував, доки не почув, як поруч впала Гусінь. 

Він подивився на неї ліниво одним оком, і потім сказав ледь розчиняючи дзьоба. 

– Цвірінь. Не бійся, я не голодний, цвірінь. Та й спекотно занадто, щоб ще за тобою ганятись. Цінь. 

– Точно не чіпатимеш? 

– Та я ж пообіцяв. Ще й сонце так пече. Цінь. От би зараз зиму, щоб сніг та мороз. А там і Новий рік. Цвірінь. 

Після цієї мрійливої репліки горобець залився не менше солодким цвіріньканням.  

– Зима, сніг, мороз? – здивовано повторила гусінь, наче магічне закляття. – А що це все таке? І ще якийсь там Новий рік? А що, рік хіба не один, хіба буває “Новий”?

– Ох, ти ж зовсім не обізнана. Ти не знаєш зовсім про пори року. Зараз в нас літо. Влітку багато їжі, і комашки, і рослин, і люди постійно гуляють парками та розкидають крихти, чи зернята.  Але через спеку в горло багато не з’їси. 

– Ой. А зима – це теж як літо? – запитала гусінь. 

– Та ні, – відповів горобець – взимку зовсім не так, як влітку. Але до зими ще є осінь. Восени також дуже багато їжі, стільки що їси-їси, а вона не закінчується. Але заважають їсти дощі, та вітри. І листя жовтіє та облітає з дерев. 

– Ой! – зойкнула Гусеничка. – А як же може бути багато їжі, якщо листя все пожовкне та облетить? Я якось спробувала такий листок. Він дуже несмачний. Просто фе! Мені ще так зле тоді було. Я сама аж пожовтіла. 

– Та, нічого ти не розумієш. Цвірінь-цвірінь, після жнив на полях стільки їжі – соняхи, кукурудза, зерно. Але тобі й справді може бути малувато. Бо зелені меншає, а потім дерева взагалі голі стоять, аж доки сніг не піде. А ви ж знатні ненажери. 

– Що справді!? – гусінь аж прикрила лапкою рота від такої новини, і перепитала. – Дерева зовсім голі? 

– Так, так, так, – невдало перекривляючи тріскотіння  дятла,  відповів горобець – абсолютно голі. А коли всі дерева, крім хіба що дубів, які в місті не ростуть, поскидають листя, залишається чекати морозу. – Передбачаючи питання Гусениці, він  перебив сам себе і поспішив роз’яснити. – А потім разом з морозом, або трохи пізніше приходить сніг. Він вкриває м'якою білою ковдрою усе-усе: і землю, і траву, і асфальт. А сніжинки, сніжинки кружляють наче сотні тисяч метеликів. Сова з парку каже, що то заморожений дощ. Але я пильно роздивлявся дощову краплинку та сніжинку. Вони зовсім не схожі. І от коли піде сніг,  вже аж потім прийдуть Різдвяні свята та Новий рік

Гусеничка дивилась на Горобця з широкими від подиву очима, і Горобець зрозумів, що вона навряд чи це все собі уявляє. 

– Знаєш, я тобі можу це все нескінченно довго розповідати, але доки ти сама не побачиш яке все гарне і блискуче взимку, як люди прикрашають все місто різнобарвними вогниками які відбиваються в снігові, радіють, святкують, колядують,  посипають одне одного житом і пшеницею, то все одно не зрозумієш.

– Ой, Горобче, я так хочу побачити це все про що ти розповідаєш. – Гусениця  кинулась до лапки Горобця, зовсім забувши, що той її може з'їсти.

– Так дочекайся зими, і дивись. 

– Не можу, мені вже зовсім скоро потрібно скручуватись в кокон, щоб стати метеликом. 

– Хто, Гусениця, стане метеликом? – Горобець ледь не впав з цих слів – Ха-ха, ото насмішила. Якби в мене був не  повний живіт, чи хоча б не так спекотно, то точно б розсміявся.  

– Так мені моя мама метелик казала. І ще казала, що для цього я маю добряче їсти. А там підросту й прийде момент, коли я замотаюсь в павутину і перетворюсь в лялечку. І всього лиш через один казковий сон я стану метеликом. 

Горобець спантеличено похитав головою. Він і далі не вірив, що Гусениця може стати метеликом, але вона з таким трепетом та вірою про це розповідала, що він вирішив краще просто змінити тему, а Гусеничка нехай собі думає за себе що хоче. Потім він подумав трохи, та жартома припустив: 

 – Виходить, щоб перетворитись тобі потрібно більше їсти? Можливо, щоб не перетворюватись на метелика і побачити зиму та новий рік тобі навпаки потрібно їсти менше, і ти тоді зможеш дочекатись  нового року. 

– Точно – зраділа Гусениця такому простому рішенню. Але від згадки про їжу в неї заболіли щелепи, так їй захотілось пожувати м'якенького соковитого листочка. Тому запропонувала – а може просто не замотуватись в кокон, а їсти як до того їла? 

– І не замотуватись в кокон, щоб не заснула. – Завершив горобець. 

Так вони й вирішили. Менше їсти в Гусениці виходило складно. А от не замотуватись в кокон було простіше і не спати також. 

До кінця Вересня Горобець  дуже здружився з Гусеничкою. Він навіть і дня не міг провести, щоб не побачитись з нею. І на свій великий подив помітив, що навіть якщо він прилітав дуже сильно голодний, йому зовсім не хочеться її їсти, та інших гусениць він також перестав чіпати.