Казка про Матвійчика, кота Мандрівника і Хмаринку Суму

Одного дощового дня Матвійчик сидів біля вікна.

Йому зовсім не хотілося гратися.

Навіть улюблені машинки стояли без руху.

Кіт Мандрівник тихенько підійшов і сів поруч.

— Чому ти такий тихий, друже?

Матвійчик знизав плечима.

— Не знаю… Просто сумно.

Кіт лагідно потерся об його руку.

— Ходімо. Я хочу познайомити тебе з Хмаринкою Суму.

За мить вони опинилися на небі. Там пливла маленька сіра хмаринка.

Вона не гриміла й не блискала блискавками.

Вона лише тихенько плакала.

— Чому ти плачеш? — запитав Матвійчик.

— Бо люди думають, що сум — це щось погане, — відповіла Хмаринка. — Вони женуть мене геть, навіть не вислухавши.

— А хіба це не так?

Кіт Мандрівник похитав головою.

— Ні. Сум приходить, коли ми за кимось скучили, щось втратили, коли щось не вийшло або просто дуже втомилися. Він нагадує нам, що наше серце вміє любити й переживати.

Хмаринка тихенько впустила кілька дощових краплин.

І раптом унизу виросли маленькі сині квіти.

— Це через дощ? — здивувався Матвійчик.

— Так, — усміхнувся кіт. — Якби ніколи не було дощу, багато квітів не змогли б вирости.

Вони пішли далі й побачили маленьке пташеня.

Воно сумувало, бо ще не навчилося літати.

Мама-пташка сіла поруч.

— Я знаю, тобі прикро. Я теж колись сумувала. Але я буду поруч, поки ти не навчишся.

Пташеня притулилося до мами, трохи відпочило, а наступного дня знову спробувало злетіти.

Матвійчик задумався.

— Виходить, сум не залишається назавжди?

— Ні, — відповів кіт. — Він схожий на дощик. Приходить, поливає наше серце, а потім минає. І дуже часто після нього знову виглядає сонце.

Коли вони повернулися додому, Матвійчик сказав мамі:

— Мамо, мені сьогодні було сумно.

Мама обійняла його.

— Дякую, що розповів. Хочеш, ми почитаємо казку або просто посидимо разом?

Матвійчик кивнув.

Вони сіли поруч, Данилко притулився до брата, а кіт Мандрівник згорнувся клубочком біля ніг.

І Матвійчик помітив, що сум потроху стає меншим.

Перед сном кіт тихо прошепотів:

— Запам’ятай, друже. Сум — не ворог. Він приходить, щоб сказати: «Твоєму серцю зараз потрібні відпочинок, розмова, обійми або трохи часу». І коли ми про себе дбаємо, сум тихенько відпливає, як хмаринка після дощу.

Матвійчик подивився у вікно.

Дощ уже закінчився.

Між хмар визирнула перша зірка.

І він зрозумів: навіть після найсумнішого дня обов’язково настає новий ранок.

Кінець. 🌧️🐈⭐💙