Казка про Матвійчика, кота Мандрівника і Сміттєвого Велетня

Одного сонячного дня Матвійчик, Данилко і кіт Мандрівник вирушили до лісу на прогулянку.

Пташки співали, білочки стрибали по деревах, а сонечко лагідно світило крізь листя.

Та раптом Матвійчик побачив щось дивне.

Під кущем лежали пластикова пляшка, обгортка від цукерки й порожній пакетик.

— Хто ж так зробив? — засмутився хлопчик.

Кіт Мандрівник сумно похитав головою.

— Коли люди забувають прибирати за собою, прокидається Сміттєвий Велетень.

— Велетень? — здивувався Матвійчик.

— Ходімо, покажу.

Вони зайшли глибше до лісу й побачили великого, незграбного велетня, зліпленого з банок, пакетів, пляшок і паперу.

Він був не злий, а дуже сумний.

— Чому ти сумуєш? — запитав Матвійчик.

Велетень важко зітхнув.

— Я зовсім не хотів народитися. Але щоразу, коли хтось кидає сміття на землю, я стаю більшим.

— А тобі подобається бути таким?

— Ні… Через мене квітам важко рости, тварини можуть поранитися, а струмочки стають брудними.

Матвійчик подивився навколо.

Справді, маленьке їжаченя не могло пройти через пакет, а пташка марно намагалася витягнути лапку із пластикового кільця.

— Треба допомогти! — сказав хлопчик.

Він обережно звільнив пташку.

Потім разом із котом зібрав пляшки, папір і пакетики в мішок.

Данилко старанно піднімав маленькі папірці й із гордістю ніс їх до пакета.

І щоразу, коли вони прибирали одну річ, Сміттєвий Велетень ставав меншим.

Нарешті від нього залишилася лише маленька купка листочків.

Вона тихенько розсипалася за вітром.

На її місці виросла ромашка.

— Дякую вам, — ніби прошепотів вітер.

Матвійчик усміхнувся.

— Тепер я знаю, як перемогти Велетня.

Кіт Мандрівник кивнув.

— І це дуже просто. Кожен може допомогти природі.

— Як?

Кіт загнув лапкою пальчики.

— По-перше, завжди викидай сміття в урну.

— По-друге, якщо можеш, сортуй пластик, папір і скло — так багато речей отримають нове життя.

— По-третє, якщо побачив сміття в безпечному місці й поруч є дорослий, можна разом його прибрати.

— І найголовніше — залишай після себе місце таким, ніби тут побувала сама природа.

Матвійчик озирнувся.

Ліс знову став чистим і красивим.

Пташки співали ще голосніше, а Данилко радісно плескав у долоньки.

Увечері, коли вони поверталися додому, Матвійчик запитав:

— Котику, а якщо кожна людина прибере хоча б один папірець?

Кіт замуркотів.

— Тоді Сміттєвий Велетень стане таким маленьким, що зовсім зникне. Адже великі зміни починаються з маленьких добрих вчинків.

Матвійчик міцно взяв братика за руку.

— Ми з Данилком будемо друзями природи.

Кіт Мандрівник усміхнувся.

— Я в цьому навіть не сумнівався.

І відтоді, де б не були братики — у парку, у лісі чи на дитячому майданчику, — вони завжди пам’ятали:

Земля — це наш спільний дім. А вдома кожен намагається підтримувати чистоту.

Кінець. 🌳🐈♻️🌼