Казка про Матвійчика, кота Мандрівника і Кольоровий Ліс

Одного дня Матвійчик гуляв із котом Мандрівником і раптом помітив, що в лісі дерева були зовсім різні.

Одне було високе й міцне, інше — маленьке й тоненьке. На одному росли яблука, на іншому — шишки, а третє взагалі було схоже на величезну зелену парасольку.

— Коте, а чому вони не однакові? Було б простіше, якби всі були дубами, — сказав Матвійчик.

Кіт лагідно посміхнувся.

— Тоді ходімо, я тобі дещо покажу.

Вони підійшли до галявини, де росли лише дуби.

Було тихо… але якось сумно.

Не було ягід для пташок, не було квітів для бджіл, не було затінку від широких кленів.

— Гарно, але чогось бракує, — сказав Матвійчик.

Тоді вони перейшли на іншу галявину.

Тут росли дуби, берези, сосни, клени, цвіли ромашки й волошки. Метелики літали над квітами, білочки стрибали по соснах, а пташки співали на різних деревах.

— Ось тут весело! — усміхнувся Матвійчик.

— Бо всі різні, — відповів кіт. — І саме тому ліс такий красивий.

Тут вони зустріли Зайчика, який дуже швидко бігав.

Поруч ішла Черепашка.

Зайчик засміявся.

— Та ти така повільна! Ніколи мене не наздоженеш!

Черепашка сумно опустила голову.

Матвійчик уже хотів теж засміятися, але кіт тихенько торкнувся його лапкою.

— Почекай.

Невдовзі почався сильний дощ.

Зайчик сховався під кущем, але зовсім промок.

А Черепашка спокійно сховала голівку у свій міцний панцир і терпляче перечекала зливу.

Коли дощ закінчився, Зайчик сказав:

— Вибач. Я думав, що бути швидким — це найголовніше. А тепер бачу, що в кожного є свої сильні сторони.

Черепашка усміхнулася.

— І я рада, що ти такий швидкий. Бо ти допомагаєш передавати новини всім мешканцям лісу.

Матвійчик подивився на кота.

— Тепер я зрозумів…

— Що саме? — лагідно запитав Мандрівник.

— Не потрібно сміятися з тих, хто відрізняється. Хтось швидко бігає, хтось гарно малює, хтось багато знає, а хтось дуже добре втішає друзів. Ми всі різні, і це добре.

Кіт задоволено замуркотів.

— Це і є терпимість. Вона означає поважати інших, навіть якщо вони не схожі на тебе, мають інші здібності, інший характер або роблять щось по-іншому.

Коли вони повернулися додому, Данилко саме намагався скласти пірамідку. Він довго не міг знайти правильне кільце.

Матвійчик не став поспішати чи сердитися.

Він терпляче сів поруч.

— Не хвилюйся. У тебе все вийде. Я колись теж не вмів.

Данилко широко усміхнувся і нарешті поставив останнє кільце.

Увечері кіт Мандрівник сказав:

— Запам’ятай, друже. Світ схожий на великий ліс. Він прекрасний саме тому, що в ньому всі різні. І коли ми ставимося одне до одного з повагою та добротою, світ стає ще красивішим.

Матвійчик подивився у вікно, де сяяли різні за яскравістю зірки.

Вони були не однакові.

Але разом освітлювали все небо.

Кінець. 🌲🐈⭐