Казка про Матвійчика і чарівну кімнату

Жив-був хлопчик Матвійчик, якому було п’ять років. Він дуже любив свою кімнату. Там жили його машинки, конструктор, книжки, м’який ведмедик і, звичайно ж, улюблений кіт на імʼя Мандрівник, який часто приходив подрімати біля вікна.

Одного ранку Матвійчик прокинувся і почув тихенький шепіт.

— Тсс… Не лякайся… Це ми! — прошепотіла маленька синя машинка.

— Хто “ми”? — здивувався хлопчик.

— Ми, твої іграшки! Коли ти спиш, ми оживаємо. І сьогодні нам дуже потрібна твоя допомога.

Матвійчик швиденько сів на ліжку.

— А що сталося?

Конструктор сумно дзенькнув.

— Ми загубили Порядок.

— Як це — загубили?

— Раніше він жив у твоїй кімнаті. Завдяки йому всі знали свої місця. Машинки стояли в гаражі, кубики жили в коробці, книжки відпочивали на полиці. Але останніми днями Порядок образився і втік.

Матвійчик озирнувся. І справді! Під ліжком лежав м’яч, на стільці сидів плюшевий зайчик, кубики розбіглися по всій підлозі, а одна шкарпетка чомусь заховалася біля дверей.

— Треба його повернути! — сказав Матвійчик.

Кіт Мандрівник поважно нявкнув.

— Я знаю секрет. Порядок повертається тільки тоді, коли господар сам допомагає кожній речі знайти її дім.

Матвійчик усміхнувся.

Спочатку він зібрав усі кубики в коробку. Кубики весело застукали:

— Дякуємо! Тут нам затишно!

Потім поставив машинки в гараж.

— Брум-брум! Тут ми можемо відпочити до нових перегонів!

Книжки повернулися на полицю.

— Тепер наші сторінки не помнуться!

Навіть шкарпетка знайшла свою пару в шухляді.

І раптом кімната стала ніби світлішою. У повітрі закружляли золотисті іскорки.

— Я повернувся! — почувся добрий голос.

Перед Матвійчиком з’явився маленький чоловічок у сорочці, складеній, наче з рівних квадратиків.

— Я — Порядок. Дякую, що запросив мене назад.

— А ти тепер залишишся?

— Звичайно! Але є одна умова.

— Яка?

— Кожного вечора ми разом будемо витрачати лише п’ять хвилин, щоб усі речі поверталися додому. Тоді в кімнаті завжди буде місце для нових пригод.

Матвійчик погодився.

Відтоді щоразу перед сном він грав у гру “Хто де живе?”. Машинки їхали в гараж, кубики стрибали в коробку, книжки влаштовувалися на полиці, а кіт Мандрівник уважно перевіряв, чи всі вдома.

І знаєш що?

Кажуть, якщо ввечері в кімнаті тихенько прислухатися, можна почути, як іграшки шепочуть:

— Який у нас турботливий господар. Завтра нас чекає ще один чудовий день разом.

Кінець. 🌙✨

ці казки написані разом із ші для сина Матвія, який любить унікальні історії)))