Казки на хвилях

Розділ 19. Летюча мишка, яка падала з неба

У високій печері, прямо під стелею, в тіні сталагмітів, жила летюча мишка на ім’я Нюта.

 

Вона була крихітною. З сірими крильцями, чутливими вушками і величезною мрією — літати високо, як тато. Тато Нюти був сильним. Парив під зірками, знав повітряні потоки, робив трюки. А Нюта… поки що лише сиділа на уступі. І боялася. Але одного дня сказала:

 

— Я готова.

 

Всі зібралися подивитися. Нюта вдихнула, розплющила крила, відштовхнулася і… бах. Впала. Прямо в мох. Лапки піджалися. Крила тремтіли. А звірята зашепотіли:

 

— Не вийшло…

— Ну, не всім же літати.

— Може, їй краще сидіти внизу…

 

Нюта слухала. І ставала все тихішою. Все менше. Подумала: «Я не зможу. Я — не така. Це була дурна мрія.»

 

Вона сховалася в щілину і не виходила цілий тиждень. Але одного разу до неї прийшла стара мишка Ульда. Сіла поруч і сказала:

 

— Знаєш, я теж падала.

 

— Ти? — здивувалася Нюта.

 

— Я тричі падала. І одного разу — в ставок! Але потім зрозуміла: якщо ти впав — це означає, що вже зробив перший крок. А той, хто боїться падати — не зробить жодного.

 

— А якщо не вийде? — прошепотіла Нюта.

 

— Тоді спробуєш знову. З кожним разом крила стають міцніші. Страх зменшується. А ти — ростеш. У тебе є мрія?

 

— Є.

 

— Тоді йди за нею. Маленькими кроками.

 

Наступного вечора Нюта знову стала на край. Хтось сміявся. Хтось позіхав. А вона… подивилася вгору і сказала:

 

— Це не про ідеально. Це про сміливо.

 

Вона стрибнула. Падала. Але вже трохи планувала. І знову. І знову.

 

Через тиждень пролетіла три кола над озером. А через місяць — злетіла вгору і крикнула:

 

— Тато! Дивися!

 

І тато махав їй крилом. А поруч хтось прошепотів:

 

— Вона не просто летить. Вона зробила це сама.

 

— Ось так, Мирочко, — сказав дідусь. —

Невдача — це не крапка. Це кома.

Якщо ти мрієш, стараєшся, пробуєш — ти вже літаєш. І навіть якщо зараз шльоп — завтра буде «ура».

 

Мирочка подивилася на малюнок, який не вийшов. Потім взяла новий аркуш.

 

— Я ще спробую. Бо моя мрія варта цього.

 

А радіо потріскувало, немов підбадьорювало: Не бійся падати. Бійся не злетіти через страх.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше