Розділ 12. Їжачок, який ховався під листям

Того вечора Мірочка сумувала. Вона згадувала, як нещодавно розлила суп на мамину сукню і збрехала, що це зробила Катя. Їй було соромно. Не через покарання, а тому що в животі жило відчуття, ніби хтось поклав туди важкий камінь.

   Радіо знову включилося.

— Слухай, моя дівчинко, — зазвучав дідусевий голос. — Сьогодні казка — про їжачка, який теж одного разу не знав, куди себе подіти. Бо на нього дивилося Соромне сонце.

Мірочка насупилася. Сонце — і сором? Як це?

— Їжачка звали Фріс. Він був дуже турботливий: допомагав білкам носити горіхи, мив посуд після єнотів, навіть гладив змію по голові, коли та сумувала. Всі його любили.

   Але одного разу… він зробив дурницю.

   Фріс хотів здаватися сміливим. І коли інші звірята почали кидати каштани у горобців, він… теж кинув. Сильно. Прямо по крильцю. Горобець закричав, і все стихло.

— Хто це зробив?! — зашипіла сова.

   Фріс сховався в листі. Він мовчав. Йому було… соромно.

   Спочатку — перед горобцем. Потім — перед собою. А потім — перед усіма. Він перестав виходити гуляти. Ховався. Не їв. Він відчував, що став поганим.

— Якщо я був добрий, а тепер зробив гидоту, значить… я й є гидота?

— Але одного разу, — продовжував дідусь, — до його купи листя прийшов той самий горобець. З пов’язкою на крилі і маленьким кошиком.

— Привіт, їжачку, — сказав він. — Я знаю, що це був ти.

   Фріс задрижав. Ком у горлі став гірким, як жолудь.

— Але я прийшов не сваритися. А сказати: я тебе прощаю. Якщо захочеш — приходь. У нас сьогодні пиріг.

   Їжачок не відповів. Але вночі вийшов. Сів біля кущів. І тихо прошепотів у небо:

— Мені дуже соромно. Я не поганий. Я просто… злякався бути чужим. Пробач, Горобче.

   І раптом вітер розігнав листя — і Фріс вперше за багато днів побачив зірки.

І подумав:

— Сором — як тінь. Поки ти в ній ховаєшся, він росте. Але варто вийти на світло — і він відступає.

— Ось так, Мірочко, — сказав дідусь. — Якщо ти зробила щось не так — не ховайся. Визнай провину. Вибачся. Йди вперед. Бо доброта всередині нікуди не зникла. Просто їй теж треба дати вийти на світло.

   Мірочка тихо видихнула.

Завтра вона скаже мамі, що це була вона.

Бо бути

чесною — легше, ніж тягати сором у рюкзаку.