Розділ 11. Лисеня, яке заздрило

Радіо того вечора зажужжало трохи голосніше, ніж зазвичай. Мірочка одразу зрозуміла — казка буде важливою. Можливо, про те, що знайоме кожному. Навіть дорослим.

— Сьогодні, онучко, я розкажу тобі про лисеня на ім’я Люксі. Він був спритний, розумний і дуже старався. Але у нього була одна біда — він часто заздрив.

   Мірочка притиснула щічку до підлокітника. Заздрість… Дивне відчуття. Іноді вона теж його відчувала — коли подружка отримала гарніший рюкзак. Або коли мама більше похвалила Катю за малюнок. І відразу ставало якось кисло всередині.

— Люксі жив у лісовій школі, — розповідав дідусь. — Там навчалися різні звірята. І всі були в чомусь хороші. Хтось стрибав краще. Хтось малював. Хтось знав сто трав.

   Але особливо всім подобалася сова Евіта. Вона була спокійна, розумна, всі до неї тягнулися. І головне — вона ніколи не намагалася подобатися. Просто була собою.

   І ось Люксі почав помічати, як часто його хвалять менше. Як дивляться не на нього, а на неї.

— Чому не я? — думав він. — Чому в неї все виходить легко? А я так стараюся — і все одно в тіні?

   І в серці лисеняти народилося щось схоже на комок із реп’яхів. Заздрість.

   Він почав насміхатися з сови. Робити вигляд, що її успіхи — це "просто везіння". Ховав свої зошити, щоб вона не могла підглянути. Навіть зіпсував одну її аплікацію — і зробив вигляд, що це випадково.

— Того вечора, — говорив дідусь, — сова сиділа сама під деревом і тихо гладила пом’яту сторінку.

   Люксі спостерігав із кущів. Він думав, що буде радіти. Але раптом… йому стало холодно всередині. Її очі були не сердиті, а сумні. І тоді він зрозумів: заздрість не робить тебе вищим. Вона робить тебе самотнім.

   Наступного дня він підійшов до Евіти і прошепотів:

— Пробач… Я заздрив. І це мене їло зсередини. Але ти… ти насправді крута. А я — не хочу більше бути злим.

   Сова усміхнулася і кивнула:

— А ти знаєш, заздрити — це значить бачити в іншому те, що хочеться розвинути в собі. Ти помітив світло — значить, воно є і в тобі. Просто потрібно його запалити.

   Люксі більше не прикидався. Він почав вчитися у Евіти. Не повторювати — а розуміти. І одного разу навіть почув, як хтось у школі прошепотів:

— А ти бачив, як круто Лисеня заговорило? Прямо як учитель!

— Бачиш, Мірочко, — сказав дідусь, — заздрість може або ранити, або надихати. Все залежить від того, що ти з нею зробиш. Якщо ти вмієш перетворювати заздрість на ріст — ти стаєш чарівником.

   Дівчинка кивнула. Вона теж іноді заздрила. Але тепер знала — це просто маячок: ось куди хочеться вирости.

   Радіо зашуршало. Мудро. Схвально.