Розділ 3. Ліс друзів, де немає самотності

Вечірнє радіо стихло, але голос дідуся все ще лунав у серці Мірочки.

— Сьогодні, моя маленька, я розповім тобі про ліс, де живуть звірята з різними характерами, — почав дідусь. — Там був їжачок, який дуже боявся нових друзів, бо колись його образили. Було лисеня, яке звикло робити все саме й не просило допомоги. І був ведмежа — добрий і великий, але дуже сором’язливий.

   Мірочка вмостилася зручніше під ковдрою, очі світилися цікавістю.

— Одного разу в лісі почалася страшна буря, — продовжив дідусь. — Вітер ламав гілки, дощ лив так сильно, що звірі не могли сховатися. Кожен думав тільки про себе, боявся й ховався. Але тоді їжачок помітив, що лисеня намагається підняти зруйнований будиночок білочки, а ведмежа з трудом пробує допомогти. Тоді їжачок наважився підійти й запропонував свою допомогу.

— Разом вони змогли полагодити будиночок і збудувати сховище для всіх, — сказав голос із радіо. — Розумієш, Мірочко, іноді здається, що ти одна, і ніхто тебе не зрозуміє. Але справжні друзі — це ті, хто прийдуть на допомогу, навіть якщо ти їх не кликала. І щоб дружити, треба вміти довіряти й відкриватися.

   Мірочка усміхнулася й згадала своїх друзів у садочку. Вона пригадала, як нещодавно допомогла маленькій Уляші, яка плакала через зламану іграшку.

— Дружба — це не просто слово, — продовжив дідусь, — це сила, яка робить нас міцнішими й щасливішими.

   Потім радіо замовкло, а Мірочка, занурена в думки, тихо заснула, відчуваючи, що навіть у найстрашніші моменти

вона не одна.