Лисеня і зоряне сяйво

В темному лісі, де дерева тягнулися до неба, як доторкнутися до самого місяця, жив маленький Лисеня з м’яким рудим хутром, що ніжно світився в місячному світлі. Його всі звали Місячним Лисиням, бо він був особливим — вміло ловив і зберігав світло ночі.

Однієї безхмарної ночі, коли небо було встелене тисячами зірок, він помітив, що одна маленька зірочка впала з висоти і затихла десь серед густих кущів.

— Хтось загубив світло, — подумав Лисеня, і лагідно підійшов до маленького сяйва.

Зірочка тремтіла й ледь сяяла, як маленький вогник, що просить допомоги.

— Не бійся, я допоможу тобі повернутися на небо, — тихо промовив Лисеня.

Так почалася його незвичайна подорож. Спочатку він звернувся до мудрої Сови, що жила високо на старому дубі. Вона розповіла:

— Щоб зірочка повернулася до неба, їй треба пройти через три випробування: доброту, сміливість і дружбу.

Лисеня не вагався й пішов у дорогу. Найперше випробування чекало на нього у вигляді маленького Пташеняти, що впало з гнізда. Лисеня обережно підняв його на лапки і допоміг повернутися до матері.

— Доброта — це перший крок, — сказав він собі.

Далі шлях привів Лисеня до темного озера, де ховалася тінь велетенського Ведмедика. Хоч Лисеня був маленький, він не злякався і голосно промовив:

— Я допоможу тобі, якщо ти допоможеш мені!

Ведмедик був здивований сміливістю Лисеняти і розповів, як пройти далі.

Останнім випробуванням стала зустріч з Русалочкою лісового озера, яка подарувала Лисеняті чарівний камінь дружби, що світиться теплим світлом.

Коли Лисеня приніс зірочку на вершину пагорба, місяць високо сяяв у небі. Лисеня кинув зірочку в повітря, і вона миттєво піднялася на своє місце, наповнивши ніч ще яскравішим світлом.

— Дякую, друже, — почув він ніжний голос зірочки, що сяяла, як ніколи раніше.

І відтоді Місячне Лисеня знав, що навіть найменше світло може стати яскравим, якщо допомогти йому вчасно.