Казки Місячної Лисиці
Коли Місяць упав у чайник
Одного вечора Лисиця Снів довго блукала містом — не тому, що не знала дороги, а тому що шукала когось.
Її лапи втомились, а очі стали тьмяні — бо ніхто не снив того, що потрібно було зібрати.
Вона вже хотіла звернути назад, коли побачила вікно.
Світло в ньому було м’яке, як шерсть кошеняти. А на підвіконні — чайник.
Прозорий, з травами. І в ньому — в обережній золотій хвилі — плив Місяць.
Не справжній, звісно. А відбиток. Але саме він і був тим, що Лисиця шукала.
Вона заглянула ближче — й побачила дівчину. Та тримала чашку обома руками, ніби берегла світло. Її очі були втомлені, але в них ще жила мрія.
Лисиця зітхнула — й залишила на її подушці сон про річку, що вміє слухати.
Цієї ночі дівчині наснився чай. І Місяць у ньому усміхався.
Відредаговано: 25.08.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
