Казка про Віп-Кімнату і Лисицю, яка не загубила голову (продовження "Казки про Лисицю і Дракона Грошоїда")

Одного разу, після кількох вдалих обходів пасток Дракона Грошоїда, Лисиця отримала запрошення. Не просте — до Віп-Кімнати, куди пускали тільки обраних. Вона могла б стати “елітою гравців”, як писали дрібним шрифтом, і заробити не 196, не 3000, а цілих дев’ять тисяч монет.

Вона тихо хмикнула й подумала:

«Дев’ять тисяч? Це вже не казка — це казкове шахрайство».
Але цікаво ж! 

 Вона зайшла. Там було золото в кожному слові. Приманки сяяли, голоси були солодкими, як мед з цвіллю. У повітрі лунало:

— Ще один внесок…
— Це останній крок до великих грошей…
— Поклади лише 9000 монет, і отримаєш повне повернення, ще й бонус!

Але Лисиця не забула: хто вимагає гроші перед "заробітком", той і є головний заробітчанин.

Вона зробила вигляд, що ось-ось кине ті 9000…
А потім просто натисла "вихід",
і "блокувати",
і ще "до побачення".
І Дракон з його мовними погрозами лишився сам у своїй блискучій тюрмі.

І лише дим повільно розвіювався, бо Віп-Кімната була не палацом — а запиленим манекеном мрій, у якому колись повірили інші.

 А в Лисиці в кишені лишилося триста монет, усмішка, новий досвід… і ще один трофей до колекції:
власна свобода, куплена за гострий розум.

Навіть коли тобі махають блиском в обличчя —
Тримай голову холодною, а душу теплою.
Бо справжнє багатство — не там, де обіцяють багато,
А там, де ти не втрачаєш себе.