Казки Місячної Лисиці
Лисиця Місячного Спокою
Колись, дуже давно, коли зорі ще не знали своїх імен, а вітер міг співати будь-якою мовою, в лісі на краю світу жила Лисиця. Але не звичайна, а з сріблястою шерстю, мов місячне сяйво. Називали її Лисицею Місячного Спокою.
Вона була не мисливицею, як інші лисиці, а берегинею тиші. В її присутності не гавкали собаки, не співали сови, не гриміли грози. Вона тихо ходила ніччю, гладячи лапками листя, і кожен, кого вона торкалася — засинав спокійно.
Однієї ночі трапилося дивне: небо розгнівалося. Блискавки били, як мечі, вітер ревів, мов старий лев. Звірі ховались, але спати не могли — серця їхні калатали від страху.
Лисиця піднялася на найвищу скелю і заспівала. Так тихо, що навіть дощ зупинився послухати. Її пісня була не про грози, не про страх, а про затишну нору, м’який мох і лагідний сон. Вітер сповільнився. Блискавки стали рідшими. І навіть хмари розійшлися, щоб поглянути на ту, що співала проти бурі.
І відтоді, коли насувається найстрашніша ніч, ті, хто вірить у Лисицю Місячного Спокою, можуть почути в душі її шепіт:
«Все минеться. Ти вдома. Ти у спокої .»
Відредаговано: 25.08.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
