Більше зло. Розділ 7.

  Коли Віктор увійшов до приймальні моргу, там стояла воістину могильна тиша. Він усміхнувся, представляючи яку зустріч міг  влаштувати Андрію Леонід. І що у відповідь сказав йому слідчий. У тому душевному стані в якому знаходився Шевченко – добре, якщо тільки сказав. А так - Шматін не здивувався б якби серед трупів у мертвецькій виявиться тіло його змінника. Вже холодне та синє. 
  - Вітання. - Привітався з Андрієм мовчки роздивляючись сіру стіну. - Льоню прибив все-таки?
  - Чому одразу прибив? Хотів, не заперечую, але стримався. 
  - Хвалю. Це у твоєму стані – досягнення. - Віктор відсунув стілець, щоб сидіти навпроти. - Викладай – що нарив? Хоча, чесно скажу, розрахунок був на те, що ти підеш з лікарні і заляжеш десь. Поки я не подзвоню.
  - Вибач, не так зрозумів. – Андрій усміхнувся. Сумно. - Не нарив нічого толкового. Тільки те, що вбивства були і раніше, і те, що в них був замішаний тоді ще слідчий, а зараз голова адміністрації, Шкурман. Він почав кар'єру з цієї справи, а потім ніби на ліфті проминув усі поверхи владних структур, без тривалих зупинок. Що наводить на деякі роздуми, але зовсім не робить його підозрюваним. Може пощастило людині.
  - А ти як думаєш?
  - Я... - Шевченко зам'явся масажуючи перенісся. - Я не думаю. Я збираюся піти до нього додому і говорити з позиції сили, і одразу в обвинувальному тоні. А там подивлюсь на реакцію.
  – Логічно. - Шмат кивнув. - І вірно. Згідно з моїми даними, ти маєш рацію у своїх здогадах. Не правий лише в істинному становищі справи.
  - Це як?
  - Ось ти вважаєш, що голова сам організував якусь секту, підібрав людей, керував. Наказав організувати гучні вбивства, щоб викликати галас, ажіотаж, а потім розкрити справу, отримавши потужний поштовх у кар'єрі. Свідки та виконавці, звичайно ж, йому не потрібні, тому вони вмирають. Справи, після якогось часу просто спалюють, щоб неможливо було щось порівняти.
  - У саму точку. – Кивнув Андрій. - Тепер після того, як ти це озвучив, я розумію що втрачаю... що? Відчуваю, що є це саме "що".
  - Шкурман справді організував секту. І справді приносив жертви. Але лише він один. Працювали на нього, викрадали інші люди, навіть не ті бідолахи які померли наковтавшись отрути. Резонанс потрібен був, так, згоден, тому й справа мала бути закритою. - Санітар перевів дух. - Але все, що він досяг, він досяг би і так. Адже жертви він приносив і приносить, в обмін на силу. Реальну магічну силу, що постачається голові якоюсь сутністю, божеством, демоном, я поки що точно і сам не знаю. Він повинен робити це, часто тихо і непомітно, але іноді, коли вимагає його король, це має бути голосно. Для того, щоб привести в страх більшу кількість обивателів. Так відбувається нечасто, тому що енергія, що виділяється таким чином, швидко йде в загальний ефір, її важко зібрати з усіх, хто боїться.
  - Навіщо тоді? - Андрій не все розумів, але суть вловив. - Якщо її і зібрати не можна навіщо її розпорошувати? Різати людей просто так? 
  - Зібрати енергію страху, коли налякано пів міста, можна лише кілька тижнів у десятилітті. Не частіше. Тоді це не складно, а прибуток величезний. Одне жертвопринесення у підвалі про яке ніхто не дізнається, дасть сил звісно. Але не порівняється з таким потоком. 
  - Тобто ЗАРАЗ той самий час? – Уточнив Шевченко.
  - Так. - Шмат вкотре дивувався як Андрій реагує на зовсім неможливі для інших речі. Рівнодушно. - Вони збирають енергію і передають своєму босу.
  - Питання – хто вони?
  - Секта, організація, банда – називай як хочеш. Їхнє поле діяльності суто кримінальне, тільки насильство і жорстокість. Кожен прикритий магічно, отримує величезні гроші за свою службу та вірність. Насправді вони можуть все у цьому місті. Ніхто і ніщо не завадить зробити будь-який божевільний вчинок, і, можливо, навіть отримають похвалу зверху. Але голова встановив суворий режим таємності. Їх небагато, всього сім, а тепер уже двоє плюс сам Шкурман. На верхівці - Ієрархи, як сами вони себе називають, це Шкурман і ще один, нині покійний дєятєль. Ці двоє також - Сутності, які віддають накази, так ця пара відокремлює себе від решти, показують що є біль властні сили, та не розкривають справжнього хазяїна. Усі впевнені що працюють на Сутності, а Ієрархи це їх найближчі підданні. Вони вірять що владу можна взяти лише силою, злом, і вважають себе злом. Не припускаючи що на всяке зло - є ще БІЛЬШЕ зло. Називають себе Вузол. За аналогією із символом свого покровителя.
  – І хто він? Покровитель?
  - Не знаю. Поки що. - Віктор скривився. - Запитаємо у голови, скоро. Це підводить нас до іншої історії, моєї.
  Шевченко мовчав, чекав. Він чекав цього одкровення вже давно. Ломав собі голову, придумував таке, що й уві сні не побачиш. І ось – дочекався.
  - Був час, коли молодий і гарячий Віктор Шматін дуже хотів усього й одразу. - Санітар відкинувся на спинку, задумливо розглядаючи стіл. - Я навчався в інституті, у столиці, був досить розумним та кмітливим. Знання вбирав як губка. Все б нічого, тільки з самого народження мене гризла зсередини найсильніша алчність.
  - Це як? - Саму суть слова Андрій знав, але вже якось моторошно його промовив Віктор.
  - Хотів ВСЬОГО. Розумієш? Квартиру, будинок, машину, бабу, коханку, золото. Мені завжди було мало того що я мав. Ніякі заробітки не були для мене достатніми, ніякі задоволення, я хотів мати більше і просто зараз.
  - Це, мабуть, хвороба? 
  - Можливо. – Погодився Шмат. - Психічне відхилення. Тепер пізно шукати причини. Якось на квартирі в друга, під час пиятики, познайомився з одним укуреним хлопцем, той дуже жваво розписував інші світи, закляття, і що можна зробити за допомогою магії або покликаних з того боку слуг. Ми почали щільно спілкуватися. Я загорівся ідеєю і хрін би хто мене тоді від неї відмовив. Цей хлопець знайшов в одному фоліанті, вже й не згадаю звідки фоліант узявся, то ось він знайшов ритуал заклику Асферрота. Як було описано "могутнього демона, що спеціалізується на виконанні саме матеріальних бажань." Як ти розумієш – ритуал ми провели.
  - Тобто, ви принесли жертву? – Уточнив Андрій трохи офігівши від такого повороту.
  – Що? Ні! – Віктор махнув рукою. - Ритуал складний, багато інгредієнтів потрібно, на цвинтарі, лише у певний день. Так, з кров'ю, і її треба було багато, але кров моя та вівці, яку, вибач, довелося зарізати.
  - То розумію, що у вас все вийшло?
  - І так і ні. Демон прийшов. Тільки служити він не став. Ми були дилетантами, точніше, ідіотами. Повністю відтворивши ритуал призову не прочитали в кінці книги, що потрібні ще ритуали захисту, щоб наказувати демоном потрібно, щоб він не міг тебе торкнутися. Ну, вийшло як вийшло. 
  - Він уселився в тебе? - Шевченко стверджував у запитальній формі.
  - Так. - Шмат постукав себе по лобі. – І повністю витіснив мене на периферію. Мав мою пам'ять. А сам мав невичерпні ресурси. І ось тут я маю описати тобі ХТО він.
  Санітар подерся на стільці готуючись до неприємного.
  - Це не зовсім демон. Демони як такі - це могутні істоти ІЗНАЧАЛЬНО створені для пекла. Це їхня стихія. Вони досить сильні у всіх аспектах, мудрі, але їх поняття та сприйняття перекручені та жорстокі. Асферрот же - один із поборників Люцифера, скинутий із ним у пекло. Розумієш різницю? Настоящі жителі аду були створени саме для нього, бунтарні ангели - посаджені туди за провину. - Віктор помовчав. - За віки виживання там Асферрот набув безліч нових навичок, але все ж таки по могутності він ангел, хоч і занепалий. І ще - його здолала алчність. Тому він і відгукувався на голодних як я. Тільки ось різниця у нас надто велика. Уяви собі, чого може хотіти безсмертна істота з безмежними можливостями?
  - Не можу. – Правдиво відповів Андрій.
  - Якщо мені, людині, всього було мало, то його претензії не мають меж. Але Асферрот розумів, що живе тут у нашому світі, тільки за рахунок мого тіла. І тому отримував усе потрібне чужими руками. За допомогою магії та жорстокості, брехні та хитрості він, а точніше Віктор Шматін швидко обзавівся і будинком, і машиною, і пристойною зарплатою на роботі, де нічого не потрібно було робити. Але цього замало. Він підставляв людей так, що ті втрачали все, йшли на вбивство, грабіж. Жодного разу жодний доказ не виводив на мене. 
  - Охеріти.
  – За три роки я мав чотирнадцять мільйонів. Доларів. Асферрот жодного разу не входив у жодне бандформування, але половина їх справ, і вбивств теж, ініційовані ним. Він майстер розводів та підстав. Я все бачив. І моя жадібність просто згоріла вщент, коли ти бачиш що воно все вже в тебе є, а користуватися цим ти не можеш - твій світ руйнується. І потихеньку я почав шукати шляхи до повернення себе. Їх не було. Тоді залишалося тільки одне - якось помінятися місцями, взяти контроль у свої руки, а демона загнати на моє місце.
  - Тобто так повернутися щоб він пішов назовсім, ніяк не виходило? - Андрій був у шоці. Він чекав на щось подібне, але не настільки масштабне. - Вигнати назовсім? Той хлопець із книгою?
  - Того хлопця побили до смерті через три дні після ритуалу. Книжка зникла. Сам розумієш, чому це сталося. 
  – Він настільки впливає на людей?
  - Згадай кого ти бачив там у лісі? Коли я тебе лікував.
  Шевченко згадав. Вольова, сильна особистість, з голосом за яким хочеться слідувати. З очима, що кличуть за собою. Зовсім інший Віктор у тілі Віктора.
  - Так. - Погодився із санітаром. – Це потужна персона.
  – Ні. Ти бачив лише частину. Я взяв дещицю його сил, щоб вилікувати твої рани. Ти не бачив його всього. Його харизму та впевненість у собі.
  - Ясно. То як же ти зміг?
  - Сам досі не розумію. Але причина була страшною. - Шмат скривився як від болю. – Він любив молодих дівчат. Слава богу не малоліток, а то я, там усередині, збожеволів би. І жодна не відмовляла, не чинила опір, всі прямо любили його. 
  - Ще б пак.
  - Якось Ніка - Віктор замовк. - Я пам'ятаю, як її звуть. Ніка, взяла та відмовилася. Можливо, її ступінь сприйняття була вище і вона змогла розгледіти з ким іде в ліжко. Спочатку Асферрот ласкаво просив її. Але терпіння та алчність - зовсім не друзі. Він забив дівчину до смерті, спочатку об стіл головою, потім кидав у стіни, тупцював і все не давав їй померти, трохи зцілюючи смертельні поранення. Коли вона вже і на людину перестала бути схожою просто плюнув і не став лікувати. Стояв над тілом у найвищій точці ейфорії, екстазі, забув про все. Тоді, я пам'ятаю, жорстокість настільки вразила мене, хоча я бачив усі його витівки і думав, що гірше вже нікуди, але в той момент у мені самому піднялася нелюдська ненависть. Я готовий був перевернути весь світ догори дном, але дістатися до горлянки цієї тварюки і вчепитися в неї. Нехай і ціною життя. Його то в мене насправді вже й не було. А вийшло, що перевернув наше з ним існування. Ми ковзнули один повз одного, моя ненависть та лють видавила його у той кокон де він утримував Віктора Шматіна номер один. 
  - Жах. – Андрій співчував другу, щиро.
  - І я зник. – Санітар стомлено посміхнувся самому собі. - Зрозумів, що за емоції можуть повернути все назад, дати йому свободу, і пішов. На найнепривабливіші роботи, туди де менше спілкування та людей, де менше співчуття та емоцій. До речі – убити себе я не можу, це він блокує, просто не можу. Залишається лише чекати на логічний фінал. І не давати йому жодної можливості. Кожна частка взята з його сил стоншує стіну волі. Я брав лише крихти, можу вивчити все, що забажаю, та й зробити все що захочу, але ціна буде страшною. Якщо Асферрот звільнитися – продовжаться обмани, насильство, вбивства. Він буде йти туди, куди захоче і ніхто його не зупинить. 
  – Як тоді бути? - Шевченко справді не розумів. - Якщо для закінчення нашої справи нам потрібна його сила, а в результаті ми отримаємо всесильну безпринципну істоту - чи варто намагатися взагалі?
  - Варто, Андрію. Просто у фіналі – ти мене вб'єш. 
  - Чого? - Слідчий смикнувся. - Єбанувся зовсім?
  - Якщо побачиш що я вже не я, а ти це зрозумієш, тоді як інші точно не зрозуміють різниці, ти вб'єш Асферрота. Він смертний, просто треба потрапити в голову і не раз, нічого більше не спрацює. Він швидко регенерує ушкодження будь-якої частини тіла, але не голови. 
  Настала мовчанка. Шевченко був у шоці від такого прохання, хоч і розумів усе підґрунтя. Віктор просто чекав поки друг переварить почуте. Не кожен день ось так хтось попросить себе вбити, та ще з найкращих спонукань.
  – Ні. – Андрій не міг себе побороти. - Це, блін, ні в які ворота. Не можна так, я ж виходить не тільки його вб'ю, а й тебе там усередині. Та ну нахуй такі екзорцизми!
  - Виходить, що так. Але вибору насправді немає. Ніхто не каже, що все буде саме так. Це договір на крайній випадок. Тому що там, у будинку голови, мені будуть потрібні величезні сили. Для мене - величезні, для Асферрота дрібниця. 
  - Може, обійдеться? Повинно обійтись!
  - Може. – З надією сказав Шмат. - Але якщо ні - убий мене, або того, хто буде в цьому тілі.
   Він з натиском дивився Андрієві у вічі.
  - Добре. - Слідчий опустив погляд. - Як скажеш.
  - От і відмінно. - Віктор підвівся як ні в чому не бувало. - Значить, відвідаємо нашого голову, вирішимо нагальне питання, не відкладаючи на потім.
  - Що ось прямо зараз? - Андрій здивувався.
  - Чого чекати? Що воно саме розсмокчеться?
  Шевченко не знайшов, що відповісти. Одягнув куртку і пішов за санітаром коридором моргу. Такої розмови він не чекав, а вже фіналу – і поготів.
  - Ще, хочу тебе заспокоїти - Не обертаючись, говорив Шмат на ходу. – На Антона вийшли через знайдений значок. Вони не впізнавали ні адреси, ні рідних. Та їм і не треба нічого шукати. Ієрархи можуть зчитати інформацію про потрібну особу з верств егрегорів.
  - Ніфіга не зрозуміло. – Зізнався в нерозумінні Андрій. - Чому мені має стати легше?
  – Олена їм не потрібна, і сектанти знати про неї не знають. Прекрасна жінка, Андрій. У неї світла душа та ясний розум. Повір - таких людей дуже мало у світі, не те що у цьому місті.
  - Я знаю. Дякую. - Шевченко справді відчув себе трохи краще. - Але легше мені стане, коли голова перестане дихати. Це ж перерве весь цикл вбивств? Існування секти?
  Санітар відчинив вхідні двері і вийшов надвір. Замкнув за Андрієм і пильно вдивився в очі.
  - Така справа… - Сказав після паузи. - Головний там зовсім не Шкурман, а той, хто отримує енергію. І він не захоче переривати такий потік халяви. Тому, без сумніву, з'явиться сам, захищати збудоване за роки. І з ним мені доведеться зіткнутися.
  - Тобто з тим, кому приносять жертви? З демоном?
  - Так. - Шмат кивнув.
  - Пиздець.
  - Йому – так.