Жити вічно? Розділ 6.

День пройшов просто чудово. У розмовах про фільми та книги, у простих балачках і танцях під яскравими променями весняного сонця. Поспіхом пообідали бутербродами запив соком, підлітки схопили м'яч і окупували галявину під волейбол.
  - Все-таки чудово, ось так вибратися. – Констатувала Оксана кроша огірки. 
  На вечерю планувалася шашлики і взагалі ситніша їжа. Роман перевірив шашлик у підполі, піднявся нагору. 
  - Зашибісь. Згоден. - Глянув на стопку дров біля сараю. Начебто має вистачити і на шашлик, і на підігрів будинку. Значить усе гаразд.
  - Чи не час розпалювати?
  - Так фіг його знає. - Роман не думав, що так швидко пролетить час. Сонце вже торкнулося вершин дерев. - Напевно і час би.
  Залишалося дістати з сараю мангал, що було проблематично. Там рідко хтось пробирався, та й сам апарат був громіздким. Звареним з міліметрівки, з гарними гнутими ніжками. Витончений, але важкий і незручний.
  - Кирило! – Рома покликав брата. - Давай мангал витягнемо. Час.
  - Ага. - Хлопець підійшов, рум'яний, захеканий. – Давай.
  У сараї стояв сутінок і дивний запах. Наче свіжої землі і ще чогось, гидко нудотного. Біля стін стояли дошки, шматки шиферу, граблі, та чого тільки не знайдеш у дачному сараї.
  Хоча одного точно тут не мало бути - овальної дірки в підлозі, темної і трохи страшної. Півметра в діаметрі.
  - Якого хєра? - Завмер біля порога Роман. Невпевнено підійшов ближче до незрозумілого феномена. 
  Землі навколо дірки не було, отже, явно прибирали всередину, не можна ж винести її з замкненого зовні сараю?
  - Ніхрена собі! – Кирило обійшов брата. - Це що?
  - Не знаю.
  - Алё! - Підліток визирнув назовні кликаючи друзів. - Тут дірка утворилася!
  - Що за дірка?
  – Куди?
  Трійця рвонула до сараю. З дому вийшла Оксана, витираючи руки рушником, попрямувала туди. Насилу протиснулася всередину, розштовхавши молодь.
  - Це кроти так?
  – Хера собі! Дірища!
  Роман здивовано подивився на кохану. Потім зазирнув усередину незрозумілого отвору, там було темно, і ніфіга не видно.
  - Ну, таких кротів не буває, це однозначно... - Він навіть не знав, як продовжити. Такого не бачив і не сподівався побачити, вже у своєму сараї точно.
  – Мутант. – Вагомо сказав Денис, обминаючи темний овал. - Чорнобиль, радіація, такі діла.
  - Ага! - Гучний крик від дверей змусив усіх здригнутися. Всередину вдарив сильний промінь світла.
  Настя ледве побачивши дірку і повне нерозуміння на обличчі Романа здогадалася, що це явно щось несподіване і раніше тут не було. Зрозуміла, що таких ексклюзивів ні в кого немає і рвонула в будинок за телефоном. Мобільні компанії всі лежали всередині, за тимчасовою непотрібністю. Вже вибігаючи з дачі вхопила ліхтар, ось здалося, що зайвим не буде.
  На правах принісшої - проштовхалася до дірки і направила промінь вниз.
  - Ти геній, Насте. – Похвалив Роман. Але впевнено забрав ліхтар і відтіснив дівчину рукою.
  - Звичайно. Я Анастасія мудра.
  - Точняк. – Підтримала Кіра.
  Навколо ями утворився натовп, який захоплено розглядав... підлогу внизу. Звичайна втоптана земляна підлога. Навіть трохи прикро стало. Кожен формував свою думку у тиші.
  Знизу тихо та наполегливо, глухо, лунали дивні удари та човгання. Все це начебто наближалося.
  – Відійшли всі! - Роман продовжуючи світити вниз, іншою рукою трохи відштовхнув брата з сестрою, що стояли поруч. - Загалом, вийдіть звідси.
  Звичайно, ніхто й не думав залишати таку цікаву знахідку. На додачу коли там, внизу, хтось видає незрозумілі звуки. Іноді замість того, щоб боятися, людина занадто сильно зацікавлюється. На своє лихо.
  Раптом унизу, в промені ліхтаря, з'явилась кудлата потилиця. Оксана ойкнула і відступила на крок, Настя теж сіпнулася від несподіванки, заплуталася рукою в кишені, намагаючись дістати телефон. "Супер фотки! Бомба!" носилося в голові дівчини. Поки голова не обернулася і на неї не дивилися два порожні, неживі собачі очі.
  - Якого ху.. - Почав Роман і онімів.
   Те, що було внизу, витягло вгору цілком нормальні людські руки і схопилося за край провалу.
  Це був цілком нормальний мужик, якщо не вважати що голова його належала сенбернару, була облізла, з розірваним вухом і відвислою нижньою губою, що демонструє жовті ікла. Тіло мало неприємно синій відтінок, зі спученими венами та якимись шрамами. Не видаючи ні звуку тварюка ривком викинула себе назовні, в сарай. Клацнула щелепою в обличчя Кирила і той перекинувся на спину, покотився до дверей. Кіра тихенько пискнула і монстр смикнув до неї руку.
  Роман, який був трохи в ступорі від побаченого, вдарив швидше інстинктивно, ніж обдумано. Тяжкий ліхтар відбив синюшну кисть, що майже схопила дівчину, убік. Зомбі вдарив у відповідь, прямо по ліхтарю і той кулею вилетів з руки хлопця, мало не зламавши пальці, перекинувся в куток сараю і звідти продовжив висвітлювати нереальну картину.

Денис злякався. Справді, сильно, до тремтіння в руках, хоча ось таких, а то й страшніше, чудовиськ, тисячами відстрілював і рубав у іграх. Те саме з ними проробляли у фільмах та мультиках. Загалом - думав що потрап йому зомбі просто на вулиці, він його переможе. Або втече. Але насправді ні зомбі, ні інших монстрів не існує, а отже й боятися особливо нічого.
  І ось, коли реальність дала тріщину, і з-під землі вилізло цілком справжнє, швидке і страшно мовчазне чудовисько, хлопця пробив жах. Він інстинктивно відступив назад, втиснувшись у стіну сараю. Мимо з розкритим ротом майнула Кіра, може Денис оглух від шоку, але крику він не чув. 
  Роман не церемонячись, грубо, штовхнув Оксану прямо в дверний отвір. Вона не чинила опір, просто вилетіла і завмерла зовні.
  - Дітей забирай і в'їбуйте звідси! - Крикнув Рома, обернувся до монстра, але трохи спізнився.
  Зомбі схопив юнака за плече, другою рукою вдарив у груди, собача паща рвонулася до горла, але в справу втрутилася сковорідка, обертаючись вона врізала прямо по щелепі і ікла лише подряпнули вилицю Романа.
  Звір повернув голову, не відпускаючи жертву, він продовжував стискати лещата пальців на плечі, а вільною рукою потягнувся до кривдника. Настя, біла, і дихаюча через раз відскочила назад, зачепилася за мангал і перекинулася на спину, вдарившись потилицею в стіну. Бліді пальці зомбі просвистіли там де щойно була її голова.
  Вона і сама не розуміла як так вийшло, що злякавшись до паніки, побачивши безглузду, облізлу, собачу голову на голому чоловічому тілі, вона змогла схопити перше, що трапилося під руку і запустити у ворога. Вже те, що ЦЕ не друг Настя розуміла точно.
  Роман нарешті зміг вдихнути. У тварюки був страшенно сильний удар, а кулак наче камінь. Перехопив кисть, що тримала його, обома руками, незважаючи на біль відступив, потягнувши монстра за собою, і прокрутив кінцівку, відриваючи хватку і викручуючи суглоб. Такий прийом звалив би нормального дорослого мужика, але зомбі були чужі біль та дискомфорт у суглобі. Твар ступила слідом за своєю жертвою, з неприродно вивернутою рукою затиснутою в хватці Романа. Смикнулася вперед, клацнула зубами, але не дістала, махнула другою рукою. Хлопець відчував, що його сил не вистачить довго утримувати цю істоту. Швидко оцінив ситуацію: двоє залишилися в сараї, начебто цілі, кохана та інші вже бігли до будинку, там телефони отже й допомога, та й просто зачинитися всередині це вже порятунок.
Він потягнув зомбі за собою, тягнучи від сараю подалі, кинув погляд усередину і всередині все похололо.