Частина 8. Бій у сховищі душ

Частина 8. Бій в сховищі душ

Сонік, лише встигнувши трохи оговтатись, вирішив змотатися у свій Всесвіт. Бо ж з нього обов'язки намісника ніхто не знімав. Якщо він терміново знадобиться, то Лисиця його викличе. Для мене настав взагалі важкий час. Лія продовжила наділяти імунітетом, кого ще не скосила зараза, яку наслав на нас Володар, а Анжеліка з Хрустом знущалися з мене. Іноді зі мною в парі бився кум. Хоча мені із Соніком було легше. Ми набагато краще відчували одне одного. Минуло трохи більше двох діб, а мене так вимотали, ніби цілий місяць промайнув.

— Командоре, Пронира терміново вимагає зв'язку.
— З'єднуй негайно.
— Повелителям трьох Всесвітів наказано виставити свої флоти на світовий бій.
— Який він світовий, якщо лише трьом Повелителям наказано?

— Шамане, — Пронира перебував у зетці і був дуже стурбований, — вважаю, що незабаром надійде наказ іншим Володарям вилітати на бій. Вже п'ятьом... вісім... двадцять три... можна далі не рахувати.
— Скільки часу до початку бою?
— Інформації про це немає. Повелителі мають лише підготувати флот. А час та координати будуть повідомлені пізніше.

— Дякую. Я зрозумів. Значить, у нас у запасі близько тижня часу. Уточнювати не будемо. Прониро, підготуй секцію, якою з Одіссея керуватиме Лисиця. До початку світового бою нам потрібно ще дещо завершити.
— Резерв теж забирати?
— Ні, лише вільних жителів, які задіяні в секції. Вам воювати не доведеться, підживлюватимете мене з Соніком силою.

— Зрозумів, за скільки часу треба побудувати секцію?
— П'ять хвилин. Встигнете?
— Шамане, знущаєтесь? Все вже відпрацьовано так, що зібрати вільних жителів зі своїх Всесвітів та утворити секцію достатньо буде 17-20 секунд.
— У такому разі не поспішайте, але через п'ять хвилин секція навколо Одіссея має бути створена.
— Виконую.

Поки я розмовляв з Пронирою, Анжеліка поквапилась і Сонік з’явився на борту Одіссея.
— Може, й мені на Одіссей? — виникла голограма із занепокоєною Лією.
— Геро, ви лише відволікатимете і хвилюватиметесь. Краще не треба. Так краще буде і батькові, і вам.
— Гаразд, — з тугою в голосі відповіла Лія і вимкнула канал зв'язку.
— Батьку, зброї з собою брати не треба. Зайва витрата енергії. Ви самі є грізною зброєю. Між вами зв'язок дуже сильний. Тому Сонік насамперед – для обох очі та вуха.

— Шамане, пам'ятаєш у минулому, коли ми шукали справжніх шаманів, як ми спілкувалися?
— Звісно. Кожен із нас бачив не тільки те, що його очі могли засікти, а й те, що бачив напарник.
— А я думав, ти вже забув, — засміявся Сонік, — що? Вперед?

Анжеліка прокинула портал із зетки до корів Валикирок, а багатомільйонний флот, як привиди, «розчинився» раніше, ніж встиг зникнути в порталі. Десять мільйонів величезних кораблів завмерли в зетці, оповиті невидимками, навпроти зоряної системи розпорядниць душ.

Намісник вийшов із фізичного тіла і теж «розтанув». Навіть для мене він став невидимим. Але тепер я бачив ніби два зображення (своє та те, що бачив Дух). Переплутати, хто з нас, що бачить, я не міг, бо Сонік якось інакше все сприймав. Чим його погляд відрізнявся, не пояснити словами.

Телепортнулись на планету і миттю переді мною постала королева, яка традиційно спиралась на свій «чарівний» меч, ніби чекала.
— Шамане, яким вітром занесло на мою територію?
— Доброго здоров'я, шановна королево, — поклонився я чемно, — адже ви самі просили Володарку, щоб вона прислала мене до вас.

— Шамане, я вас поважаю, але існують закони, які порушувати не можна. Жоден білковий, що з'явився на моїй території, не може залишитись у своєму тілі. Його душа переходить до нас, до хранительок. Хіба Володарка не знала про це?
— Ваша королівська величносте, я вже був у вас і повернувся у своєму тілі.
— Так, пам'ятаю той момент, коли я була призначена на посаду королеви. Проте в даному випадку я не просила Володарку надсилати будь-кого.

— Я пропоную з'ясовування проблеми моєї появи залишити на потім, а спочатку вирішити ті проблеми, через які я тут. Що саме у вас трапилося?
— Хитрун, Шамане, ох ти й хитрун. Останнім часом (коли розгулялася по Всесвіту епідемія) до нас почала надходити величезна кількість душ. Але проблема не в цьому, а в тому, що душі почали зникати незрозумілим чином. Крім того, розпорядниці душ, які перебувають на охороні, гинуть. І не просто помирають, а зникають їхні душі, лише мертві тіла залишаються.

— Покажіть мені місце, де це відбувається.
— Шамане, але після цього ви вже точно не зможете залишити мою планету у своєму тілі.
— Я ж сказав, залишимо це на потім. Мені потрібно розібратися, що відбувається. Чи мені самому йти шукати?
— Гаразд. Пішли, — ще лунав голос королеви, а в мене затремтіло серце від передчуття небезпеки.

— Я теж відчув, — зазвучав у голові голос Соніка.
— Не можу зрозуміти, — занепокоїлась королева, — таке враження, ніби ви з'явилися з Духом. До того ж Духом-чужинцем.
Королева кілька разів подивилася на всі боки, перш ніж йти. Але так і не побачивши нічого, повела мене до сховища душ. У свята святих Валікірок. Проте перед входом вона оторопіла, мало не спіткнувшись об тіла мертвих охоронців. Чотири прекрасні тіла лежали з розпростертими крилами, а їхніх душ не було.

— Може, їхні душі полетіли до сховища?
— Шамане, не могли вони це зробити. Такі смерті розпорядниць розпочалися три дні тому. Крім того, кількість душ, що надійшли, і кількість тих, хто перебуває в сховищі, перестала збігатися, — королева простягла меч і відкрився прохід.
— Бережіться!? — заволав я і без зайвих церемоній відштовхнув королеву убік, притому так, що вона відлетіла на кілька метрів.

З отвору ринув потік Енергіків. При цьому вони (Енергіки, енергетичні поля) рвонулися у наш бік.
— Батьку, Соніку, наша сила з вами, — пролунав у голові голос Анжеліки і нам на допомогу ринув потужний потік сили, енергії.

Звичайна білкова істота миттєво загинула б від Енергіків, які метнулись до нас зі швидкістю світла. Від такої потужності жорсткого випромінювання (на зразок рентгенівського) фізичне тіло не просто отримає смертельну дозу опромінення, а миттєво звариться чи згорить. Блискавичні зміни потужності електромагнітних та гравітаційних полів спочатку сплюснули б тіло до нейтронної речовини, а потім розірвали б на кварки чи фотони, як при анігіляції.

Хоча цей смертельний потік розумної енергії не зміг вилетіти з проходу. Перед Енергіками було виставлено силову стіну такої потужності, що чорна діра «позаздрила» б. Енергіки влітали в цю силову стіну, навіть не встигнувши загальмувати і гинули в ній, розчинялися, нейтралізувалися.

Господи! Скільки ж їх було! Вони розчинялися у цій стіні і цим не пошкоджували її, а лише посилювали. Нарешті заднім дійшло, що попереду смерть. Хто встиг, гальмував і рвонув у зворотний бік. Душі, яких можна було охопити поглядом, злякано збилися в купу. Навіть незважаючи на смертельну небезпеку, я не зміг стримати посмішки. Це сховище чимось мені нагадало цвинтар, як у кремлівській стіні.

Хіба можна уявити, як попіл із урн у стіні починає зі страху притискатися один до одного? Якби мені про те, що душі від жаху притискатимуться одна до одної, хтось раніше розповів, то я вважав би, що в нього поїхав дах і пообіцяв повернутися не скоро. А тут побачив на власні очі жах душ. Адже вони бачили Енергіків і, як потім дізнався, бачили, як ці субстанції харчувалися ними.

Це ж треба вигадати? Зжерти безсмертну душу. А Енергіки поміняли тактику. Вони, щоб не гинути, викидали в мій бік потужні електромагнітні імпульси, які мені були до одного місця. Навіть незважаючи на те, що загинуло в силовій стіні безліч Енергіків, ще більше їх залишилося живими. Як впоратись з такою кількістю, я не знав.

— Соніку, присипляй. Ми не зможемо стримати такої кількості.
— Спааати, — почувся незвичайного тембру голос Соніка. Енергіки завмерли, та й не тільки вони. Усі душі теж завмерли. У принципі, неможливо пояснити, як може душа спати. У той же час вони завмерли і перестали висловлювати будь-які емоції.
— Соніку, щось нечисте. Я все одно відчуваю небезпеку.

Дух перебував під невидимкою, але крутився, як дзиґа, намагаючись побачити, де ж таїться небезпека, і не міг побачити. Раптом я відчув рух. Саме відчув, а не побачив. Миттєво розвернувшись, метнув туди найпотужніший файєрбол. Спалив понад десяток душ, хоча того Енергіка, що ховався, прикриваючись сонними душами, дістав. Зрозумівши, що його виявили, та не просто виявили, а й припалили, він кинувся в атаку. Нам із Духом довелося тяжко. Противник був гідний.

Судячи з його атак, він Соніка бачив (чи відчував), навіть не дивлячись на всі крутезні невидимки. Потужність цього Енергіка величезна. Він встигав від нас обох не лише захищатись, а й атакувати. На силовий мур йому було начхати. Навпаки, кілька разів йому вдалося злямзити частину енергії із силової стіни. Хоча проти зброї кремніка він був безсилий. Натомість його швидкість виявилась навіть для нас надзвичайною.

Якщо до того моменту, коли його виявили, Енергік не висловлював жодних емоцій чи думок, то зараз його захлеснуло здивування та збентеження.
— Білковий? Таку швидкість в тривимірці може мати лише перший заступник. Але заступник за наказом Володаря у паралельному світі. Чому білковий у парі з духом? Тим паче дух-чужинець, інакше він сюди не поліз би. Звідки у цього білкового зброя кремніків?

Я хотів покинути своє тіло та розпочати бійку, як Енергік, але Сонік категорично обурився.
— Шамане, не смій! Загинеш!
— Шаман? — почув я думки Енергіка, — чудово. Потрапила пташка в клітку. Заодно і чужинця знищу. Вони лише удвох без команди.
— Соніку, він нас чує.
— Знаю, — буркнув Дух, ухиляючись від чергового викиду енергетичного поля.

Дух уже почав видихатися, але й супротивник знизив швидкість, тому мені вдалося «відщипнути» за допомогою вогню від Енергіка велику частину, яку Сонік миттєво привласнив. Як він це зробив, роздумувати не було коли. Та частина супротивника, яку «привласнив» Сонік додала Духу сил, а у ворога їх поменшало. Не очікував, що Духи можуть харчуватись Енергіками. Виходить, що Енергіки та Духи, як людина та приборканий тигр. Варто лише приборкувачеві розслабитися, і тигри його з’їдять в одну мить.

Найгірше те, що, потрапивши в сховище, ми втратили підживлення від секції. Якби сила надходила, то ми б швидко розправилися з цим Енергіком. Противник несподівано почав отримувати посилення своєї сили. Він під час руху «підбирав» якогось сонного Енергіка і той «розчинявся» у ньому, додаючи енергії. Якщо так далі продовжиться, то сила ворога зросте настільки, що він нас знищить. Потрібно було терміново вигадувати щось неординарне.

Допомогли знання Турга. Навіть не його знаменитий вихор, а можливість різкого охолодження майже до абсолютного нуля. До того ж я випадково виявив цю дію. Намагаючись потрапити, як з брандспойту крижаним струменем по супротивнику, який з легкістю уникав цієї потужної зброї, я цим струменем потрапляв на сплячих Енергіків, і вони відразу ж перетворювалися на крижинки. Ворог підібрав одну із таких грудок, але «приєднати» її до себе не вдалося. Енергік викинув грудку і та розсипалась на дрібні частини.

Сюди б хоч одного з розумників-вчених із 21 століття, які стверджують, що енергію не можна палити чи заморожувати. Та нехай би глянули на цю живу енергію. Не просто живу, а розумну. Хай би подивилися на власні очі, перш ніж стверджувати свою нісенітницю. Хоча я і сам такий самий, як вони: не розумію, як це можливо, але все одно б'юся з цією розумною енергією.

Після того, як я залишив своє рідне 21 століття, прожив уже більш ніж півтисячі Земних років. І досі з моєї свідомості не вивітрився бісів діалектичний матеріалізм. Враження таке, що у 21 столітті теж були гіпнотичні «каплички». Але тільки вони служили не для розвитку та процвітання цивілізації Землян, а для обдурювання населення. Робилося все, щоби населення було, як стадо баранів. Не інакше, як цими капличками керував хтось із темних.

Зібратися воєдино, мерзлий Енергік, що розсипався, вже не міг. Тоді я почав не так намагатися потрапити по противнику, як зробити для сонних Енергіків новий льодовиковий період. У цей момент у отворі з'явилися Валікірки. Проте Сонік швидко приспав їх, майже не відволікаючись від бою. Одного разу мені все ж таки вдалося противника зачепити цією крижаною зброєю. Ну, як пояснити, яким чином частина енергетичного поля вийшла відсічена від основної? А так і вийшло. До того ж відчепив доволі велику частину.

— Шамане, відволікай його!
Поки ми з Енергіком намагалися один одного якось вразити (а він все ніяк не міг зрозуміти, яким чином білковий його бачить), Сонік «зжер» відтяту частину Енергіка і отримав капітальний приплив сил. Далі справа пішла вже легше. Підживлюватися Енергіку не вдавалося його мерзлими побратимами, а енергії він витрачав дуже багато. Хоча я відчував, що й у мене вже вичерпуються сили. Лише Сонік не відчував втоми.

Ще разок противник забарився і ще втратив частину своєї енергії. Після цього мені довелося змінити свій вигляд на драконівський і запрацювали вогнемети. В принципі, вогонь не повинен впливати на енергетичні поля, але цей вогонь розсікав поля, як ніж масло. Навіть я відчував біль Енергіка від вогнеметів. Сила ворога почала швидко зменшуватись. Сонік нахабно зайнявся канібалізмом. З'їдав шматки відрізаного вогнеметами поля (Енергіка). Ще хвилина і від ворога нічого не залишилося.

— Соніку, відходимо, — тільки-но ми опинилися за межами сховища, як лавиною пішло підживлення від секції. Сонік навіть невидимку деактивував. Поглянувши на нього, мене пробрало на іржачку. Він нагадував вовка, що обжерся, коли покидав гулянку (з м/ф Жив-був пес). Неподалік спала королева, а на вході мирно посапували, поклавши під голови крила, Валікірки.
— Живі? А я вже хотіла особисто спуститися до вас на пошуки, — почувся в голові голос Анжеліки.
— Лисице, не смій!

Посидівши трохи і відновивши за допомогою секції свої сили, я знову увійшов до сховища і почав «заморожувати» Енергіків, що спали, а потім розбивати їх. Поступово моя чуйка почала заспокоюватися. Закінчивши з «льодовиковим періодом», вийшов зі сховища. Сонік не міг «переварити» непокірного Енергіка.
— Соніку, нам треба йти звідси. Чим швидше, тим краще.
— Шамане, я в такому стані не зможу телепортуватися. Занадто важкий.

— Це не проблема. Полоню тебе в Варканівські тенета і заберу з собою. Проблема у іншому. Ти зможеш зробити так, щоб усі прокинулися через певний час, коли нас тут вже не буде?
— Простіше простого, ік. Через п'ять хвилин…ік… усі прокинуться, крім «заморожених»…ік…Енергіків. Вони вже ніколи не прокинуться. Ік.

— Чудово, — я накинув на Соніка відразу подвійні Варканівські тенета (магічні та фізичні), — Лисице! Ми повертаємось!
— Захист знімаю!
За мить ми були на Одіссеї. А ще мить і весь флот, задіяний в секції, рвонув у зетку. Анжеліка, побачивши Соніка, трохи по підлозі не каталася від сміху.
— Батьку, прибери тенета. Йому й так надто важко. Скільки Енергіків він зжер?

— Одного…ік…і то…ік… ледве-ледве, — ледь промовив Сонік. Анжеліка запитливо подивилася на мене. Лише тепер мені конкретно дійшло, що Духи можуть харчуватися, як емоціями, так і енергією (живою чи мертвою, то вже інше питання).
— Цей Енергік не піддався присиплянню Соніка. І нам довелося битися. Але ми були в сховищі душ і підживлення секції там не працювало. Тому перемогти нам було надзвичайно важко.

— Соніку, але ж ви стверджували, що всіх розумних істот здатні приспати.
— Ст ... ік ... стверджував ... ік. А він…ік не заснув…ік.
Анжеліка замислилась.
— Не може бути, — задумливо промовила вона.
— Одіссею, виклич мені королеву душ, — я згадав, що припустився грубої помилки. Перш ніж вмотувати звідти, треба було попрацювати над пам'яттю королеви і стерти в пам'яті моє перебування на її території.

Анжеліка відразу ж активувала невидимку та прикрила Соніка.
— Шаман? Ви ж були поряд зі мною.
— Ваша королівська величносте, що у вас відбувається? Я не ризикую знову з'являтись на вашу територію. З мене достатньо одного разу. Повелителька Нея сказала, що маєте проблеми.
— Стоп, стоп, стоп. Шамане, деякий час тому ви знаходились тут.

— Так, одного разу я був у вас, але це було, коли ви стали королевою.
— Шамане! Не вважайте мене за ідіотку! Ви нещодавно були на моїй території.
— Я й так тут, хоча не ризикую випадати в тривимірку, бо опинюся у вас і мені доведеться залишатися назавжди. Все! Достатньо мені ваших галюніків. Конкретно, що у вас за проблеми?

— Ох і зухвалий та нахабний білковий. На мою думку, у нас уже все нормально. Якимось чином шкідники виявилися замороженими. Якщо це зробили ви, то я вам дуже вдячна. Хоча у мене досі болять крила після того, як ви мене штовхнули.
— Ваша королівська величносте, у мене хіба мало проблем, що я ще грубо штовхатиму королеву душ? Найімовірніше, ви послизнулися, впали і сильно вдарилися, а все інше вам здалося. Я так зрозумів, що моя допомога вам не потрібна.

— Не потрібна, хитруне, вже не потрібна. Передайте Володарці подяку за турботу, — я вимкнув канал зв'язку.
— Батьку, ви обхитрили королеву?
— Інакше мені б не вдалося вирватися з її території.
— Ясно. І це не найгірше із бід. Адже знищення команди смерті Володар Енергіків вам не пробачить. Все, що завгодно чекала, але тільки не це. Хруст зрадіє, коли дізнається, що його заклятий ворог з'їдений Духом.

Але мені було не до веселощів. У мене ломило всі частини тіла, такого навантаження я ще не відчував, і тіло на минуле навантаження реагувало пекельним болем. Анжеліка, побачивши мій стан, попросила заплющити очі та розслабитися. І одразу ж я відчув, як біль відступає, а потім повний провал. Біль зник, і я відключився. Скільки дрих не знаю, але зі сну вирвав голос Одіссея:

— Командоре, Повелителька Нея наполегливо вимагає зв'язку.
— Що їй ще треба? — позіхаючи, поцікавився.
— Командоре, вона почала добиватися, коли ви ще перебували на планеті Валікірок, але я ігнорував усі виклики, щоб не відволікати вас.
— Правильно зробив. Гаразд, з'єднуй. Один хрен вона не відчепиться, — з'явилася голограма зі стурбованою Неєю.

— Шамане, де тебе носить?! Нам потрібно негайно зустрітися.
— Нафіга? Могла б ще одного свого фантома угробити.
— Фантома? Ти про що? Перегрівся?
— Одіссею, пропусти Володарку.
— Виконую.

— Шамане, що за фантом? — одразу ж поцікавилася Нея.
— Твій фантом, який було знищено захистом Одіссея, коли ти хотіла пробитися через його захист.
— Ти у своєму розумі? Я ж знаю, що Одіссей із активованим захистом і я не стала б так ризикувати, — замість мене Одіссей увімкнув запис. Вона уважно мовчки переглянула.