Частина 7. Підготовка до бійки з Енергіками

Частина 7. Підготовка до бійки з Енергіками

Тільки-но встигла зникнути голограма з Неєю, як Одіссей навіть без мого дозволу відкрив відразу дві голограми: Анжеліки та Лії.
— Батьку, — почала Анжеліка і, побачивши голограму Лії, розсміялася, — бачу, бачу, що не тільки я відчула смертельну небезпеку для тебе.

— Ти куди намилився? — Поцікавилася Лія, але я не встиг відповісти.
— Командоре, одразу три канали вимагають зв'язку.
— З'єднуй, ти й так вчинив самовільно.
Виникли ще три голограми. Обидва близнюки та король Арихонів. Сини, не зважаючи на голограму короля, синхронно заторохтіли.

— Батьку, судячи з голограм, то тобі дійсно загрожує смертельна небезпека.
— Дітлахи, нєфіг паніку наводити. Чому тільки вас Мандрівник вчить?
— Командоре, старійшина інквізиторів домагається.
— Вмикай уже. Давай усіх у спільну купу, — з'явилося зображення стривоженого Мандрівника.
— Всім вітання, — ввічливо привітався він, — перепрошую, але Олексі загрожує смертельна небезпека.

— Що ви всі розбубнілись? Небезпека, небезпека. Сам знаю, що небезпека. Все одно мені приємно, що є кому за мене хвилюватись. Дуже дякую за попередження.
— Може, чим допомогти?
— Дякую, старійшино. На превеликий жаль, якщо мені загрожує небезпека, то ваша команда не зможе допомогти, хіба що загинути повним складом замість мене. Ще раз дякую, старійшино, не смію затримувати,— голограма Мандрівника зникла, але він встиг подивитись на близнюків і ті теж поспішили розпрощатися. Навіть король Арихонів, зрозумівши, що я вже знаю про небезпеку, попрощався, щоб зайнятися насущними справами.

Одіссей, паразит, зрозумів мій прикол, що можна з’єднувати всіх підряд, ще ввімкнув відразу кілька голограм: Драго, лорд Берінгер, Маурен, Інвір, Кирсір, Глен, Сокіл, навіть Смешик.
— Друзі, я дуже радий, що ви готові прийти мені на допомогу в скрутну хвилину. Знаю, ви відчули небезпеку для мене. Я теж її відчуваю, але на превеликий жаль, не знаю звідки на неї чекати. Жаль, що всім нам постійно ніколи, треба буде вибрати час, зустрітися та згадати всім разом моменти, які нас подружили.

— У Кверків на острові, — в один голос вигукнули Глен та Сокіл.
— Сподіваюся зустрінемося.
Незабаром усі розпрощалися. Залишилися лише голограми Анжеліки з Лією.
— Батьку, зніми з Одіссея захист, я до тебе не сама, а з гостем. Вважаю, що й Гера теж хоче до тебе.

— Звісно, — за мить Лія була на Одіссеї. З невеликою затримкою з'явилася Анжеліка, і я офігів. Разом із нею Сонік. Оце була зустріч! Я вже встиг скучити за Соніком, за Тріадою. Коли трохи вщухла радість від зустрічі, Сонік сказав:
— Шамане, тобі дійсно загрожує небезпека. Тільки не можу зрозуміти яка. І чим я зможу допомогти?
— Наміснику, — перебила його Анжеліка, — я б без причини вас не турбувала. Батьку, розказуй, ​​куди зібрався.

— Навіть не знаю, зібрався чи й не збирався. Нея сказала, що у Валікірок проблеми. Начебто гинуть підлеглі королеви. А імунітет я їй передавав. Ось вона і виставляє претензії про недбалу передачу.
— Що за імунітет? — здивовано поцікавився Сонік.
— Командоре, намісник добивається, — я кивнув. Лише встигла з'явитися голограма, як я зробив запрошуючий жест.

— Одіссей!
— Зрозумів, — за якусь мить кум обіймався зі своїм колегою.
— Отже, рада у зборі. Шамане, куди ти влип цього разу? — поцікавився Дух.
— Що ви всі заладили? Влип, не влип. Нея попросила розібратися з проблемами Володарки душ.

— А оце вже справді проблема. Тобі ж не можна з'являтись на територію королеви.
— Можна чи не можна, але я вже там був. І як бачите знову перед вами живий та здоровий.
— Як тобі вдалося повернутись? Адже будь-який білковий, незалежно від сили, підкориться королеві. Виняток становить лише Повелителька та її перший заступник.
— Жрець, — сказала Лія.
— Та яка різниця, хто? Як ти втік звідти? — не вгавав намісник.

— Ми втрьох (я, Паратіктель та Глен) вирішили перевірити, як проводиться патрулювання та охорона її планети. Адже Глени підрядилися охороняти цивілізацію королеви. Ми зустрілися з королевою, а далі у пам'яті повний провал. Отямилися лише, коли почався бій між королевою та Неєю. Вона вимагала нас повернути, а королева не погоджувалась. Насправді Нея тоді ще повністю вступила у права Повелительки. Можливо, тому королева і збунтувалася. Але вона не стала вбивати королеву, а повернулася до неї спиною. Тоді головна Валікірка метнула свій меч. Пролетівши половину шляху, меч розвернувся на сто вісімдесят градусів і поки він не досяг королеви, Нея викрикнула, що королева звільнена. Наскільки мені відомо, меч Володарки душ не може завдати їй шкоди. А в цьому випадку він убив. На посаду королеви довелося призначити іншу Валікірку.

— Погано, — буркнув намісник, — дуже погано. Шамане, ти довго там був?
— Мені здалася лише мить.
— Нічого собі мить, — обурилася Лія, — кілька років.
— Ого! — похмурнів намісник.
— Я не зрозумію, навіщо ви влаштовуєте мені допит?

— Шамане, не кип'ятись, — перебив мене Сонік, — адже ти білковий і тобі багато невідомо з того, що стосується ваших душ, ваших духів. Залишатися у білковому тілі на особистій території королеви – нонсенс. Тим паче такий тривалий час. У білковому тілі там можуть перебувати лише самі Валікірки, розпорядниці душ. Їхня цивілізація не потребує охорони. Будь-яка білкова істота чи навіть дух, що потрапляє на їхню територію, просто так втекти від них не зможе. Ті, хто укладав контракт на охорону, адже загинули всі?

— Ні, одного я з Паратіктелем урятував. Він зараз очолює контррозвідку Неї.
— Трохи прояснюється. Мали загинути всі до одного. А ти втрутився у справи королеви душ. Лише тому ти потім опинився на її території.
— Ну, і що мені тепер робити? Не з'являтися туди?
— Шамане, а дійсно Повелителька тобі наказала летіти до Валікірок?
 — Одіссею, ти надавав зв'язок з Неєю?
— Командоре, було встановлено канал зв'язку з кораблем Володарки.

— Стоп! Мене тепер цікавлять лише слушні пропозиції, а не охи та ахи.
— Шамане, понад сотню років спілкування з тобою я зрозумів, що відмовляти тебе марно. Але й самому тобі туди потикатися не можна.
— Соніку, хочеш, щоб, окрім мене, ще хтось ризикував своїм життям?
— Не пересмикуй! Тобі потрібний напарник із духів. Як помічник, можу підійти лише я. Почекай, не перебивай. Ваш намісник не зможе допомогти тому, що він із цього ж Всесвіту. Потрібен чужинець, на якого не зможуть впливати Валікірки. У себе вдома я не ризикнув би до них потикатися, але ваші мені нічого не зможуть зробити.

— Соніку, щось мені внутрішній голос нашіптує, що ми там можемо зіткнутися не так з розпорядницями душ, як із бійцями Володаря Енергіків.
— Що!? Шамане, звідки тобі відомо про нього?
— Соніку, — посміхнувся кум, — у нас зараз триває повномасштабна війна з його бійцями. Дуже багато бійців-Енергіків уже загинуло. Тому я й поцікавився чи дійсно Нея просила Шамана туди з'явитися. Маю невиразну підозру, що тут не обійшлося без його бійців. І там вам доведеться протистояти Енергікам. Цілком можливо, що якимось чином їм вдалося встановити повний чи частковий контроль над Валікірками. Адже душі загиблих білкових потрапляють до них. Енергіки могли разом із цими душами спробувати впливати на розпорядниць. Але це лише припущення. З упевненістю не можна нічого стверджувати.

— Хрещений, а якщо створити канал сили секцією вільних жителів?
— Сонік може не витримати такого потоку.
Далі почалося обговорення того, як зменшити небезпеку з появою до Валікірок. Що робити, якщо там опиняться Енергіки. Усі все знали, лише для мене нічого невідомо та незрозуміло. Поступово я випав із обговорення, лише слухав. З урахуванням того, що був занадто втомлений, задрімав. Не просто задрімав, а буквально відключився. Невідомо, скільки йшло це обговорення, скільки я дрих, але зі сну вирвав мене голос Соніка.

— Шамане, це вже нахабство з твого боку. Ми вирішуємо, як тобі допомогти, а ти спиш. І це навіть без мого впливу.
— А чому я маю підкоритися твоєму впливу?
— Ех, Шаман, Шаман. Забув уже, що я Дух Сну та Мрій і лише з недавніх пір став намісником. Немає такої розумної істоти, яка могла б протистояти приспанню з мого боку.
— Соніку, а Енергіки піддаються твоєму впливу? — поцікавився кум.

— Звісно. Хоча щодо будь-якої розумної істоти я звісно прикрасив.
— А кого з Енергіків ти не зможеш приспати?
— Володаря точно не зможу. А його першого заступника не знаю. Перевірити не можу, — засміявся Сонік.
— Приспи Шамана, — посміхнувшись, запропонувала Анжеліка.
— Ви змовилися? Дочко, тобі нема чим зайнятися? Біжи наділяй імунітетом. Адже щомиті гинуть цивілізації.

— Батьку, мені не віриться, що Сонік настільки сильний.
— Спааати, — почувся в голові голос Соніка.
— Пішов ти нахрен зі своїм сном! Я й так виспався, поки ви тріпалися, — вигукнув обурено та відразу ж осікся. Я сперечався із Соніком, а намісник, Лія та Анжеліка звалилися у глибокому сні.
— Не зрозумів? — здивовано вигукнув Сонік, — чому на тебе не діє моя сила?
— Соніку, ти краще поглянь туди, — кивнув у бік «сонного царства», — терміново розбуди їх і не вимотуйся.

Намісник прокинувся миттєво, а Анжеліка з Лією насилу розплющили очі, не в змозі вирватися з обіймів Морфея.
— Лисичко, ти чудова актриса, прикидалася так природно, що навіть я повірив.
— Батьку, я ще й досі повністю не прокинулася.
— Чому ж тоді на мене не вплинув Сонік?
— Тому, що ти частина замволодаря, — Сонік від цієї новини випав у осад.

— Не зрозумів? Шамане, а як же наші подорожі? Крім того, це ж я уві сні впливав на тебе, підказавши, як прокинути портал у мій Всесвіт.
— Соніку, але ж не ти його присипляв.
— Лисице, якщо я його частина, то ти частина мене.

— Батьку, я білкова частина тебе, але не частина Енергіка. Так, я фізично зараз сильніший за тебе. І набагато, хоча не у всьому. У той же час мій захист на порядок слабший за твій, отриманий у спадок. Я пропоную зараз організувати секцію та провести генеральне тренування-спаринг проти Енергіків. Щось мені підказує, що вам із Соніком доведеться зіткнутися з бійцями Володаря Енергіків. Ось лише проблема. Крім мене, ні Сонік, ні Гера, ні хрещений не знають методів та навичок його бійців.
— Лисичко, а Хруст? — поцікавилася Лія.
— Геро, він знає, але чи погодиться?

На прохання Анжеліки кремнік відгукнувся із величезним задоволенням. А для нас із Соніком все ще більше ускладнювалося. Хоча без фізичного тіла він без будь-яких перешкод міг знаходитися у відкритому космосі, але з Енергіками йому ніколи не доводилося битися. Точніше не доводилося у вигляді Духа. А те, що було до вселення, не пам'ятав. Адже, за словами Анжеліки, навіть вона не пам'ятає його першого підселення в духа.

Згідно з легендами серед Енергіків, Сонік мав дуже непокірний характер. І йому вдавалося неодноразово залишати свого духа, але за наказом Володаря, його полонили і знову поміщали в духа. Востаннє це було вже на пам'яті адмірала Анжа. Тоді Володар приборкував особисто непокірного Енергіка і правив йому пам'ять. Лише тому Сонік неспроможний згадати своє минуле.

— Якщо я не можу згадати, то як я зможу з ними битися? Та й взагалі, Володарю нема чим зайнятися, як приборкуванням?
— Соніку, — засміялася Анжеліка, — ви тоді такого шурхоту навели серед Енергіків, що Володар позбавляв пам'яті «бунтаря» особисто. А підселити знову в духа змусив свого заступника, мабуть вважав себе недостойним вашої уваги. Тому ви й потрапили до світлих духів.

— Лисичко, які наші дії?
— Зараз організуємо два парні бої. Точніше Хруст із батьком, а я проти вас двох. Ми з батьком залишаємо свої білкові тіла на Одіссеї, а ви у вигляді духів, але без фізичних тіл. Хоча хрещений за бажання може навіть свого духа залишити на Одіссеї. Бій наближений до реального. Битись без найменшого жалю!
— Ну так, не вперше мені зі спарингу з тобою виходити напівживим, — буркнув кум.

— Я чогось не знаю? — здивовано поцікавився Сонік.
— Соніку, дізнаєтесь по ходу справи. Проведемо хоча б два спаринги. У другому батько із Соніком проти нас трьох.
— Доню, ти вважаєш, що мені буде мало спарингу з кремніком?

— Боїшся? Забув Антарктиду? Забув, як я там мерзла? Ось і віділлються кішці сльози мишки. А взагалі ці спаринги для того, щоб ти залишився живим. Врахуй, Хруст до вселення в кремніка був командиром легіону зі знищення бійців Володаря (хоча насправді офіційно вона називалася інакше), незважаючи на те, що нам воювати між собою «категорично заборонялося».

Темні також мали неофіційні групи. Ми їх називали командами смертників. Не тому, що вони помирали, а тому, що після них серед противників не залишалося жодного живого Енергіка. Під час одного такого бою, хоч і нерівного, Хруст втратив усю свою команду. Лише він дивом вижив. І то міг загинути, якби не підіспів замволодаря зі своїми особистими бійцями. Хоча було пізно, живим залишився лише вмираючий Хруст.

Він після цього бою, оговтавшись, вселився в кремніка. Можна сказати, сам себе добровільно ув'язнив. Після цього йому багато разів пропонували повернутися та очолити бійців. Але він категорично відмовлявся, мотивуючи тим, що не може більше бачити, як гинуть його підлеглі. І досі вважає себе винним у смерті своїх бійців. Він відчував смерть, але не наполіг на зміні операції.

— Мда, крутий чувак.
— Одіссею, знімай захист. Батьку, телепортуйся з намісниками за мною, але тільки без фізичного тіла.
— Вітаю, Землянине, — почув привітання кремніка. Ось тільки чим почув – незрозуміло. Переді мною в безкрайньому космосі знаходився потік енергії, поля. Та й сам був не кращий.

— Хрусте, ви проводите спаринг із Шаманом. Найімовірніше, йому доведеться битись з бійцями Володаря. Значить він має побачити основні прийоми та прийоми команди смерті. А ятрохи  познущаюся з цих Духів.

— Зрозумів, — почув голос кремніка з характерним потріскуванням. Відразу ж цей потік енергії швидко змінив свою форму, став подібним до медузи, яка зі швидкістю світла рвонула в мій бік так, що я й зреагувати не встиг. Здається нічого особливого, зіткнення двох енергетичних полів. Але як же це боляче. Наче до мене приклалися величезною кувалдою.

Чому ж мені боляче? Адже моє тіло знаходиться на борту Одіссея. Тут навіть не моя душа, а лише свідомість. Біль пекельний. Моментально частину цієї «медузи» було «перехоплено», передавлено мною (моїм полем, енергією). І не просто передавлено частину енергетичного поля, а відокремлено від основного. Як могло одне поле передавити інше? І як я це зробив? Роздумувати було ніколи.

Ця «відтиснута» частина поля спробувала самостійно «обігнути» мене, щоб з'єднатися з рештою згустку енергії. Хоча ця спроба виявилася нездійсненною. Я (точніше енергетичне поле, яким я зараз був) захопив цю частину, і вона приєдналася до мене, додаючи мені сил і енергії. Поки я був зайнятий полоном, знищенням цього «шматка» енергії, від мене самого «відщипнули» пристойну частину.

Біль такий, ніби мені відрізали ногу чи руку. Відрізали «наживо», без жодного наркозу. Більше я на такі хитрощі не ловився, а задовольнявся тим, що вдавалося відщипнути від згустку енергії кремніка. На всі його спроби "злямзити" частину моєї енергії, я виставляв такої щільності енергетичне поле, що енергетичний удар противника не "пробивав" мене (мого поля). Хоча відчуття були, як від справжнього фізичного удару, з тією різницею, що кістки не тріщали.

Поступово я пристосовувався до атак Хруста, при цьому не намагаючись так агресивно відщипувати від нього енергію. Якщо спочатку мені здалося, що я на порядок слабший за супротивника, то через пару хвилин я з ним грався, як кішка з мишкою. І жодного удару з тих, що він раніше застосував, не пропускав. Лише нові «фінти» іноді майже досягали мети. Майже тому, що кремніку вже не вдавалося «поживитися» хоча б маленькою часткою моєї енергії.

— Стоп! — пролунав у мені голос Анжеліки. Лише тепер я звернув увагу на обох духів. І мало не засміявся. Вони були «пошматовані». Я не міг пояснити, як дух (без фізичного тіла) може бути втомленим, замученим чи пораненим. У цьому випадку це все було. Духи були змучені і ледве живі. Хруст палахкотів якимсь пекельним радісним вогнем.

— Землянине, — почувся в мені його радісний голос, хоча ніби після марафонського бігу, — дякую за чудовий бій. Вперше, після вселення в кремніка, мене били, як немовля. Шамане, твоя сила росте не щодня, а щогодини. З моменту нашої першої зустрічі вона зросла багаторазово. Я був би дуже вдячний, якби хоча б зрідка ми проводили такі спаринги. Як ви білкові кажете: КРУТО! Вибач, я піду зализувати рани. Ще раз велике спасибі!

Хруст зник, а ми повернулися на борт Одіссея.
— Командоре, — поцікавився Одіссей, після того, як моє тіло почало рухатись, — поясніть мені, чому я вас не міг бачити? Ваше тіло знаходилося у мене на борту, але в космосі на відстані чутливості моїх датчиків я не міг знайти вашу душу. Точніше вона начебто залишалася у вашому тілі, — ми всі зайшлися в нестримному сміху. Навіть духи, незважаючи на біль, який їх пронизував, теж сміялися.

— Одіссею, а що твої датчики говорили про зміну та флуктуацію енергетичних полів навколо тебе?
— На відстані десяти-дванадцяти моїх корпусів були обидва намісники (без фізичних тіл, які залишалися у мене на борту). Навколо них вирували електромагнітні та гравітаційні поля. Але це збито налаштування моїх датчиків. Їх необхідно терміново перевірити та від'юстувати. Адже такого не може бути, щоби в якомусь місці були такі потужні локальні флуктуації.

— Одіссею, з твоїми датчиками повний порядок. Ти бачиш, наскільки замучені обидва намісники?
— Звісно. Ймовірно, вони проводили спаринг один з одним.
— Покажи нам, що ти бачив, — виникла голограма, на якій обидва намісники (природно без фізичних тіл) крутилися, як білки в колесі. Але від кого вони відбивалися – незрозуміло. Датчики Одіссея не фіксували ні мене з Хрустом, ні Анжеліки.

— Командоре, навколо цього місця були величезні стрибки напруженості різних полів, але вивести на голограму не можу. Немає в мене такої програми.
— З тобою все зрозуміло. Нічого не бачу, нічого не чую, нічого нікому не скажу.
— Кому я нічого не скажу?

— Так, гаразд, Одіссеюшко, не потрібно сердитись. Я жартую, — до цього моменту Анжеліка встигла духів полікувати, і вони вже були свіженькі, як огірочки.
— Хрещений, сідай, відпочинь, — Анжеліка вказала на крісло поряд з Лією, — тату, але ти з Хрустом бився поза тілом і в космосі. А у Валікірок тобі доведеться битися з Енергіками, не покидаючи свого тіла.
— Хоч один плюс, — буркнув я невдоволено.

— Можливо, плюс, а можливо й мінус. Захищайтеся, — в той же момент тіло Анжеліки стало нерухомим і неживим, як воскова фігура, а ми з Соніком отримали по такому удару, що ще з півроку тому, це був би останній удар у моєму житті, гірший від знаменитого удару Драго. Але найприкріше, що я не бачив удару. Не бачив, хто чи що мене так вдарило.

Хоча я й відлетів від удару мало не до броньованої стінки корабля, але другий удар заблокував. Як? Яке шосте чи сьоме почуття змусило мене застосувати захист? Крім того, що це за захист, якщо я абсолютно не бачу і навіть не відчуваю супротивника і не знаю, як проти нього боронитися.

Те, що це була Анжеліка, точніше Енергік Анж, було зрозуміло. Стало також зрозуміло, що їй вдалося завдати лише першого удару, а від другого їй стало зле. Хоча била вона, але боляче було лише їй. Цей захист чимось нагадував захист Турга, що нейтралізував силу удару супротивника. Але там противник бив, як у подушку, а тут ймовірно, мав рацію Ньютон: сила дії, що дорівнює силі протидії.

Удар Лисиці (за її відчуттями) був, як у броньовану стіну. Та ще й Сонік, очухавшись від першого удару, зміг завдати удару у відповідь. Якщо я не бачив супротивника, то дух чудово бачив. Так на два фронти Анжеліка битися не могла. Вона вирішила спочатку нейтралізувати Соніка, оскільки він її бачив. Але підловити спритного духа було непросто. Я ж в цьому випадку був, як Одіссей, який спостерігав за спарингом у космосі. Я бачив духа, але не бачив, від кого він відбивається.

— Спааати, — почувся в голові голос Соніка і незабаром він ледве «увійшов» у своє фізичне тіло. З хвилину приходив до тями. А в командній рубці Одіссея панував Морфей. Усі, окрім мене, спали глибоким гіпнотичним сном. Нарешті дух відхекався.
— Підйом! Досить спати. Так все життя можна проспати. Адмірале Анж, повертайтесь у тіло Лисиці.

Кум невдовзі вже з подивом поглядав на всі боки, а решта лише через деякий час змогли відійти від дії сну.
— Соніку, так нечесно. Ви застосували свою основну зброю.
— Лисице, хіба бійці Володаря дотримуватимуться правил? Що можна, а що не можна. Є мудре прислів'я: на війні всі засоби гарні, крім зради. А якщо там будуть бійці команди смерті, то або вони тебе знищать, або ти їх. Третього не дано.

— Соніку, а ти бачив Лисицю (Енергіка)?
— Звісно. Хоча, якби я був у фізичному тілі, то не бачив би.
— Дякую. Я зрозумів, чому я нічого не бачив.
— Ага. Він не бачив. А хто виставив такий захист, що я мало не вбилася?

— Лисичко, слово честі, не знаю. Я не тільки не бачив, але навіть не відчував. А захист ймовірно вийшов на рівні підсвідомості.
— Вважаю, напарники з вас будуть чудові. Потрібно лише передати Соніку всі способи маскування. Щоб його навіть королева душ не бачила. А вам і бачити одне одного необов'язково. Ви за сто з лишком років навчилися відчувати один одного.