Частина 4. Бій два на два

Частина 4. Бій два на два

Ще звучали останні слова Нора, а він уже без попередження метнувся в атаку. Тяжко довелося намісникові. Він ледве встигав уникнути однієї атаки, як Нор починав наступну. І це на позамежних швидкостях. Щонайменше хвилину тривала круговерть, а Нор так і не реалізував жодної своєї атаки. Він весь час дивувався, звідки у намісника швидкість вища, ніж у нього. Але Нор дух темний, підлий.

Зрозумівши, що самостійно він із намісником не впорається, викликав допомогу. Поруч із нами виникла величезна кількість елітних Духів Нора (хоча, можливо, це команда темних з якогось Всесвіту). Проте вони ще не встигли збагнути, що їм треба робити, як між ними з'явилися світлі Духи. Подвійний удар тригранними багнетами і темні Духи залишають вмираючі тіла. Природно ослаблених Духів миттєво розірвали.

— Норе, ти обіцяв берегти своїх бійців, — ухиляючись від чергової атаки Нора, підколов намісник. Ще розривали останніх темних духів, як з'явилася нова команда темних (хоча, можливо, і не одна). Кум передбачив навіть такі підлості Нора, ймовірно, йому доводилося зустрічатися з такими підлостями. Бо миттєво між темними знову з'явилися бійці світлих. Знову вбивчі, знекровлювальні удари тригранними багнетами і ця команда темних теж загинула. А світлі духи зникли, ніби їх і не було.

Нор все ж таки вибрав якусь мить, щоб подивитися на своїх духів, чому вони не прийшли йому на допомогу, і розгубився, побачивши лише трупи. Цієї мікросекунди розгубленості намісникові вистачило, щоб так само встромити в тіло Нора два багнети (багнети не лише допрацьовані Анжелікою, але й один з них значно довший, ніж зазвичай, інакше він не дістав би до серця величезного тіла Нора). Нор миттєво залишив тіло, що вмирало. На відміну від його бійців, він не втратив силу. Намісник теж залишив фізичне тіло і два Духи зчепилися у смертельному поєдинку.

Та мені спостерігати за бійкою Духів не було часу. Я, користуючись своїм мініатюрним зростом, порівняно з монстром, постійно уникав його ударів. Лише ґрунт під ногами здригався від найпотужніших ударів. Монстра це дуже дратувало. Адже він збирався розправитися зі мною за мить. Він чудово пам'ятав, як минулого разу я від нього відлетів і, не встигнувши погасити швидкість, поцілувався з бетонною поверхнею. Проте на цей раз швидкості були близькими. І він не встигав мене прихлопнути.

В якийсь момент, коли я перебував перед ним, він видихнув у напрямку мене жарке полум'я. У відповідь отримав крижаний вихор. Хоча те, що трапилось від «зіткнення» різної за своєю природою «зброї», я ніяк не очікував (та й монстр теж). Лід, сніг – це замерзла вода. Але коли швидко воду нагріти, щоб вона, оминаючи рідкий стан, відразу перетворилася на пару, відбувається розрив молекулярних зв'язків кисню та водню. В результаті виходить вибухова суміш. Цим вибухом нас відкинуло один від одного, обдавши обох вогненною хвилею.

Кажуть: клин клином вибивають. Ось і я додав «вогнику», метнувши у бік монстра вогняні кайдани. Проте вони якось дивно повели себе. Замість вогняних кілець, у момент прольоту через місце вибуху, де ще була величезна температура, у напрямку монстра метнулися жар-птахи, чи фенікси (по-іншому я навіть назвати не можу). Вони встигли долетіти до його броні і, торкнувшись, миттєво охолонули, передавши величезну кількість тепла броні монстра.

В результаті в цих місцях броня розжарилась до червоного кольору, утворивши на тілі монстра великі опіки. Навіть незважаючи на його високий метаболізм, опіки виявились дуже болючими. Хоча у мене була невиразна підозра, що броня монстра самовідновлюється (щось на кшталт другої шкіри).

Я змінив людську подобу на точну копію цього монстрика. У моїх лапах з'явився "меч". Якщо цю зброю можна назвати мечем. Це не був меч, як такий, як холодна зброя. Ця зброя була гаряча, дуже гаряча. Вона лише на вигляд нагадувала меч. У моїх монструозних лапах був меч, меч із плазми. Ця зброя легко перерізала броню монстра, як гарячий ніж масло. У той же час, ця зброя мене не обпалювала.

З подібним видом зброї я не зустрічався, навіть, звідки вона в мене, не уявляв. А судячи зі страху, що промайнув у свідомості монстра, він її вже бачив і тому намагався не траплятися на шляху. Хоча йому це не дуже вдавалося. Декілька разів я зміг відрізати (відрубати, відплавити) частину його кінцівки. Але його метаболізм виявився настільки високим, що ушкодження затягувалися миттєво.

Всі шматочки відрубаного тіла я примудрявся спалити, при цьому пересуваючись із блискавичною швидкістю. Спалити так, що від біомаси лише попіл залишався, та від броні краплі розплавленого металу. В принципі, я здогадувався, що вся вогненна зброя, це здобуті навички від кремніка. Щоб запалити білкове тіло потрібна висока температура. А щоб миттєво перетворити на попіл потрібна надзвичайно висока температура. Я не розумів, як я створюю температуру в кілька десятків тисяч градусів, але я це робив. А як – фіг його знає. Все ж таки я поскупився і на мить затримався, допалюючи відрубану частину тіла монстра. І надто за це поплатився. Отримав два найпотужніші удари.

Як у боксі: перший удар у торс, а другий гаком знизу по морді. Еех, треба було заздалегідь застосувати знання Турга, коли магічно сила удару зменшувалася до нуля. Такої сили удар навіть бронька не змогла погасити. Я знепритомнів, підлетівши від цих ударів у повітря. А чому монстр не став мене добивати, набагато пізніше зрозумів. У нього обидві кінцівки, якими він завдав ударів, були охоплені полум'ям. Вони горіли, а він ніяк не міг їх загасити. Він почав панікувати, проте несподівано змінив свій вигляд, і все миттю згасло.

— Живий? — почувся в голові стурбований голос Анжеліки. А в мене все пливло, як у тумані, обриси предметів розпливались. Поки монстр гасив свої кінцівки та змінював вигляд, я повністю прийшов до тями. Круговерть бою почалася з новою силою. Але тепер я почав застосовувати телекінез, розкручуючи супротивника. Хоча він, зробивши повне коло, завжди зупинявся. А я в цей час його трохи «відрізав».

Звідки в нього з'явилася зброя, теж не зрозумів. Величезний тризуб із мечем на іншому кінці (дуже нагадував зброю Соніка, лише набагато більших габаритів). На жаль, ця зброя не могла протистояти плазмовому мечу. За кілька секунд від цієї зброї у монстра нічого не залишилося. Лише шматочки з оплавленими краями попадали на ґрунт.

Дивно, але мій «меч» нагадував мені виробничу плазморізку металів. Наскільки я пам'ятав із 21 століття, то для цієї плазморізки не існувало такого визначення, як легкоплавкі метали чи тугоплавкі. Вона однаково добре різала, що алюміній, що міцну броню. Та й звук цей «меч» створював схожий на звук плазморізки. Звук не від руху, а сам по собі (меч зі своєю музикою).

Незважаючи на пропущені удари, я швидко оговтався. Адже сила від десятимільйонника надходила безперервно. Сил, енергії витрачалось неміряно. Якби мене не підживлювала силою й енергією секція, я б уже охляв, навіть незважаючи на свою величезну силу. Звісно, цей монстр мене прихлопнув би. Незабаром я помітив, що швидкість рухів супротивника почала зменшуватись.

Якщо раніше він атакував, а мені доводилося лише захищатися, то зараз він перейшов в глухий захист, намагаючись не потрапляти під мою плазморізку. Я навіть встиг кілька разів звернути увагу на те, що робиться навколо (до цього у мене такої можливості не було, вся увага була прикута до супротивника). Те, що полонені духи спали сном праведників, можна пояснити (Анжеліка могла приспати).

Не спали лише Лія з Роном (під силовими ковпаками), та Повелитель у тенетах Варканів, зі страхом спостерігаючи за нашою бійкою. Але звідки з'явилися гори трупів від загиблих духів? Хоча це нонсенс: дух та його тіло. Намісник бився з Нором без фізичних тіл. Там йшла бійка суто Духів. Хто кого долає, я так і досі не навчився визначати.

В цей час у мене промайнула шалена думка. Адже будь-який організм при впливі на нього різної температури намагається захиститися. Якщо впливає спека – він охолоджується, а якщо холод, то зігрівається. Тоді я, не випускаючи з лап плазморізку, змінив свій вигляд на триголового вогнедишного дракона. І почав атакувати верхню частину монстра обпікаючим диханням з усіх голів, плюс плазморізка (яка все ж таки була набагато коротшою, ніж язики полум'я від драконячого дихання).

А крила та хвіст дракона використав, щоб створювати крижаний вихор Турга. Виходило, що нижня частина противника піддавалася холоду, а верхня спекотній дії вогню. Окрім того, я почав його обертати у всіх площинах. Хоча сили у нього вистачало, щоб зупиняти обертання. Одного разу мені навіть вдалося дістати краєм крила, на якому, як у Паратиктелів, були міцні пазурі. Враховуючи, що моя броня трансформувалася зі зміною вигляду, ці «кіптюрики» були броньовані.

Ця безневинна «подряпина» на морді монстра завдала йому масу неприємностей. По-перше, ця подряпина була настільки глибокою, що навіть частково кістка була пошкоджена. Інстинктивно йому довелося закритися кінцівками. В цей момент, коли він закрився і перестав мене бачити, я його крутонув та, змінивши вигляд на людський, злевітував і встромив йому в голову з обох ніг ікла вампіра.

Минулого разу я намагався потрапити йому іклами в серце (хоча бажаного ефекту не отримав). Зараз же встромив ікла крізь броню в мозок. При цьому один був заправлений отрутою Шеньшер, а другий вампірською. Мозок паралізувало і духу довелося терміново залишати фізичне тіло. Я його відразу ж полонив вогняними кайданами. Змінивши знову свій вигляд на вогнедишного дракона, увімкнув на всю міць вогнемети, спалюючи тіло.

Раптом пролунав пронизливий крик. Виявилося, що дух підселявся в тіло, лише потіснивши його господаря, а в фізичному тілі була душа цієї істоти з паралельного світу. Коли дух терміново покинув це тіло, зник імунітет від отрут. То був останній передсмертний крик чужинця. Мало того, що отрута Шеньшер перетворювала білкове тіло на холодець, так і я додав вогнем. Спалив вщент. А душу цієї істоти розірвав. Синхронно, у цей час кум полонив Нора.

— Спааати! — обидва духи заснули.
— Батьку,— почувся в голові голос Анжеліки,— зітри з пам'яті все, що він бачив тут та перемісти його до інших темних духів.
Я, активувавши невидимку, почав ритися в пам'яті сонного духа. А намісник увійшов у фізичне тіло і знесилено притулився до одного з трупів, опустившись на попіл, яким було все запорошено довкола.

— Випустіть мене з-під ковпака, — попрохав Рон. Але я, не звертаючи на нього уваги, продовжував працювати над духом, тим більше, що мене ніхто не бачив. Лія з Роном продовжували перебувати під силовими захисними куполами. Анжеліка чомусь не поспішала знімати захисні поля.

Складалося враження, що залишився лише Нор (дух без фізичного тіла) у вогняних кайданах, знесилений намісник, який вперто намагався відновити дихання. Та все ті ж шість полонених темних духів, що спали безпробудним сном, і Повелитель, зв'язаний павучими тенетами Варканів. А під силовими ковпаками Лія з Роном. Здавалося, що нікому до них не було ніякої справи. Нор був у кайданах, тому він не міг покликати нікого, хоча й намагався.

Працюючи з пам'яттю духа, я сильно не морочився, підганяючи події, а просто вичищав у нього з пам'яті все, що вважав за потрібне. Відновити цю інфу Нор не міг, навіть якби він мав у сотню разів більшу силу. Нарешті перестав знущатися з пам'яті духа і деактивував невидимку. Лише після цього прибрав захисні ковпаки. Рон метнувся до сонного духа монстра, але на півдорозі я зупинив його таким ударом, що він відлетів далі, ніж був раніше.

— Роне, здається, ти перетворився на темного духа. Чому кидаєшся на безпорадного?
— Шамане, він убив моїх синів! А ти його залишив живим!
— Що зробив білковий, духа не стосується. Цей прибулець і мене в минулому бою вбив. Ти можеш зрозуміти? МЕНЕ! Але я не настільки підлий, щоб його безпорадного вбивати. Я маю на увазі того, хто керував цим тілом. А тіло, як ти бачив, я знищив, спалив, — я підняв жменю попелу, — бачиш, що залишилося від представника з паралельного світу. Але це був чужинець-кілер. Навіть якби я залишив його живим, повернути в його світ, я його не зміг би. Тож маємо те, що маємо.

Рон ніби не звернув уваги на мої пояснення, а з обуренням повернувся до намісника.
— Наміснику, звідки у вас сила більша за мою, хто вам передавав силу?!
— Роне, ти ж знаєш, що не можна цікавитися донором. Крім того, можливо, він не один. Намісник твоє нікчемне життя врятував, а ти починаєш з'ясовувати, звідки в нього сила. Я поділився! Тебе це влаштує?

— Шамане, ти міг поділитися силою білкового, але намісник здолав Нора, як дух.
— Роне, йди ти кобилі в тріщину! Задовбав уже своїми претензіями! Щоб ти менше обурювався, я зараз розповім усім про те, який ти лицемірний.
— Що ти можеш про мене розповісти?

— А те, що ти служиш двом господарям. Я не вдаватимуся в подробиці, — з побоюванням глянув у бік Повелителя (але той мирно спав), — які духи й кому підкоряються. Мене це не турбує. Але одна риса характеру командира цінується і в темних, і в світлих. Ти ж обміняв свого сина на шість команд бойових Духів. Шістдесят легіонів елітних духів-бійців на одного твого сина!

— Шамане, це тобі наснилося! — обурився Рон.
— Шамане, випусти мене з кайданів. Мені стає дуже цікаво. Коли Рон таке зробив?
— Норе, якщо обіцяєш не кликати на допомогу і не втікати, звільню.
— Шамане, заради того, щоб почути факти, що компрометують мого найлютішого ворога, я готовий пообіцяти все. І не лише пообіцяти, а й неухильно виконати свою обіцянку.

— Гаразд, ти можеш увійти до будь-якого нового фізичного тіла? — спитав Нора і зняв вогняні кайдани. Через кілька секунд Нор був у новому тілі і нагострив вуха, намагаючись не пропустити, як Рон буде осоромлений.
— Норе, а ти теж причетний до цього вчинку Рона.
— Яким чином? Я його не агітував переходити до нас, а тим більше жертвувати своїми бійцями.

— А тепер згадуйте обидва попередній світовий бій. Норе, про що тебе просив Рон під час бою?
Звісно обидва духи відразу зрозуміли, про що йде мова. Але кожен думав, де ж він оступився і зробив не так, як мав.
— Норе, адже Рон просив тебе дати можливість врятуватися Володарю Бахуру.
— Шамане, там угода була чесною з обох боків. Це не духи, а білкові, — заперечив Рон.
— Це мені довелося пожертвувати одним із найкращих білкових, які нам служили, — підтримав його Нор.

— Ну, не скажи. Духом-охоронцем у Бахура на той час був молодший син Рона. До того ж, він не послухав батька і з'явився на світовий бій разом з Бахуром. Ти віддав Бахуру свого шпигуна, командувача флоту Ртігів Повелителя Бухвірна (у Нора від подиву очі стали, як блюдця). Бахур з твоїм шпигуном і духом-охоронцем (сином Рона) зуміли забратися геть. А незабаром його син став намісником у Всесвіті Бахура. Але що тобі Рон запропонував?

— Шість флотів Володарів.
— Норе, не викручуйся. Дійсно, він видав кори шести флотів, але ці флоти ще треба було знищити. А шість команд Духів? У кожній команді по десять легіонів елітних Духів разом із намісниками.
— А чому я маю відмовлятися від такого подарунка? — посміхнувся Нор.
— Я не здавав Духів!

— Роне, не треба заперечувати того, що дійсно відбувалось. Я не здивуюсь, якщо у Шамана виявиться запис цього договору.
— Норе, ти абсолютно правий. При необхідності я можу надати запис. Але це було занадто давно. І можна було б забути, якби не останні події. Норе, наскільки мені відомо, всі ваші атаки на світлих за наказом Володаря Енергіків за останні пару місяців були вдалими, крім масової. Повелителів разом з духами-охоронцями, підконтрольних світлим, знищували за мить і линяли звідти, доки не прийшла допомога. Відбувалось все практично без втрат.

За винятком вашої масованої атаки на сотню Повелителів одразу. Це недарма. Наказ на атаку ви отримували безпосередньо від Володаря. А в нього була інформація від самого Рона. Але ваша незапланована вилазка до володаря Бахура обернулася повним провалом. Адже ти туди надіслав команду самостійно, навіть не повідомивши про це свого господаря. Мало того, що ви втратили всю команду на чолі з намісником. Так і цього хрена з чужого світу там поранили. Норе, скажи, ти знав, що намісником у Всесвіті Бахура син Рона?

— Шамане, звідки? Навіть жоден мій шпигун не знав цього. Лише те, що вони з однієї цивілізації.
— Вірю, інакше ти не зробив би такої дурниці. Норе, ще одну дурість ти зробив перед масованою атакою. Видав інфу про цю атаку.
— Нікому я жодної інформації не видавав.
— Ех, Норе, Норе. Ти ж знаєш, що існує ступінь поінформованості підлеглих. Кожен має знати не більше того, що йому належить.

— Шамане, ти цивільний і нічого мене навчати військового мистецтва.
— Норе, ви розповіли своєму намісникові, який атакував Повелителя Каркарона, — вклинилася в розмову Лія, — на кого з Повелителів планується атака. Цю інформацію ми розповіли Рону і йому нічого іншого не залишалося, як вислати у ці Всесвіти допомогу. Але кількість допомоги була така, що невідомо, хто переможе. Та й допомогу Рон вислав без намісників. Значить не було кому посилювати команди.
— Норе, невже ти віриш цій маячні?
— А чому б і ні? У тих Всесвітах рубилово було колосальне. Де-не-де перемогли ви, але в деяких Всесвітах ми здобули перемогу. Так, я визнаю, зробив тактичну помилку. Заспокоюючи намісника, я розповів йому про майбутню масовану атаку.
— Нічого вигадувати те, що було і чого не було, — з обуренням вигукнув Рон і зник.

— Шамане, обіцянка не втікати на Рона не поширюється?
— Ні. Нехай біжить і повідомляє своєму господарю, що я знаю більше, ніж належить.
— Генерале Сніт, ви навіть, коли були командиром Енергіків, дуже ворогували зі Снургом. Та й зараз закляті вороги, — подав голос намісник. Нор здивовано обернувся до нього, відчайдушно намагаючись щось згадати.

— Командиром? Командиром Енергіків?
— Звісно. А після того, як вас викликав Володар, ви зникли. Я навіть через адмірала Анжа нічого не зміг з'ясувати.
— Чомусь у мене в пам'яті крутиться генерал Вір, але, хто це, я не уявляю. А з Анжем я нещодавно зустрічався. Колись я з ним брав участь у боях, але в яких саме не можу згадати. Та й його згадав лише за покликом. Цей поклик ніколи не забути. Але, на жаль, мені ніколи більше не служити під його командуванням.

— Норе, — я вирішив додати до цієї бочки меду трохи дьогтю, — невже ти такий тупий, що віриш, ніби Володар тебе поверне до Енергіків? У найближчому світовому бою тобі доведеться назавжди закінчити свій життєвий шлях.
— Шамане, він мені обіцяв.

— І ти такий наївний, що повірив. Хоч хтось, ув'язнений в Духа, повертався назад до Енергіків? У нас, у білкових існують легенди, що після смерті (коли душа залишає вмираюче фізичне тіло) душа потрапляє до раю чи пекла, залежно від того, як себе цей білковий поводив. Але ніхто звідти не повертався та не розповідав, як там. Окрім казок, звісно. Ось і ти повірив.
— Шамане, я розумію, що ти хочеш мене образити. Але за кілька сотень тисяч років цього ув'язнення хапатимешся за будь-яку, навіть примарну надію. Я так думаю, що і Рону Володар пообіцяв швидке повернення. Ось він і став на шлях зради.

— А ти?
— А що я? Я своїх підлеглих ніколи не зраджував. Не зраджував ні Енергіком, ні Духом. Хоча я не можу чітко згадати, що було, поки я був Енергіком. Але це почуття, відчуття зради я неодноразово зустрічав після затримання зрадників.
— Ну, ну. За твоїми твердженнями, у тебе над головою німба святого не вистачає.
— Шамане, хоч я не можу зрозуміти, що це. Але відчуваю іронію у твоєму голосі.

— Шамане, генерал Сніт, справжній воїн. Чесний та відданий. Після його зникнення я почав особисто курирувати кремніків. За що й поплатився.
— Генерале Вір, командире, це ти?
— Звісно. Адже про твою неприязнь до Снурга знав лише я. А решта навіть не здогадувалася.
— Так! Достатньо спогадів! Наміснику, байдуже, хто ким був. А важливо ким став. Нор – темний, а отже зараз він нам ворог.

— Шамане, — заперечив намісник, — не можна ж до всіх ставитись із недовірою.
— Наміснику,, — похмуро і безнадійно буркнув Нор. — Шаман має рацію. Не важливо хто ким був, важливо – ким став. Шамане, я у вас у полоні. Чекаю на вирок.
— Норе, нафіг ти мені здався? Особисто я не хочу нічиїх смертей: ні Духів, ні білкових. Ні світлих, ні темних. Це ви, вояки, не цінуєте життя. Вам начхати, скільки бійців загине. Головне – перемога. Норе, а ти знаєш, як сумував Рон над сином? Дивись і запам'ятовуй! — я запустив коконом голограму, коли Рон виявив свого мертвого сина.

— Дивися, Норе! Добре дивись! Ти легко посилаєш на смерть своїх бійців. Так само Рон. Але коли справа торкнулася когось рідного, то ставлення зовсім інше. Але ви (духи) смикаєте за ниточки білкових, керуєте ними, як маріонетками. І знищуєте! Знищуєте! Знищуєте! Так само вами керують Енергіки. І знищують вас! Знищують! Знищують!

А ви вважаєте, що ви є вінцем природи і чините так, як вважаєте за необхідне. Де справедливість? Норе, ти керуєш Духами, які відповідають за білкову форму життя. А є ще багато різноманітних форм. Думаєш ними ніхто не керує?
— Шамане, до чого тут я?

— Звісно, ні до чого. «Я темний, мені належить бути підлим.» А тобі приємно, якщо зроблять тобі підлість? Я вважаю, якщо ти хочеш, щоб тебе поважали, не роби підлостей іншим. А взагалі, якого хрена, я розпинаюсь перед тобою? Мені не потрібний ти і не потрібне твоє нікчемне життя. Але якщо ти зробиш хоча б пару добрих справ, то ти живеш недаремно.

Я знаю, що проти Володаря ти нічого не зможеш вдіяти. А якщо самознищишся, то це буде найбільша твоя підлість. На твоє місце він призначить найгіршого, найпідлішого духа. Природно, йому Володар навіє байдуже ставлення до своїх бійців. Значить ти своїм самознищенням підставиш бійців. Все! Вмотуй звідси, щоб тебе й близько тут не було!

Нор відчув таку злість у моєму голосі, що зник миттєво.
— Шамане, я теж не потрібен тут? — поцікавився кум.
— Хрещений, ти завжди нам потрібний, — «проявилася» Анжеліка.
— Лисичко, радий тебе бачити. Чудово маскуєшся. Навіть я не зміг тебе відчути.
— Хрещений, на жаль, тобі зараз треба бути втричі обережнішим.

— Так, знаю. Але я не можу терпіти цієї подвійної моралі, яку проповідує Рон. Говорить одне, а робить інше.
— Я пропоную тобі поки що перекантуватися у кремніків. Туди мало, хто поткнеться. Ми зараз вирішимо проблеми з цим Повелителем і повернемося додому. Якщо знадобиться, одразу прийдемо на допомогу. Але нам доведеться ще вирішити, як нам бути зі світовим боєм.
— Я зрозумів. До зустрічі, — дух зник.