Частина 3. Зустріч з кремніками

Минуло ще кілька днів. Сила Ліліт збільшувалася неймовірно швидко.
— Дитинко, сьогодні рукопашний бій із фулконтактом.
— А де брати фулконтакт? — я посміхнувся на це наївне запитання.
— Це означає, що удари не треба стримувати, а завдавати, як справжньому супротивнику в реальному бою. Буде дуже боляче. Можливі навіть переломи.
— Шамане, невже ти битимеш дівчину? Я не вірю, що можуть бути переломи. Я ж у броні.
— У справжньому бою противник тебе не шкодуватиме, а намагатиметься знищити. Вперед!

Почалася справжня круговерть. Чути було лише хльосткі клацання від надзвукових ударів, та гучний брязкіт броні об броню. Я поки що не завдавав дівчині ударів, які могли б спричинити пошкодження. За кілька хвилин вона вже вважала, що я пожартував щодо переломів. Тоді довелося завдати пару ударів і переламати їй гомілку.

Незважаючи на те, що її захлеснув нестерпний біль, з вуст Ліліт не зірвалося жодного звуку. Не в змозі підтримувати звичайним способом рівновагу тіла вона повністю перейшла на левітацію. Оригінально викрутилася. Під час одного з піруетів, ухиляючись від мого удару, вона спромоглася в русі схопитися за переламану частину ноги і майже з'єднати кістки в точці перелому. На момент приземлення кістка вже зрослась.

Упродовж кількох хвилин я їй тричі ламав кістки. Щоразу вона примудрялася їх зростити. Проте коли майже одночасно у неї виявилося кілька переломів, крик рознісся на всю рубку. Як на мій погляд, вона трималася дуже гідно. Не в змозі загоїти переломи, Ліліт покинула тіло і почала битися, як Дух. Хоча чому? Адже душа людини не може щось зробити, після того, як вона залишає тіло. А Ліліт з розлюченістю продовжила бійку, причому почала застосовувати прийоми, характерні лише для Віса. Навіть спробувала захопити мене за шию, щоб душити.

Звісно швидкість її зросла разів у десять, але для мене все одно така швидкість не межа. Познущавшись над нею ще кілька хвилин, накинув на неї вогняні кайдани. Вогонь – найстрашніше, що можна вигадати для Духа. Та й вирватися з них неможливо. Хоча це я так вважав. Ліліт зуміла розірвати цю грізну зброю. Для цього їй довелося докласти неймовірних зусиль.

— Шамане, стоп! — вона миттєво повернулася до свого понівеченого тіла і без сил звалилася на підлогу корабля. Мені знадобилося кілька миттєвостей, щоб зростити їй усі поламані кістки та загоїти. Але дівчина була настільки знесилена, що навіть уваги не звернула на те, що вона вже ціла та неушкоджена.

— Одіссею, їжі для Ліліт!
— Виконую, — незабаром дівчина жадібно поглинала все, що принесли їй роботи Одіссея. Сили до неї почали повертатися, проте Ліліт мовчала, навіть не думала ні про що, лише щелепи працювали, як жорна. Несподівано біля нас «проявилася» після телепорту Лія. Вона здивовано поглянула на жадібно жуючу дівчину і з сарказмом вимовила:

— Це вона після сексу з тобою так зголодніла?
— Ревнуєш?
— До кого? До другої Насті? Одіссею, як ти допускаєш таке неподобство?
— Геро, якщо ти з'явилася виносити Одіссею чи мені мізки, то помилилась. Для цього ти маєш Горгону. А якщо з'явилася у справі, то не тягни час, — Лія зі злістю глянула на дівчину.

— Я зрозумів. Ти не хочеш говорити при ній. У такому разі нєфіг було телепортуватися на борт Одіссея. Чи вже розучилася чинити за правилами?
— Отак ти зустрічаєш дружину!
— Геро, ти і без моїх пояснень все відчуваєш. Крім того, два тижні ще не закінчилися.
— Ось за тиждень і подивимося, — буркнула Лія і миттєво зникла, легко подолавши найпотужніші захисти Одіссея. Дівчина за весь час, поки Лія перебувала на борту, не промовила жодного слова, навіть не думала нічого, лише жваво пережовувала те, що їй підносили роботи.

— Олексо, я винна в тому, що ти сваришся з дружиною? — похнюпившись, сказала Ліліт, після того, як Лія телепортувалася з Одіссея.
— Ні в чому ти не винна. Одіссею, ще їжі!
— Дякую, я вже наїлася. Проте в мене виникло надто багато запитань.
— Що тебе цікавить?
 

— Хто я?
— Ти прекрасна та сексапільна дівчина, хоча і норовлива.
— Я не про те. Що зі мною трапилось після переломів?
— Давай подивимося разом, — Одіссей запустив запис нашого спарингу. Ліліт уважно дивилася на відтворення. Побачивши, що вона полишила своє тіло, дівчина хотіла поцікавитися, як це їй вдалось, але потім вирішила додивитись до кінця.

— Шамане, яким чином я змогла блискавично загоювати переломи? Як я змогла перетворитися на привид, а потім знову повернутись у своє тіло? Що це за страшна вогняна зброя? І як я змогла звільнитися від неї?
— Ліліт, запитань дійсно дуже багато. І я не знаю, що тобі можна розповісти, а про що поки що треба замовчати. Почекай секунду.

— Мати Тріадо! — Телепатичний поклик.
— Шамане, дівчині ще рано зі мною зустрічатися, — така сама телепатична відповідь Тріади, хоча я ще не встиг їй нічого сказати.
— Мене цікавить, що я їй можу розповідати, а про що промовчати.
— Розповідати можна все тому, що вона незабаром сама згадає те, чого її вчили протягом тисячоліть.
— Зрозумів. Дякую. На все добре.

— Ліліт, дивно, але чомусь дозволено від тебе не приховувати нічого, — дівчина розпливлась у задоволеній усмішці.
— Шамане, чому мовчиш? — нетерпляче спонукала дівчина, поки я роздумував, як їй коротко та зрозуміло піднести необхідну інфу.
— Думаю, як тобі простіше пояснити. Пропоную так: я розповідаю, якщо щось здається незрозумілим, відразу ж запитуй. Але, якщо буде щось уже відоме тобі, мовчки порівнюй зі своїми знаннями.
— Гаразд.

До вже відомих їй знань з космонавігації пояснив устрій Всесвіту, світу, Домів. Розповів про живих істот: білкових, кремнієвих, кріогенних. Пояснив різницю між Білковими, Духами та Енергіками. При цьому наочно показував, змінюючи свій вигляд. Побачивши мене у вигляді кремніка, що пашить жаром, Ліліт від захоплення зацокала язиком.

— Шамане, коли ти дозволиш побачити кремніків?
— Повернемось до цього питання після всіх моїх нудних пояснень.
— Вони не нудні. У мене таке відчуття, ніби я все це знаю, але чомусь абсолютно не пам'ятаю.
— Я взагалі здивований, як ти змогла без отримання від мене знань, самостійно змінити свій вигляд.

Протягом наступних двох діб ми не провели жодного спарингу, але кількість інформації, яку я повідав дівчині, була неймовірною. На мій величезний подив, вона все запам'ятала, а можливо лише згадала. За ці дві доби я не передавав їй ніяких знань (мається на увазі не пояснення, а звичайна передача знань унікальними розумними істотами). У той же час вона самостійно легко приймала абсолютно всі види істот, в яких я перетворювався.

Це були не тільки види інших цивілізацій, а й безтілесні образи Духів, Енергіків, навіть палаючих жаром кремніків. Після того, як Ліліт вперше опинилася у вигляді кремніка, вона довго не могла повернутися до людського вигляду. Хоча це я вважав, що не могла. Насправді дівчина могла це зробити миттєво, але вона освоювала нові та незвичні відчуття. Через пару діб вона вже благала:

— Олексо чи Шамане, хоча, яка різниця, благаю, давай хоч трохи займімося сексом. Я розумію, що тепер можу створити фантом і зайнятися сама з собою, але це зовсім не те. Я не претендую на місце твоєї дружини, проте за той час, що я перебуваю з тобою, отримала стільки приємних хвилин, навіть годин, що буду все життя згадувати цей прекрасний час.

https://www.youtube.com/watch?v=H5UJF_2xURk&list=RDMM&index=37

Довільний переклад українською:

Потемніло надворі
Скоро буде нічка
Приходь ти до мене
Хоча б на трішки

Посидимо ми у тиші
Порахуємо зірки
Знаєш, ти подобаєшся мені
Говорю серйозно

Дай спробую я губи солодкі
Дай обійми повторю я гарячі
Дай погладжу всю тебе я гладеньку
Дай я буду для тебе загадкою

Засиділись у тиші
Порахували зірки
Вже ранок на подвір'ї
Хіба ж так можна

Не хочу йти додому
Так би й лишився
Нізащо б я з тобою
У світі не розлучився

Дай спробую я губи солодкі
Дай обійми повторю я гарячі
Дай погладжу всю тебе я гладеньку
Дай я буду для тебе загадкою

Дівчині дійсно потрібний був активний перепочинок від тієї кількості інформації, яку їй доводилося запам’ятати. Та й як відмовити, якщо й сам тащусь? Весь наступний день ми моталися Одіссеєм по інших цивілізаціях і з дозволу Драго, Анжеліки, Вяліса чи Василини влаштовували навчання Ліліт на кораблях їхніх цивілізацій.

— Думе, — покликав телепатично Духа.
— Шамане, щось трапилося?
— Твоя допомога знадобилася.
— Чим може допомогти звичайний Дух Хранителю?
— Не прибіднюйся, адже ти теж Хранитель. У мене на борту зараз одна дівчина.
— Я знаю, — перебив Дух.
— То навіщо мені мозок виносиш, коли знаєш? Чекаю на тебе, — за мить Дум уже був на борту Одіссея, до того ж у людському образі. Ліліт лише ковзнула поглядом по Духу і мовчки опустилася у привітанні на коліно.