Частина 9. Повелитель Мор

Частина 9. Повелитель Мор

Лише встигла Анжеліка згадати Лію, як та з'явилася на борту Одіссея.
— Льонь, я, звісно, тобі вдячна за порятунок, — процідила крізь зуби Лія, — але відколи у тебе на борту господарює коханка?
— Порятунок тебе, не моя заслуга. Я теж розбився об бетонну поверхню, не в змозі погасити швидкість. Врятувала тебе Лисиця. Їй дякуй.
— Ще чого? — фиркнула Лія, — не вистачало ще дякувати твоїм коханкам.

— Геро, я дійсно дочка Шамана. І мені немає й року.
— Лисиця! — прошипів я телепатично, — базікання, знахідка для шпигуна. Ніколи не доводь, видаючи секрети.
— Нема й року? — посміхнувшись, відрізала Лія, — це ще раз говорить про те, що я маю рацію.
— Стоп! Ліє, ти з'явилася до мене на Одіссей сваритися? Я довго не роздумуватиму. Викреслю з твоєї пам'яті все, що тебе не влаштовує, і ти заспокоїшся.

— Шалаві своїй викресли, — в цей момент Лія закрутилася, немов дзига. Вона спробувала зупинити обертання, проте це виявилось їй не під силу. А після того, як Анжеліка почала обертати її у всіх площинах, Лія взагалі втратила орієнтацію.
— Лисиця! Припини!
Обертання миттєво припинилося і Лія впала на підлогу. За мить, зорієнтувавшись у просторі, вона підхопилася і блискавкою метнулася до Анжеліки. Але для дівчинки швидкість Лії була надто повільною.

Лія не встигла і на метр зрушити, як покотилася по підлозі з переламаною ногою, а Анжеліка стояла без руху. Точніше це лише здавалося, що вона не зробила жодного руху. Її швидкість була надто високою, щоб Лії помітити рух.
— Льоню, ти що дозволяєш цій паскуді? — перемагаючи біль, випалила Лія, — Одіссею! Чужинець на борту!

— Геро, ви СЕБЕ вважаєте чужинцем? — незворушно відповів Одіссей, — Лисичко, знищити Геру?
— Одіссею! Не смій! Вона гість батька, — Анжеліка підійшла до Лії, що корчилась від болю, — Геро, замріть, інакше я змушена буду вас приспати.
Лія завмерла. Не минуло й кілька секунд, як переламана кістка була зібрана та загоєна. Анжеліка подала Лії руку, допомагаючи встати на ноги. Але та лише зневажливо пирхнула і швидко піднялася сама.

— Ліль, припини ревнувати! Не віриш мені? Твої проблеми. Я виправдовуватися не збираюся. НІ ПЕРЕД КИМ! Усвідомила?! Звісно, можеш психнути та повернутися на Горгону, потім додому. Але не раджу! — Лія з подивом глянула на мене.
— А що? Утримаєш?
— Ніхто тебе не збирається тримати.
— Батьку! Ти ж любиш її! — з обуренням вигукнула Анжеліка.

— Лисичко, я адвокатів не потребую. Свою думку тримай при собі! І в особисті стосунки між дорослими не лізь! — Лія незрозуміло переводила погляд то на мене, то на Анжеліку.
— Ліль, тебе Нея не просто послала до Бахура домовитися про ненапад з його боку, а зробити так, щоб не було нападів, на її флот із інших Всесвітів. Якщо ти зараз повернешся, то наказ буде виконано лише частково. А це зрада. Не проста зрада, а на весь Всесвіт. Чи тобі вже начхати на військовий обов'язок?! — Лія знітилася. Її дуже зачепили мої образливі слова. У той же час вона чудово розуміла, що я абсолютно правий.

— Тебе не стосуються мої проблеми.
— Ці проблеми стосуються всіх. Тебе, мене, Неї, Драго, всіх Землян без винятку і взагалі всіх розумних істот нашого Всесвіту. Чи ти вже під впливом цього негідника Мірти?
— Не чіпай командувача. Він тобі нічого поганого не зробив.
— ЗРОБИВ!!! — не стерпіла Анжеліка, — йому Повелителька наказала відразу повідомити батька, як тільки ви покинете межі свого Всесвіту, а він тягнув спеціально цілу годину і не повідомляв. Як результат, вас убили, та й мого батька теж.

— Лисице! Хто тебе просив пояснювати? Негайно замовкни!
— Не буду я мовчати! — з обуренням закричала Анжеліка, — дорослі, а чините, як діти. Від ваших образ один на одного може провалитися місія Гери! Гаразд, нехай батько некерований, але Гера! Ви ж бойовий генерал! Невже понад усе образи? Військовий обов'язок геть?
— Дівчинка, якій немає й року, — посміхнулася Лія, — а міркуєш, як доросла. Згодна, задля виконання наказу я тимчасово забуду всі образи. Але чи можу я поцікавитися, навіщо Повелителька наказала командувачу флоту доповісти Шаману про те, що я покинула межі Всесвіту?

— Батьку, скажи! Говори правду і нічого, крім правди! — такої сили наказу я не міг подолати.
— Ліль, я відчував смертельну небезпеку для тебе. Але в межах Всесвіту я міг відчути та встигнути до тебе на допомогу. Якщо ж ти залишаєш Всесвіт, сама знаєш, що перестаємо відчувати один одного. Я звернувся до Мірти, щоб він мені повідомив, він відмовився. Тоді я попрохав Нею. Вона сказала, що накаже Мірті одразу ж повідомити, а він сученя лише через годину сказав. Довелося для того, щоб якнайшвидше потрапити до Бахура, використовувати для руху в порталі основні двигуни.

— Шамане, — перебив мене Одіссей, — не забудьте розповісти, як ви мало не вбили себе, Лисичку та мене у вузькому порталі.
— Ще один порадник знайшовся. Одіссею, перебиватимеш — вимкну.
— Командоре, Володарка Нея потребує зв'язку. З’єднувати? — незворушний голос Одіссея.
— Так, — я глянув на Анжеліку і вона «випарувалась», ніби її й не було.

— Нарешті. Живі. Обоє живі, — радісно заголосила Нея, — отже, Шаман встиг вчасно.
— На жаль, запізнився. Ми обоє були мертві завдяки Мірті. Передай йому, нехай не чекає нашого повернення, а одразу вішається. Я його падлу на шматочки поріжу!
— Шамане, заспокойся. Нікого тобі різати. Мірта сам себе вбив. Він перелетів по зетці на кори Сонця і випав у тривимірку, природно згорів разом із кораблем. Хоча перед цим доповів мені, що порушив мій наказ і повідомив тобі лише за годину. Все. Забули про цього негідника. Геро, є чим порадувати?

— Із Бахуром домовилась.
— А решта Володарів?
— Бахур обіцяв домовитися з друзями, проте це гра в зіпсований телефон. Потрібно самим домовлятися. Чи повертатися додому?
— Якщо є можливість, то треба використати будь-яку. Від твоєї місії залежить дуже багато. І проси Шамана, щоб працювати удвох. У парі у вас все краще виходить. Шамане, не заперечуєш?

— Поки що не бачу сенсу заперечувати. Хоча після повернення додому, я вам усім влаштую Варфоломіївську ніч.
— Дякую, що підтримав. Успіху вам! Він зайвим не буде. Головне, щоб повернулися живими, — голограма Неї «розтанула», а Анжеліка «проявилася».
— Шамане, куди зараз? — поцікавилася Лія, ніби й не було сварки.
— Пропоную спочатку заскочити до Тріади, а потім поговорити з Тургом. Адже він жодного разу не брав участі у світовому бою.

— Я теж не проти побачитися з Тріадою. Скільки років ми з нею не бачилися?
— Скільки років ти з нею не бачилася. А я нещодавно бачив її, — Лія лише пересмикнула плечима. Незабаром ми опинилися на Феї. Тріада була дуже рада нашій появі. Вона відразу ж обійняла Анжеліку.
— Лисичко, мачуха не кривдить тебе? — я відчув, як напружилася Лія від цього безневинного запитання.
— Тріадо, ми з Герою не сваримося, — Лія навіть зітхнула з полегшенням.
— Я вже почала хвилюватися за вас. Братик сказав, що Шаман із Герою мертві.

— Мати Тріадо, нам довелося зіткнутися з невідомою силою. Ліль, почни ти, у мене немає початку.
— Шамане, постривай. Братику теж не завадило б подивитись, — заперечила Тріада. У цей момент Анжеліка метнула шакрам, який завис на висоті 7 метрів. І відразу ж почувся металевий брязкіт. Після цього «проявився» Сонік із шакрамом, що застряг у його тризубі.

— Лисичко, ну в тебе і чуйка. Наосліп і все одно потрапила. Заздрю, — Лія лише здивовано дивилася. Не дивлячись на те, що вона мала швидше відчути присутність Соніка. Адже понад сто років були разом. Але відчула його після того, як шакрам Анжеліки застряг у зброї Соніка.
— Вітаю вас, друзі. Дуже радий, що ви живі-здорові. Згоряю від нетерпіння, дуже хочу подивитися в яких ситуаціях ви побували.

Лія запустила запис зі свого кокона. Сонік дивився дуже уважно. Коли до кадру потрапив той монстр, він попрохав зупинити. Щонайменше хвилину Дух розглядав величезного монстра.