Частина 8. Напад на Повелителя

Частина 8. Напад на Повелителя
Лія
Дивно, після повернення з паралельного світу ми, напевно, з Олексою змінилися. Хоча я не можу вловити у чому саме зміни. Ми не сварилися, але якось віддалилися один від одного. У мене турбот – вагон та маленький візок (Нея завантажила проблемами з флотом вільних жителів під зав’язку). Де Льоня тим часом пропадав, чим займався, я навіть не цікавилася.

Обманювала себе тим, ніби настільки завантажена, що ніколи поцікавитися. Та й він не цікавився. Було трохи прикро, проте згадавши, що сама могла б зв'язатись, а не зв'язувалася – образу подавляла. Хоча, наскільки я знала з розповідей Неї, вона і йому надавала різних завдань. Для нього це було неприродним. Адже він нікому ніколи не підкорявся.

Коли почався терміновий апгрейд вільних жителів, я почала обурюватись, що неперевірене озброєння встановлюється на кораблі. Нея навіть не стала виправдовуватися і доводити, лише відрізала:
— Все перевірено! Сама переконалася.
Більше я не стала обурюватись. Володарка вона і знає, кому і що можна сказати, і що треба робити. Потім взагалі від неї надійшов безглуздий наказ:

— Відпрацювати стикування трьох тисяч вільних жителів.
— Навіщо?
— Щоб не вийшов облом. Ти знаєш, що частина вільних жителів на апгрейді в інших цивілізаціях. Не зважаючи на нашу величезну виробничу потужність, ми не встигаємо. Тому й підключили на допомогу інші цивілізації: Людин, Арихонів, Паратіктелів і не лише. Твоє завдання — безпомилкове стикування. Часу на маневри може вистачити. Під загрозою існування цивілізації Паратіктелів. Управління цим об’єднаним кораблем проводитиметься з Одіссея.

Я, звісно, образилася, чому мені не пояснила, що за управління? І яке завдання потрібно виконувати? Але звичка підкорятися наказам вищих командирів образу задушила в зародку, і я сумлінно муштрувала вільних жителів. Надійшов наказ вилетіти цими кораблями, доопрацьованими у різних цивілізаціях, на виконання бойового завдання. Кори, куди треба було передислокуватися, дійсно були неподалік Паратіктелів.

Накази з Одіссея надходили лише звукові, причому тільки бортового комп'ютера. Чому не Льоня? Та й накази непрофесійні, хоча і зрозумілі. Ніби Одіссей знаходився у чужих руках. Ці накази мені нагадали Софію. Якщо я закипала від її вимог, то Льоня нізащо не міг витримати її безглузді вимоги. Хоча Нея була абсолютно правою. Без відпрацювання стикування ми все запороли б.

Побачивши, що на нас мчить з величезною швидкістю блукаюча зірка, я вже попрощалася з життям. Таку мандрівницю не зупинити. Краще не траплятись в неї на шляху. Але, згідно з командами Одіссея, нас розташували точно на її шляху. Тепер мені дійшло, яка небезпека загрожувала Паратіктелям.

Цей вогненний болід знищить все на своєму шляху і не зупинити його смертю трьох тисяч вільних жителів. Хоча те, що я потім побачила, шокувало. Така величезна напруженість гравітаційного поля можлива лише у центрі Всесвіту (це буде останнє у житті, що побачиш чи відчуєш).

Раптом ця вогненна мандрівниця змінила траєкторію. Прослідкувавши за новою траєкторією, зрозуміла, що її направили туди, звідки вона вже не вирветься, та й на шляху нікого не зустріне. Цим, незрозумілим навіть для мене, процесом керував хтось мені невідомий. Незважаючи на те, що я відчувала Льоню поряд, накази видавав явно не він.

А тепер мені треба злітати у Всесвіт Повелителя Бахура. Лечу, як на ешафот. Відчуття смертельної небезпеки навіть думати заважає. Хоча нічого не вказує на небезпеку. Вільні жителі з його Всесвіту з радістю зустріли звістку про те, що я до них прямую. Якщо не помиляюся, у них той самий командувач, що й раніше був. Горгону залишила в зетці «побалакати» зі своїми знайомими, а сама телепортнулась до Повелителя Бахура.

— Скільки літ, скільки зим? Геро, дуже радий вас бачити.
— Дякую, навзаєм.
— Генерале, не можу зрозуміти причини, але мене останнім часом переслідує відчуття смертельної небезпеки.
— У мене те саме. Можливо, тому мене і послала до вас моя Повелителька. До неї надійшла інформація, ніби незабаром можливий світовий бій. А ми з вами знаходимось з різних боків барикад.

— Чудова розвідка у Володарки Веріні, вибачте Володарки Неї. Ми обов'язково обговоримо це делікатне питання. Але я згоряю від цікавості, де ви пропадали? Розкажіть те, що можна розповідати. Чи нова розвідка?
— Володарю, ви можете не повірити, але ми з Варваром опинилися в паралельному світі.

Я почала розповідати Бахуру про свої пригоди. Почувала себе, як на відпочинку. Сиділи на свіжому повітрі і ніжилися під теплими променями. У Бахура спочатку промайнула недовіра до моєї розповіді, але незабаром він слухав мене з розкритим від здивування ротом.

А згадати було що. Я якось не замислювалася раніше. Проте зараз, розповідаючи, розуміла, що, перебуваючи на межі життя та смерті, не в змозі зробити найменшого руху, водночас чула абсолютно все. Лише зараз, розповідаючи, я зрозуміла, в якому розпачі був Льоня, намагаючись мене висмикнути з того невизначеного стану (ні життя, ні смерть). Я так захопилася, що навіть перестала чути та відчувати, що відбувається довкола.

— Бахуре, час тобі розлучитися зі своїм фізичним тілом, — Повелитель миттєво підхопився. Його сила набагато зросла (значить прибрав незліченну кількість фантомів, розкиданих по всьому Всесвіту). Метрів за п'ятдесят від нас стояв величезний, палаючий вогнем, монстр. Було зрозуміло, що це ворог Повелителя. Дуже сильний ворог. Було абсолютно незрозуміло, як він опинився тут? Чому жоден із вільних жителів (Горгона в тому числі) не зчинив тривоги? Не зреагували на смертельну небезпеку.

— Геро, відлітайте, це не ваш бій. Я його затримаю. Прощайте, — тієї ж миті Повелителя закрила собою ціла армія бійців (як потім з'ясується, це були члени Верховної Ради, кожен з них мав силу близьку до сили Повелителя). Але поруч із монстром «проявилося» дуже багато темних Духів у своїх монструозних образах. Проти елітних темних Духів білковим членам Верховної Ради не встояти. Бій був запеклий, але нерівний. Духи їх усіх убили не більше ніж за секунду.

— Бахуре, ти ще не зрозумів? Термін твого життя сплив. Час і тобі разом з твоїм гостем до праотців слідом за своєю Верховною Радою, — агресор, що палахкотів вогнем, дужче за Драго, ймовірно не врахував того, що Повелителя вдома охороняють Духи. Поки він потішався, нас оточили світлі бійці-духи. Почалася запекла бійка з темними.

Усі Духи (крім одного) билися поза фізичними тілами. Лише двоє вступили у бій, не залишаючи своїх фізичних тіл. Билися два намісники. Я з Бахуром теж не стояла безвільно. Почала допомагати світлим духам. Розривала темних одного за одним, але їх було надто багато. У цей час той величезний монстр прийшов на допомогу темному наміснику, прихлопнувши намісника світлих, як муху, своїм величезним броньованим кулачищем.

Спробував те саме зробити і зі мною, але мені вистачило швидкості вислизнути з-під удару. У монстра, як із кулемета полетіли смертоносні шакрами. Але вони лише висікали снопи іскор з його броні. У відповідь пролунав гучний сміх монстра.
— Білковий, краще помри одразу і без мук.

Замість відповіді, я створила близько тисячі фантомів, на яких обрушилася атака темних духів. Сила світлих Духів без намісника значно зменшилася, та й їх кількість швидко зменшувалась. Билися, звісно, вони самовіддано, хоча і розуміли, що загинуть усі. Мої фантоми і фантоми Бахура, який також створив безліч фантомів, відвернули на себе частину темних духів.
— Геро, — доповідала тим часом Горгона, — несанкціонований портал. Певно, цілий флот летить. Розміри виходу з порталу відповідають одночасному виходу тисячі кораблів.

Відповісти Горгоні, навіть подумки, я не могла. Було не до цього. Якоїсь миті, завмерши, застосувала імпульсну гармату, розроблену Софією. У монстра серце розірвалося. Той від болю так закричав, що, здавалося, ніби поруч грім загримів. Але в наступну мить, серце монстра, що розірвалося, повернулося у вихідний стан (знов склеїлося і продовжило качати кров), а монстру вдалося виявити мій оригінал і в напрямку мене спрямувався з неймовірною швидкістю удар двометрового броньованого кулака. Дуже прикро розуміти, що це твоя остання мить. Розуміти, що ухилитися вже не встигнеш.

* * *

Олекса

— Анжеліко! Миттю на Землю!
— Одіссею! Бойова тривога! Випадай у тривимірку та запускай ручне керування!
— Батьку, що трапилось?
— Ти ще тут?! Негайно телепортуйся на Землю!
— Нікуди я не піду! Тобі загрожує смертельна небезпека!
— Іди ти нахер зі своєю чуйкою! Сказав, на Землю! Чи ти не розумієш?
— Сказала, не піду! — незважаючи на сильний вплив Анжеліки, моє бажання, вберегти її від небезпеки, їй придушити не вдалося.

— Одіссею, відправ Лисицю Кроносом примусово на Землю!
— Ручне управління активоване, — відповідь бортового комп'ютера. Похапцем не звернув уваги, що підтвердження Одіссеєм наказу про примусове відправлення Анжеліки на Землю не було. Але відчувати Анжеліку перестав. Прокинув портал у сусідній Всесвіт і, запустивши крім маневрових двигунів основні на 20% потужності, влетів у портал зі швидкістю в кілька разів вищою, ніж зазвичай.

Лише на виході з порталу вимкнув основні двигуни. Ще не встигнувши прибрати пройдений портал, прокинув два нових в зетку Всесвіту Бахура з корами планети Повелителя. Один із порталів зробив величезним. Таким, що через нього одночасно могла пролетіти тисяча Одіссеїв. А другий невеликий. Через нього навіть пара кораблів не могла пролетіти, не зіткнувшись. При цьому вихід порталу був прокинутий так, що він прикривався великим та розміщувався у безпосередній близькості від великого. Він вийшов, ніби «приклеєний» до величезного. Активувавши Одіссеєм всі типи невидимок, влетів у непомітний маленький портал.

Створив фантома, за допомогою якого керував польотом Одіссея через портал, щоб не втратити навіть на мить керування кораблем, а сам у цей час одягнувся в броню, прихопивши не всю зброю, а лише подовжений меч Арихонів. На ногах, розроблені Анжелікою та заправлені отрутою Шеньшер, ікла Вампірів. На руках пазурі Мауренів. До моменту виходу з порталу фантом уже не був потрібен. Ледве вдавалось керувати кораблем, щоб не зазнати аварії. По-перше, портал був надто вузьким.

По-друге, хоча я вже й вимкнув основні двигуни, проте швидкість залишалась дуже високою і це викликало певні складнощі, бо найменше відхилення від курсу, і Одіссей почав би безладно обертатися в порталі, а мені разом із кораблем був би песець. Миттєво, після подолання порталу, прибрав його й одразу ж маневр у зворотний бік від виходу великого порталу. У цей час вихід із великого порталу був накритий загороджувальним вогнем вільних жителів. Якби я не створив другого непомітного порталу, мене б елементарно розстріляли.

— Одіссею, невидимки тримати активованими весь час! Захист від Духів не знімати! За будь-якої спроби просканувати тебе чи постріл по тобі — негайно знищуй будь-кого гравітаційною зброєю, щоб тебе не засікли!
— Виконую, — тієї ж миті інтуїтивно, з активованими всіма видами маскування, телепортнувся до Бахура. Ще не забув за стільки років, де він мешкає.

Варто було опинитися на місці, зрозумів, що запізнився. Навколо лежали гори трупів. Вивчивши за стільки років Духів, одразу ж зрозумів, що трупи не лише Духів, а й звичайних білкових. Певно, колишня охорона Бахура. Не більше ніж півсотні духів оточили Бахура, захищаючи його від темних, яких було кілька тисяч. А у напрямку Лії зі швидкістю блискавки рухався кулак величезного монстра. Врятуватись від цього удару вона була не в змозі.

— Геро, моя сила з тобою, — ще встиг послати їй телепатичний сигнал. Одночасно встромив у спину цього чудовиська леза ікла Вампірів та меч Арихонів, який навіть не проткнув броні та зламався. Лише вампірські ікла проткнули міцну броню і під тиском впорснули отруту. Встромити мауренівські кігтики або не встиг, або не зміг. Мабуть, не зміг. У цей момент, як гуркіт грому, пролунав рев цього вогняного монстра. Його кулак все ж досяг Лії, але розплющити її по бетону він не зміг, тому що блискавично рушив у зворотному напрямку, намагаючись скинути мене зі спини.

Рух був таким же блискавичним, як і його удар. Втриматись на його спині я не зміг, лише у розпачі прописав кігтями по броні монстра. Мені не вистачило швидкості та сили навіть зупинити свій політ, і зі швидкістю реактивного літака поцілувався з бетонною поверхнею. Навіть подумати нічого не встиг. І абсолютна темрява.

* * *

Анжеліка

— Анжеліко! Миттю на Землю!
— Одіссею! Бойова тривога! Випадай у тривимірку та запускай ручне керування!
— Батьку, що трапилось?
— Ти ще тут?! Негайно телепортуйся на Землю!
— Нікуди я не піду! Тобі загрожує смертельна небезпека!
— Іди ти нахер зі своєю чуйкою! Сказав, на Землю! Чи ти не розумієш?
— Сказала, не піду! — хотіла заперечити, але зрозуміла, що це марно. Тому закрилася невидимкою, вуаллю неуважності та опустилася на штурманське крісло.

— Одіссею, мене на борту немає.
— Зрозумів.
Ніколи батько так не літав Одіссеєм. Під час проходження порталу основні двигуни раніше не застосовувалися. Зараз же швидкість польоту була шалена. Я зрозуміла, що батько боїться запізнитись. Адже командувач флоту сказав йому надто пізно. Мабуть, батька поглинула тривога за його кохану. Тому що я зараз відчувала смертельну небезпеку для батька. Значить, вони можуть обоє загинути.

Другий портал взагалі виявився нестерпний. Він що, розучився портали прокидати? Навіщо було створювати такий вузький прохід? Все одно помітять. Проте коли Одіссей вилетів із порталу, я зрозуміла, що батько обхитрив усіх. Напевно, ніхто і не засік маленького непомітного порталу на тлі величезного «жерла». Лише коли вся площа виходу з великого порталу опинилася під перехресним вогнем, від якого не міг врятуватися ніякий корабель, я зрозуміла, чому батько так зробив.

Але що мені робити? Сидіти на Одіссеї, чи мотнутись за батьком? Про всяк випадок прихопила зброю і телепортнулася слідом. Ледве втрималася, щоб не заридати і не кинутися на допомогу батькові. Мені здавалося, що я навіть чула хрускіт кісток, які ламались, об бетонну поверхню. За такої швидкості не врятує навіть його універсальна броня. Можливо він був під невидимкою, але від удару або знепритомнів, або загинув, бо невидимка деактивувалася. Навіть відчувати його перестала.

Я теж припустилася помилки. Телепортнулась, не активувавши невидимку. І тут я зрозуміла, що на мене летить кулак більший за мій зріст і летить зі швидкістю блискавки. Довелося ухилитись та відрубати його. Я так і не зрозуміла, перерубала я кінцівку монстра чи перебила її за рахунок швидкості, так як мій меч скрутився в штопор. Монстр закричав громовим голосом і змінив свій вигляд на повністю вогняного дракона. У відповідь я теж набула вигляду дракона, але крижаного. Почала кружляти навколо монстра, вогонь якого не міг завдати мені шкоди.

— На допомогу! — заволав монстр. Майже всі темні духи ввійшли до своїх фізичних тіл і попрямували до мене. А це вже проблема. Хоча духи і значно слабші за мене, але їх багато, надто багато. Фантоми могли допомогти, хоча на короткий термін. Все ж Духи мене не досягли. Їх на півдорозі перехопили світлі Духи. Їх з'явилось безліч.

— Лисице, наша сила з тобою, — почувся в голові голос хрещеного.
— Наша сила з тобою, — голос Соніка. Ось тільки образи у них чужі. З темними Духами розправилися за мить. Ті ледве встигали залишати свої тіла. Темні духи, які ще продовжували битися поза своїми тілами з духами-охоронцями Повелителя, були роздерті Духами-чужинцями, в одну мить.

Я так зрозуміла, що Сонік та хрещений з'явилися зі своїми Духами, зі своїх Всесвітів. І найімовірніше вони вже відпрацьовували подібний бій. Надто вже все злагоджено вийшло і тим більше вони мали перевагу в кількості. На кожного темного припадало два-три світлі Духи. Один встромляв у область серця невідому мені зброю (вузький ніж близько сорока сантиметрів довжини, але не плоский, а тригранний із кровотоком).

Інший, такий самий ніж, в аорту. В результаті кров фонтанувала одразу з двох місць і за мить ослаблений дух залишав знекровлене тіло. Другий світлий Дух миттєво розривав духа, що залишав своє тіло. Знищивши всіх темних за один захід, Сонік лише зробив над головою круговий рух цим ножем (мовляв, повертаємось) і всі світлі духи зникли в одну мить. Вони пробули тут не більше кількох секунд, але за цей час знищили всіх темних на чолі з намісником і випарувалися. Здається, визначити, що ці Духи тут чужинці, не міг жоден дух.

По-перше, надто короткий час перебування. По-друге, вигляди у них були точно не дійсні. Згідно з загальноприйнятою думкою всіх, духи-чужинці навіть у своїх фізичних істинних виглядах значно слабші за «місцевих». Крім того, вони нікого з темних "не вбивали". За допомогою цієї небаченої зброї спритно знекровили тіла, розірвали тих Духів, що залишили тіла, і випарувалися, ніби їх тут не було.
— Ми ще зустрінемося, — гаркнув монстр і теж зник. Помітила, що світлі духи, які захищали Повелителя, входять у свої тіла.

— Куди зібралися!? Усім спааати!!! — Духи заснули. Можливо перестаралася, тому що і Володар звалився в гіпнотичному сні. Я кинулася до батька. Він був майже мертвий. Мені коштувало великих зусиль, щоб не розплакатися. У той же час я розуміла, що не можна гаяти часу. Прорентгенила його.

Від удару майже всі великі кістки роздроблені. Не втрачаючи жодної миті, почала за допомогою телекінезу збирати кістки та зрощувати. Після цього видала імпульс, який змушує серце працювати. Поки батько приходив до тями, точно такі ж дії виконала над його коханою. У неї теж від удару всі кістки роздроблені. Зібрала. Оживила. Батько за цей час прийшов до тями і одразу ж кинувся до неї. За мить він зрозумів, що вона жива, просто ще не прийшла до тями.

— Лисичко, дякую, що витягла нас з того світу.
— З якого світу? — не зрозуміла я.
— Гаразд, не уточнюватимемо. Хто приспав Володаря? Якщо ти, то розбуди, — прибрала гіпнотичний вплив на Володаря. Він одразу підхопився на ноги і з занепокоєнням швидко озирнувся.

Навколо лежали гори трупів. На тлі цього побоїща в живих було лише троє Землян та він. Несподівано Повелитель опустився переді мною на коліно і покірно схилив голову.
— Леді, дякую вам за порятунок. Як звати мою юну рятівницю? — мені було незвично і дуже приємно, я стояла й не знала, що треба робити в такому випадку.

— Лисиця! — почувся невдоволений голосний вигук батька, і подумки, але так, щоб лише я чула: «Піднімай Повелителя. Не годиться господареві схиляти коліна перед гостями».
— Вибачте, шановний Володарю Бахуре, за доставлені неприємні моменти, — в цей час батько підняв Володаря в повітря і той став на ноги. Я розгубилася і випустила з уваги, що батько наказав мені підняти Володаря.

— Володарю, серед них є зрадники, — я кивнула на сплячих духів. Лише тепер він помітив, що крім нас, живими залишилося двадцять шість духів, хоча і сонних.
— Леді, ви помиляєтесь. Це мої захисники. Погляньте скільки з них загинуло, рятуючи мене і лише ця невелика жменька духів-бійців вижила.
— Лисичко, ти впевнена? — запитав батько.
— Абсолютно. Цей, — показала я на одного із сонних духів.

— Варваре, чи зможеш зробити знімок пам'яті у духа? — поцікавилася кохана батька.
— Я зможу.
— Лисичко, запускай синхронно відтворення.
— Одну секунду, — зупинив Володар. Він завмер, як статуя. За кілька секунд він знову звернувся до нас, — командувач флотом повідомляє, щось незвичайне. Виник портал для проходу цілого флоту. Цей вихід вільні жителі накрили загороджувальним вогнем. Портал зник, але з нього ніхто так і не вилетів.
— Нехай заспокоються, то був мій портал. Але, якщо хочуть, можуть пошукати Одіссея, — Володар здивовано глянув на батька, але своєму командувачу віддав наказ знайти Одіссея.

— Гаразд, приступаю, — для мене це був перший знімок пам'яті, тим паче духа. Досить довго довелося робити знімок інформації. Відтворення сповільнила в кілька разів, щоб усі встигали зрозуміти. Я навіть не думала над тим, що і як треба робити. Виходило все мимоволі. При цьому чудово відчувала, хто і з якою швидкістю може сприйняти інформацію. По закінченню всі чомусь стояли шоковані. А кохану батька весь час переслідувала одна і та ж думка, яка абсолютно не стосувалась знімка пам’яті:

— Хто вона така (це про мене)? Чому в ній є щось від Льоні? Але це неможливо. Тим більше у неї така сила, яка на багато перевершує мою силу та силу Льоні. Нея миттєво відчула б появу такої сили в її Всесвіті. Значить, ця дівчинка знаходилася за межами нашого Всесвіту. Хоча щось дивне. Я знаю, що вона має величезну силу, але я цієї сили не відчуваю. А раптом вона під впливом темних?

Я не втерпіла і вирішила заспокоїти її.
— Я не можу бути під впливом темних, — сказала телепатично, — я дочка Шамана. Але про це нам краще поговорити на борту Горгони чи Одіссея.
— Ясно. Дякую, — теж телепатично спокійно відповіла вона.
Зрештою відтворення закінчилося.

— Володарю, ви переконалися?
— Несподівано, хоча більш ніж переконливо. Я не запитую, як ви це зробили, та й ні до чого. Головне, що інформація є достовірною. Але як цю інформацію донести духам, щоб вони повірили?
— Ех, згоріла хата, то нехай горить і сарай. Повелителю, намісник Рона у вашому Всесвіті вбитий, потрібно викликати самого Рона. Присутність білкових заборонено під час бою духів. Тому Рона викликаю я. Лисичко, я не можу покопатися в пам'яті духів. Потрібно стерти з їхньої пам'яті свою появу до моменту засинання і після цього телепортуйся на Одіссей.

— Хвилинку, Варваре, — заперечив Бахур, — невідомо, як поведеться голова духів. Я хотів би спочатку вирішити нагальні питання з Герою, а потім уже й викликати Рона, якщо вийде. Адже навіть намісника не завжди вдасться викликати, а Рона тим паче.
— Як скажете. В принципі, мені відома мета, з якою Гера прибула до вас. Це обговорення майбутнього світового бою. Питання в іншому. Ви дозволяєте бути присутнім на перемовинах Лисиці?

— Звісно. Варваре, я не настільки дурний, щоб приховувати свої наміри від своєї рятівниці. Ну і крім цього, я не помилюся, якщо скажу, що вона в цьому питанні знає більше за мене. А висловлювати недовіру тому, хто під захистом світлих духів — це нонсенс.
— Володарю, не думаю, що духи заступилися за Лисицю. Ви ж бачили, що загинув намісник світлих, можливо, Рон надсилав своїх бійців. Не розумію, чому я суну свій ніс, куди мені не треба. Думаю, ми тут зайві. Геро, продовжуйте переговори, а ми з Лисицею повернемося на корабель.

— Варваре, незважаючи на те, що ви з'явилися сюди не для переговорів, я прошу вас обох залишитися. Адже раніше я від вас особисто не таїв секретів, а зараз, коли ви ризикували своїм життям, тим паче.
— Повелителю Бахуре, на жаль, я лише парламентер і не можу так легко вирішити можливість присутності інших представників, крім мене, я зобов'язана запитати дозволу у своєї Повелительки.
— Лисичко, рвемо на корабель.

— Варваре, зачекайте, — поспішив заперечити Бахур, — Геро, не треба ні з ким узгоджувати присутність Лисиці та Варвара. На мою думку ситуація така: Геро, ви прибули до мене для переговорів. А я, як господар, маю право вести переговори у присутності тих, кого вважаю за потрібне. От я й хочу проводити з вами переговори у присутності Варвара та Лисиці.
Лія роздумувала. З одного боку, вона не мала права нікому розголошувати мету переговорів. У той же час і Бахур мав рацію. Хто буде з його боку, залежить лише від нього особисто.

— Гаразд. Якщо вони, представники від вас, то їхня присутність не буде порушенням.
— Генерале, а ви ще когось бачите поряд? Вся моя Верховна Рада загинула. Отже. Світовий бій. Які запитання щодо нього? Хоча я не знаю, коли він буде.
— Не більше, як за шість місяців, — не витримала я. Гера навіть рота не встигла розкрити. А розкрила лише з подиву. Звідки мовляв таке цій дівчинці відомо?

— Наскільки інформація є достовірною? — помітив Бахур здивування Гери і зрозумів, що в неї та сама інфа. Але тепер уже не витримав тато.
— Якби намісник залишився живим, могли б у нього поцікавитися. Духи чомусь знають, а білкових тримають у незнанні.
— Я так розумію, що Володарка Нея хоче, щоб мої бійці не стріляли по її кораблях.
— Так, — погодилася Гера.

— Володарю, вибачте, що втручаюся в процес переговорів.
— «Лисичко! Не лізь!» — обурився батько, але я все одно продовжила, — є кращий варіант. Загалом зупинити цей бій.
— Це неможливо. На цей бій злітаються з усього світу.
— Злітаються. А хто особисто вам повідомить, що треба летіти та втрачати там свій флот, унікальних бійців та ризикувати своїм життям? І, природно, виникає друге запитання: заради чого жертвувати флотом? Якщо ваша сторона виграє, що ваш Всесвіт отримає, окрім величезних втрат кораблів та командирів?

Володар замислився.
— Лисице, адже ви абсолютно праві. Від цього бою лише втрати. Для деяких почуття задоволення від перемоги чи гіркота поразки. Хто повідомляє, я не знаю, хоча і брав участь у великій кількості таких боїв. Якби не ви, Лисице, то в найближчому бою особисто я вже не брав би участі.
— Щось незрозуміле. Ви навіть не знаєте, хто наказує вам летіти на цю бійню і все одно беззаперечно летите?

— Варваре, ніхто з Володарів цього не знає. Телепатичний наказ, якому неможливо чинити опір. Але хто саме наказує — не знаю. І навіть сенсу не бачу у такому бою. Адже байдуже, яка зі сторін виграє, ніхто жодної переваги не отримує. Крім одного, починаються захоплення та колонізація тих Всесвітів, чиї флоти знищені повністю. До того ж найчастіше колонізують колишніх союзників. Бо достовірно відомі втрати серед союзників.

— Володарю Бахуре, звісно, ця справа не моя, — дипломатично почала Гера, — але чому стався цей напад на вас? При цьому не підняв на сполох жоден з ваших дозорців.
— Чому не зафіксували вільні жителі, мені самому невтямки. Адже вони легко фіксують появу великої сили. А особисто на мене напад був, найімовірніше, щоб послабити сили світлих у нашому таборі. До речі, це не перший напад на Повелителів. Вже одинадцять Володарів загинули за нез'ясованих обставин. У їхніх Всесвітах була перевага світлих. Крім того, всі вони були моїми друзями.

— Зрозуміло. Ці вбивства є закономірними. Темні прибирають можливих миротворців. Як бачите Повелителю, не ви перший. І звісно — не останній. Я так думаю, що вони не чекали такої відсічі. Вільні жителі не зафіксували вторгнення, бо його не було. Цей монстрик з'явився разом із темними. Значить, він міг просто переміститися, скажімо до намісника темних, а разом із темними духами сюди. При цьому його сила була під маскуванням, як і Духів.

— Шамане, — обурилася Гера, — це казки. Такого маскування не існує.
— Шаман? — здивовано перепитав Бахур.
— Та яка різниця, Шаман чи Варвар. Але таке неможливо, це казки.
— Нехай будуть казки. Поцікався у Горгони, якої величини силу її датчики фіксують тут?
— Горгоно, яка сила фіксується на планеті Повелителя? Повідомляй, щоб через кокон чути було всім.

— П'ятдесят шість одиниць. Це сумарна сила володаря і вас. Стоп. Щойно сила збільшилася до ста п'яти одиниць. Знов п'ятдесят шість.
— Переконалася? Я щойно знімав маскування. Повелителю, що фіксують ваші вільні жителі?
Після того, як Бахур дав завдання своїм кораблям перевірити, результат повністю збігся.
— Геро, згадай, коли ми в паралельному світі контактували з Вісом, його сила з'являлася лише частково. Зараз дізнаємось, що скаже Одіссей.

— Одіссеюшко, а повідай нам про зміни сили на планеті Повелителя.
— Командоре мабуть, мені потрібно перевірити справність датчиків. У момент виходу з порталу мої датчики показували силу, яка була на планеті, сімсот двадцять дві одиниці. Якщо від цієї величини відняти силу Гери та Повелителя Бахура, які на той момент перебували на планеті, то вийде шістсот шістдесят шість одиниць. Потім сила почала різко змінюватись. Підскочила до тисячі двохсот і за мить сімсот одиниць. Коли ви з Лисицею вже були на планеті, всього на пару секунд сила збільшилася до трьох тисяч триста, потім упала до двадцяти трьох. За півтори хвилини вона знову збільшилася. Тепер до п'ятдесяти шести. За вісімнадцять секунд до того, як ви наказали озвучити свідчення моїх сенсорів, сила на мить зросла до ста п'яти одиниць і повернулася до 56.
— Зрозумів, дякую.

— Темні завжди показують силу 666 (хоча насправді сила духів набагато вища). Коли з'явилися залітні Духи (світлі), рівень сили перевищив три тисячі. Духи зникли, а ми з Герою були мертві, датчики Одіссея фіксували лише силу Повелителя. Після того, як Лисиця воскресила Геру, датчики показали сумарну силу. І були коливання, коли я знімав своє маскування. Мені лише незрозуміло, що за сплеск сили до тисячі двохсот одиниць?

— Варваре, — сумно промовив Бахур, — це з'явилися на мій виклик і загинули члени моєї Верховної Ради.
— Це вже проблема. На жаль, вам тепер доведеться шукати нових.
— Це невелика проблема. Від кожного в мене є стовбурові клітини. Не більше години, і вони приступлять до виконання своїх обов'язків. Жаль тільки, що вони й рипнутися не встигли, як були знищені.

— Проти швидкості Духів не попреш. Самі переконалися. Із силою розібралися. Але ми відволіклися від основної теми. Як зупинити світовий бій?
— Ніяк. Всі Володарі, як під гіпнозом, летять зі своїми флотами на цю бійню.
— Отже, потрібно шукати того, хто може цей гіпноз нейтралізувати. Хоча у мене з’явилось ще каверзне запитання. Як бій розпочинається?

— Ми маємо в такий-то час бути готовими до вильоту. Потім після підготовки вказується до якого Всесвіту повинні прилетіти і на які координати. Не дивлячись на те, що час у дорозі для кожного флоту різний, всі прибувають практично одночасно. Але бій не розпочинають, доки не пройде поєдинок. Як тільки один із кораблів-поєдинщиків знищується, починається бій.
— Хто виставляє кораблі для поєдинку?

— Не знаю. Можливо, це теж виконується під впливом. Особисто я не ризикнув би виставити на поєдинок корабель, коли доводиться берегти кожний кораблик. Та й поєдинщики зазвичай гинуть обоє. Якщо не одночасно, то із невеликим запізненням переможця розстрілюють вороги.
— А як відрізнити ворога від союзника?

— Якщо до прицілу потрапляє союзник, то командиру висвічується попередження, що збирається стріляти по союзнику. Я раніше над цим не замислювався, а зараз у самого постало запитання. Адже маячки свій-чужий у кожного Всесвіту індивідуальні, ніхто ніколи не перебудовував цю систему. У принципі, ми не можемо бачити маячки кораблів-союзників, але ми їх бачимо.
— А ви впевнені, що бачите союзників? Адже флотів безліч. І той, хто вказує союзник чи ні, може показати як союзника — ворога, а як ворога — союзника.

— Такого також не можна виключати. Тим більше в запалі битви. Хоча я помічав, що на голограмі дислокації флотів зазначаються точки союзних флотів. При наближенні ці крапки розсипаються на кори окремих кораблів. Але супротивників на голограмі немає.
— Володарю, є одна ідея. Якщо ви не заперечуєте, спробуємо її обмізкувати, але пізніше.

— Володарю Бахуре, Володарку Нею дуже непокоїть питання з вільними жителями, — стурбовано поцікавилася Гера.
— Я пропоную не стріляти цими кораблями одне в одного. Те, що не тільки я, а й інші Володарі, які мають кораблі в зетці, виставлять їх, як резерв, це зрозуміло. Я постараюся зі своїми друзями домовитися, щоб вони по вільних жителях Володарки Неї не стріляли.
— Дуже дякую, — Гера чемно вклонилася Володарю.

Я також вирішила втрутитися.
— Перепрошую, але в мене пропозиція щодо Духів — всі одразу повернулися в мій бік, — не треба Варвару викликати Рона. Адже він може не відгукнутися на поклик білкового. Та й навіщо нагнітати ще раз обстановку. Я пропоную розбудити духів, окрім зрадника. Продемонструвати їм його зраду. Нехай вони самі викликають його. А я телепортнуся на Одіссей, щоб нікого не бентежити своєю присутністю.

— Молодець, Лисичко. Пропозиція слушна. Повелителю, ви згодні?
— Звісно, — відповів Бахур, а я активувала невидимку Духів, вуаль неуважності і закрилася максимально від перегляду, потім розбудила духів. Те, що мене ніхто з присутніх не відчував, я знала, телепортуватися ж на Одіссей не хотілося. Мені було цікаво, чи відчує мене Рон. Та й взагалі цікаво, як він виглядає.

 * * *

Тільки Анжеліка розбудила Духів, як вони одразу надумалися зникнути.
— Одну хвилинку. Я вам пропоную спочатку щось подивитись, перш ніж ви вирішите злиняти від мене. Геро, продемонструйте їхню зраду.
Лія запустила вибірково момент вербування та моменти, де зрадник видавав секретну інформацію. Останній епізод, як він підказував, куди і коли потрібно з'явитися темним, щоб убити Повелителя.

Хтось із духів вирішив убити сплячого зрадника, я рвонувся на перехоплення. І спізнився. Анжеліка нікуди не зникла. Вона була тут і встигла перехопити смертельний удар. Але зробила це так ювелірно, що всім здалося, ніби це я зробив.
— Дочко, марш звідси, — прошипів на неї подумки, — на крайній випадок залишай тут фантома.
— Зрозуміла, — її радісна відповідь.

Коли поруч знаходиться фантом, та ще й під маскуванням Духів, то засікти Анжеліку буде важко. І у разі виявлення, я міг би сказати, що це я приколювався.
— Вирішили приховати зраду? Самі викличете Рона? Чи мені викликати? Нехай перевірить кожного із вас. Аж раптом він не один був?
За мить Рон уже був тут, але без фізичного тіла.
— Знову Шаман! Що ти робиш у чужому Всесвіті? — невдоволено буркнув Рон, коли його тіло з'явилося біля нас.

— Шановний Роне, питання не в моїй присутності. А у продажності ваших підданих.
— Як ти смієш?
— Смію. Ще й як смію. Огляньтеся. Подивіться на гори трупів? Серед цих трупів ваш намісник, — Рон миттєво опинився біля трупа намісника. Почулося тужливе і відчайдушне вовче виття. Лише тепер я помітив, що фізичне тіло Рона тієї ж цивілізації, що і труп намісника.

— Хтоооо!!!! — заволав Рон. Духи не знали, куди їм подітися. Замість відповіді Бахур запустив голограму, де вибрав такий вигляд, щоб у фокусі була бійка намісників. Світлий намісник був набагато сильнішим від свого супротивника. Але двометровий кулак монстра розплющив його, дух одразу ж залишив мертве тіло і миттєво був роздертий іншими духами. Рон, мабуть, ніяк не міг відійти від горя. Ким намісник доводився Рону невідомо.

— Володарю, ви підтверджуєте факт зради духів-охоронців?
Знову замість відповіді Бахур показав вибірково те, що показували духам про зраду їхнього бійця. Духи стояли ні живі, ні мертві, боялися, що Рон несправедливо обрушить на них свій гнів. Але той уже впорався з емоціями.
— Прокидайся! — зі злістю наказав він сплячому духу, але той і не ворухнувся, — вставай гад!

Я вже пожалкував, що відправив Анжеліку. Хоча вона молодець, напевно фантома все ж таки залишила, зрозуміла, що Рон виявився слабшим за неї і розбудила духа.
— Володарю Бахуре, перепрошую за своїх підлеглих. Сподіваюся більше такого не повториться, — безбарвним тоном, уже без найменшого натяку на будь-які емоції, вимовив Рон, а за мить від духів навіть слід щез. Крім того, разом із ними зникли всі тіла світлих духів. Я з полегшенням зітхнув.
— Володарю, я теж з вами прощаюся. Сподіваюся не востаннє бачимося, — телепортнувся на Одіссей.

— Одіссеюшко, виявили тебе вільні жителі? — той засміявся.
— Командоре, один із них мало не зіштовхнувся зі мною. Антигравітаційне відштовхування спрацювало. Довелося його плавно зменшувати та одночасно маневрувати. Вони почали промацувати там, де я був. Хоча де був, там уже немає.
— Все це добре, але як мені покарати тебе за невиконання мого наказу?
— Батьку, не треба сердитись на Одіссея, він був не в змозі суперечити мені. Але я боюсь за інше. Як мене сприйме Гера? Адже вона закінчить з Повелителем переговори і телепортується на Одіссей.