Частина 7. Незвичайні спаринги

Частина 7. Незвичайні спаринги

Прокинувся від того, що на мій живіт хтось натискав, ніби підстрибував на ньому. Обережно розплющив одне око, зробивши вузеньку, майже непомітну щілинку. Дійсно на моєму животі, як на батуті, підстрибувало невелике пухнасте звірятко, намагаючись зірвати з гілки, що звисала, плід. Але дерево просто дражнило цього звірка. Коли він підстрибував, гілка піднімалася, а коли він падав на мій живіт, гілка опускалася. Під час наступного стрибка я синхронно штовхнув звірка своїм животом. Той підлетів значно вище і нарешті зірвав плід. Хоча приземлившись на мій живіт, він незворушно влаштував на ньому собі обід.

— Киш! Малявка! — звір припустив з усіх ніг, але надгризений плід з лап не випустив. Тільки зараз я помітив, що прокинувся на гілках якогось дерева. Якби я заснув на землі на гілках, то зараз у мене були б віддавлені всі боки. Тут же було настільки зручно і м'яко, що здавалося ніби пухова перина жорсткіша. І раптом, як обухом по голові: Анжеліка!

Миттю злетів з цього м'якого ліжка і завис в кількох метрах над поверхнею. Неподалік, зручно розташувавшись на гілках, як у гамаках, спокійно розмовляли Тріада з Анжелікою. Відчувши мою тривогу, а також, що я прокинувся, обидві посміхаючись повернулися до мене.
— Батьку, ну ти здатний поспати, — підколола Анжеліка.
— Ага. Його спробуй приспати. Моєї сили було замало. Довелося використати своїх лісових духів. І то ледве вдалося. Проте навіть засинаючи, не назвав твого справжнього імені. Гідно поваги. Перевірку витримав успішно.

— Тріадо, не чекав від вас такого. Навіщо було мене присипляти? — сердито буркнув, підлітаючи до них.
— Лисичко, бачиш його реакцію? Та й тривога за тебе завадила б.
— Чому завадила б? — мене ці загадки вже почали дратувати.
— Шамане, краще присядь, — Тріада показала на «гамак» поряд із собою.
— Дякую, я вже вдосталь належався, — я нічого не міг зрозуміти і від того сердився.

— Звісно, належався. Більше двох діб проспав, — у мене волосся дибки стало. І думки заметались, як щиглики в клітці. Добре, що все закінчилося без пригод. А якби щось трапилося з донечкою?
— Батьку, заспокойся. Нічого поганого не трапилось і не могло трапитись. Це ж твої друзі. Ти весь час мучив би себе та переживав.
— Як не переживати? Ти зникла. Крім того, закрилася від мене. Я тебе майже перестав відчувати. Більше так не роби.

— Більше так не робити не обіцяю. Хоча мені приємно, що ти турбуєшся за мене. Адже справді нічого небезпечного не було. Екскурсія Феєю виявилась чудовою. Потім Сонік поділився зі мною знаннями. Хоча багатьма з них я вже володіла. Батьку, ти ж знаєш, що процес передачі переривати небажано. А тривалість передачі тривала майже дві місцеві доби. Тільки я не можу зрозуміти, чому Сонік ще перед передачею своїх знань попередив, що він мені передасть, але я йому свої знання не маю передавати. З мого боку виходить нечесно.

— Ех, дитинко. Не варто на такі дрібниці звертати увагу. А ти, чим сильнішою будеш, тим краще. Тому намагайся отримувати нові знання скрізь, де тільки зможеш, — з сумом у голосі пояснила Тріада, намагаючись змінити тему розмови.
— Тріадо, знання — це добре. Але ми прилетіли до вас не тільки тому, що я скучив. І не для того, щоб злямзити зайві знання. Лисичці потрібний досвід боїв. А вона лише зі мною у спарингу відпрацьовувала. Та й то майже без застосування магії, лише фізичне тренування.
— Лія не допомагала?
— Вона навіть не здогадується про існування Лисиці.

— Шамане, гадаю, ти помиляєшся. Більш за все Лія відчуває щодо існування в тебе доньки від іншої жінки. Та ти не звертай уваги на буркотіння старої ельфійки. А невелике тренування і мені не завадить, спробувати можна. А заодно розімну свої старі кістки.
— Гаразд, гаразд. Не прибідняйся, — заперечив Тріаді, майже відверто милуючись її чудовою фігуркою. Анжеліка вже передбачала, як вона легко розправиться з Тріадою.
— Дівчата, чи готові?
— Так, — два дзвінкі голоси злилися в один.

— Вперед! — тієї ж миті могутні ліани обплутали Анжеліку з ніг до голови. Їй довелося докласти всіх своїх сил. Вона ледве змогла їх розірвати і одразу злетіла в повітря подалі від дерев. За цю мить, поки виривалася, вона зрозуміла, що від рослинності краще триматися подалі. А потім почалося, як у казці про зачарований ліс.

Анжеліку атакували дерева, різні звірята (які зникали, варто було лише замахнутись на них). Їй доводилося закриватися від магічного впливу, який викликав слабкість та майже позбавляв волі. Вже кілька хвилин йшов цей ментальний бій, а Анжеліка лише відбивалася та захищалася. Про якусь атаку з її боку і мови бути не могло.

Навіть я такого не очікував. Хоча Тріада була вдома. Вдома навіть стіни допомагають. Все ж їй допомагали не стіни, а її духи. Проте урок для Анжеліки виявився незабутнім. Вперше в поєдинку вона зустрілася з силою, яка значно перевершувала її силу. А Тріада навіть не витрачала своїх власних сил, Анжеліка не могла здолати величезну кількість невеликих сил. Їй було тяжко через те, що доводилося одночасно відбивати атаки з усіх боків.

— Стоп! Перерва! — зупинила Тріада бій, побачивши, що Анжеліка вже видихається. І знову все навколо стало мирним та невинним. Навколо Анжеліки забігали звірята.
— Старша сестра Лисиця, ти втомилася? Відпочинь трохи та пограйся з нами, — звучало з усіх боків. А Анжеліка ніяк не могла заспокоїти подих. Вона вимоталася, дуже вимоталася, але радості приховати не могла.

— Оце спаринг! Тріадо, я в шоці. Жодної логіки. Ви ж казали, що ледве приспали батька. Значить ви слабші за нього. Але ж він слабший за мене. Чому ж я не могла впоратися зі слабшою силою? — Тріада поблажливо посміхалася. На відміну від Анжеліки, що ледве переводила дух, вона була спокійною, як море при повному штилі.
— Лисичко, ти маєш рацію. Я слабша за Шамана. Слабша особисто я. Мої піддані, мої духи мають окремо дуже маленькі сили. Якщо їх силу скласти, це буде величезна сила. І проти такої сили дуже важко боротися, коли увага та сили розпорошуються. Шамане, не бажаєш спробувати?
— Батьку, це марно. Навіть не намагайся.
— Ну, як сказати. Тріадо, готова?
— Звісно. У бій!

Наступної миті я створив сотню фантомів. До того ж застосував маскування Тріади. Вона не могла розрізнити де фантом, а де оригінал. Ні я, ні мої фантоми не торкалися поверхні планети. Сотню примарних "Шаманів" атакували сотні лісових духів. Але якщо якомусь із фантомів не вдавалося розірвати міцні обійми ліан, він миттєво зникав і з'являвся в іншому місці.

А на Тріаду обрушилися різні магічні прийоми. Ледве заблокувавши перший, який її досяг, вона застосувала мою тактику фантомів. Проте була у неї «Ахіллесова п'ята». Щоб ефективно керувати своїми духами, особисто вона повинна мати безпосередній контакт із поверхнею Феї. І це її виказувало.

Не минуло й хвилини, як вона потрапила до магічної павукової сітки Варканів. Її сили забракло, щоб розірвати сітку. Проте її помічники змогли це зробити. Не менше десятка невдалих спроб зловити її в сітку почали мене вимотувати. Якщо я протягом наступної хвилини не зможу здобути перемогу, то потім моїх сил не вистачить. Нарешті вдалося її зловити та відірвати від поверхні Феї.

Навіть тут вона перехитрила. Змінила вигляд з ельфійки на свій монструозний. Сил цього монстра вистачило, щоб розірвати магічну сітку Варканів. Але опуститись на поверхню Феї їй не вдалося. Я закрутив її у всіх площинах. Зазвичай, коли застосовують телекінез, то обертання надають довкола якоїсь однієї осі. Хоча, якщо розкрутити об'єкт навколо двох, трьох осей і постійно напрям вектору сили, що прикладається, змінювати, то зупинити обертання не вдасться. Втрачається орієнтація у просторі.

— Стоп! — телепатичний вигук Тріади. На звук у неї вже не вистачало сил. Я миттєво зупинив обертання і обережно опустив її. Тепер Тріада дихала, немов паровоз. Анжеліка з подивом дивилася на захекану Тріаду.
— Нічого не можу збагнути. Я легко перемагаю батька. Ви легко перемагаєте мене. Але яким чином він зміг упоратися з вами?

— Ех, дитинко. Шаман ще той хитрун. Тим більше що він разом із нами провів у минулому століття і добре вивчив мої прийоми. Наскільки я зрозуміла, у вас спаринги були із застосуванням лише фізичної сили та прийомів, заснованих на фізичній силі. Ментальний бій, як ти побачила, дуже відрізняється від фізичного. У реалі немає чисто ментального бою, чи суто фізичного. Це завжди змішаний бій. Але будь-який боєць сильний у чомусь одному. Природно у бою він сподіватиметься на ті прийоми, якими володіє краще. А все інше лише для відволікання уваги противника та підготовки до проведення тих прийомів та навичок, у яких він сильніший.

Ось ти взяла собі псевдонім Лисиця. Лисиця — це дуже хитрий хижак (я бувала у вас на Землі і бачила лисиць). Маючи невелику силу, вона може перемогти набагато сильніших противників. Ти ж преш напролом. Так, перемогти недосвідченого супротивника можеш за рахунок сили. У житті, як закон підлості, чомусь завжди зустрічаються противники набагато досвідченіші за тебе та хитріші. І ось тоді і починається не бійка палицями, а бій умів. Виграє бій той, хто зможе розумніше побудувати тактику бою. Дуже часто це фізично і магічно слабший, хоча хитріший противник, який застосує те, чого від нього не чекають.

— Як все складно.
— Лисичко, цілком з тобою згодна. Важко. Дуже складно. Якщо тебе ці труднощі не лякатимуть, то ти їх зможеш подолати, і відповідно вижити. Це зараз бій – гра. Проте коли побуваєш у справжньому бою, від результату якого залежатиме твоє життя, життя твоїх близьких. Коли доведеться продовжувати бій не в змозі допомогти комусь із близьких. Коли не зможеш відволіктися від бою, інакше загинеш не лише ти, а й твої близькі. Коли будеш зранена настільки, що буде незрозуміло, за рахунок чого в тобі теплиться життя, лише тоді зрозумієш різницю між справжнім жорстоким та смертельним боєм і тренуванням.

— Секундочку, Тріадо, — Анжеліка приклала палець до губ і завмерла, — Соніку, деактивуйте невидимку, годі ховатися, — у відповідь тиша.
— Лисичко запусти шакрам, може тоді «проявиться», — пожартував я. Моментально, як куля з пістолета, у повітря злетів шакрам. Метрів за тридцять польоту він зупинився (завис у повітрі). Лише після цього почувся металевий брязкіт (поки звук досяг наших вух) і нарешті «проявився» Сонік із шакрамом, що застряг у його тризубі.

— Ось так ні за що й убити можуть, — зі сміхом промовив Дух, — Лисичко, це максимальна швидкість вашої зброї? — замість відповіді Анжеліка метнула в повітря другий шакрам, що злетів на двадцять метрів і, зробивши коло, повернувся їй у руку. Лише тоді почулося різке клацання від надзвукової швидкості шакраму. Його швидкість виявилась в кілька разів швидшою за кулю.

— Згоден, такої швидкості я не відбив би. Зреагувати встиг би, але мій тризуб був би пошкоджений. Гаразд. Я чув, що тут навчають бойових мистецтв. А мене хтось повчить? — з глузливою усмішкою запитав Сонік.
— Перестань. Тобі аби побитися. Коли ти вже подорослішаєш? — добродушно докоряла йому Тріада.

— А що? Хороша бійка, як ковток води втомленому мандрівнику.
— Соніку, не бажаєш спарингу з Лисичкою? — Дух відразу став серйозним. Запитливо глянув на Тріаду.
— Та полікую тебе, полікую, тільки не дивись так жалібно.
— Боєць, не забувайтесь, — цілком серйозно відрізав Сонік, — я звісно розумію, що після передачі своїх навичок, виявляюся слабшим за Лисицю, але тим приємнішою буде перемога. Лисичко, вас не лякає вигляд крові та переламаних кінцівок?

— Бачила я вже, як намісники б'ються, не злякаюся.
— Де? Якщо не секрет.
— Поки бійці-духи билися один з одним поза своїми фізичними тілами, мій хрещений, не покидаючи фізичного тіла, бився з намісником темних, — у Соніка і щелепа відвисла.
— А хто ваш хрещений? І як могли білкові бачити Духів? Тим паче бій намісників.

— Соніку, я не знаю, чи є це секретом чи ні, але намісник світлих у нашому Всесвіті є хрещеним батьком Лисиці, — Дух надовго замислився.
— Така ситуація (присутність білкових під час бою духів) можлива лише в одному випадку. Лисиця є донором намісника. Лише тоді вона могла відчути небезпеку для нього та переміститися туди, де він знаходився. Тепер мені зрозуміло, чому під час передачі для неї більшість моїх навичок виявились відомими. Вона володіє всіма навичками намісника, свого хрещеного. Гаразд. Лисичко, я розумію, що ви ще дуже юні, але в бою всяке може трапитись. Ви вмієте терпіти біль?

— Для цього треба відчути цей біль.
— Коли відчуєте, буде пізно.
— Ти взагалі з глузду з'їхав? — обурилася Тріада, — збираєшся з дитиною проводити спаринг із повним контактом? Охолонь!
— Сестричко, ти пам'ятаєш наші перші спаринги?
— Знайшов, що згадувати.
— Я теж проти! — підтримав Тріаду.

— Все! Щоб дізнатися, потрібно спробувати. Наміснику, бій із повним контактом! — підвищила голос Анжеліка.
— Соніку, врахуй, за дочку я тобі голову відкручу!
— Усім сидіти і не втручатися! — гаркнула на нас із Тріадою Анжеліка.

Вперше відчув вплив наказу того, хто має значно більшу силу. Розумом розумієш, а тіло не слухається. Сонік із Анжелікою розпочали бій. Ситуація патова. Ні я, ні Тріада не могли втрутитися. А бійка була крута. Вони не застосовували фантомів, але брязкіт зброї та броні об броню розносився на всю округу. Швидкість рухів була така, що за всіх своїх можливостей я дуже часто бачив лише розпливчасту тінь від їхніх ударів. У Духів взагалі швидкість рухів позамежна.

Нині схльоснувся багатовіковий досвід бійця і величезна сила Анжеліки. Менш, ніж за хвилину зброя була відкинута, як непридатна. Шакрами та мечі Анжеліки були пошкоджені зброєю Соніка. Вона була універсальною. На одному боці тризуб, у якому застрягали шакрами. З іншого боку, фігурний меч з якоїсь сталі, бо найміцніші мечі Анжеліки перебивалися (перерізалися), як лоза шашкою. Чому ж Анжеліка не застосовує свого «віяла»?

Але поранити її своєю зброєю Соніку не вдавалося. Його тризуб почав кришитися від віяла Анжеліки (нарешті!). Здалося, що він зараз іншою стороною своєї зброї на розвороті перерубує їй ногу. Лезо потрапило між пластинами із броні на коліні Анжеліки. В результаті близько півметра леза відсіклось, перерізане цими пластинами. Дівча вкорочувало зброю Соніка на кожному захисті від удару. Варто їй лише потрапити між пластинами захисту.

Якщо першу хвилину Анжеліка була в глухому захисті і лише шакрами іноді «вистрілювала», то на другій хвилині зброю втратили обоє. Почалась рукопашна сутичка. Не дивлячись на те, що Анжеліка була значно швидшою (хоча бути швидшою за духа для білкового — нонсенс), досвідченого Соніка вразити було неможливо. Здавалося, він знав, в яку точку простору вдарить її броньований кулак, і встигав звідти вчасно злиняти. Але все ж один раз він не встиг зреагувати і, намагаючись завдати удару, зачепився за пластини захисту, що стирчали.

Його броня була розрізана, як папір, а руку прорізали два глибокі порізи. Анжеліка на мить завмерла, вирішуючи, що ж робити далі, і ледве встигла ухилитись від ще одного удару. Сонік ніби не відчував болю і продовжував битися з тією самою швидкістю. А порізи не більш, як за кілька секунд затяглися. У хід пішли файєрболи та інший магічний дріб’язок.

Після кількох невдалих магічних фінтів Сонік майже залишив магію у спокої (зрозумів, що Анжеліка, як маг значно сильніша за нього). Один його удар все ж досяг мети, хоча і побіжно. Він ударом зачепив ліве стегно Анжеліки. Навіть її броня не змогла стримати цей блискавичний удар і м'язи розірвалися.

Він завмер і відразу отримав відповідь. Права рука виявилася перебитою. Не дивлячись на це, обоє продовжили бій на шаленій швидкості. Анжеліці знадобилося трохи більше секунди, щоб відновитися. Порвані м'язи з'єдналися. А Сонік продовжував бій із переламаною рукою.

— Стоп! — прозвучало для мене з Тріадою, як нагорода. Переламану кістку руки Сонік під час бою самостійно не міг з’єднати та вилікувати. Анжеліка з Тріадою разом кинулися до Соніка, проте Анжеліка лише показала Тріаді протестуючий жест, і та не змогла навіть наблизитися до брата. Парочка секунд і рука Соніка правильно складена та загоєна. Лише після цього Анжеліка зітхнула на повні груди. Сонік теж, поки йшло лікування, стояв, як пам'ятник, і не дихав. Тільки після закінчення лікування шумно видихнув.

— Молодець дитинко. Гідний противник. Шамане, ви до нас у гості надовго?
— Вже набридли?
— Друже, ні в якому разі. Я дуже хотів би, щоб ви затрималися довше. Я б з Лисичкою ще б побився. Якщо вона не проти.
— Я з величезним задоволенням.
— Дурненька. Тобі ж боляче було.
— Так, було. Але ж я терпіла.

Три дні ми пробули на Феї і щодня з'являвся Сонік і проводив з Анжелікою спаринги. Кожен новий спаринг був крутішим за попередній. Але з кожним разом Соніку доводилося все  важче.
— На наступному спарингу я б хотіла битися проти двох.
— Доню, звільни мене від цього, я не зможу тебе калічити.
— Тріадо, може, ви складете компанію?

— Лисичко, ти схоплюєш усе в польоті. Можливо, один спаринг я зможу, але на другий не впевнена. На жаль, інших бійців залучати не можна. Твої здібності мають зберегтися до певного часу в таємниці.
— А якщо хрещеного?
— Батьку, для нього це буде чужий Всесвіт, а для Соніка наш буде чужим.
— Лисичко, при переміщенні у ваш Всесвіт я не втрачатиму силу. У мене вже є імунітет на переміщення. Шамане, скільки разів ми моталися різними Всесвітами?

— Соніку, ти можеш стикуватися з нашим намісником? Йому теж потрібен імунітет, хоча він із нами разів двадцять побував у чужих Всесвітах, але цього замало. Та й узагалі потренуйте імунітет у своїх бійців.
— Я основних своїх бійців уже натаскав на імунітет. Але намісники не дуже хочуть пускати чужинців до себе. Сьогодні я побачусь із ним. І домовимось.

Наступного разу Сонік з'явився не сам.
— Хрещений! — кинулась до них Анжеліка. Але намісник спочатку просканував Тріаду і лише після цього розслабився.
— Колего, тут, на цій планеті можна все. Це планета моєї сестри. Вона Дух Духів. Темні знають і сюди не потикаються. Будь-який Дух, який тут з'явився без відома сестри, відразу ж буде виявлений її підданими.

— Я зрозумів. Це чудово, тому що у Рона доводиться тримати вуха насторожі. Думаю, ви мене запросили сюди не тільки для того, щоб я побачився зі своєю хрещеницею.
— Само собою. Нам з вами потрібно вирішити два дуже серйозні питання. Пересування бойових груп для вироблення у них імунітету в чужому Всесвіті. Друге питання: навчання вашої хрещениці у спарингу проти двох сильних супротивників. Їй уже одного мене мало. Крім того, вона всі мої прийоми вивчила і заздалегідь знає, що я зможу.

— Гаразд. Але я хотів би спочатку подивитися, що дівчинка може. Достатньо буде півхвилини.
За ці півхвилини спарингу Сонік і Анжеліка втратили свою колюче-рубаючу зброю. Для Анжеліки Одіссей виготовляв завжди із запасом, а Сонік мотнувся за новою і за кілька миттєвостей у його руках красувався новий тризуб.

Почався спаринг. Два намісники проти Анжеліки. Такого спарингу мені ще не доводилося бачити. Колись ми з Лією і Вісом ледве впоралися з намісником темних. А тут дівчисько дає жару одночасно двом. Після цього спаринги проходили по черзі. Один день на Феї, на другий день на борту Одіссея в зетці нашого Всесвіту. Навантаження намісників зашкалювало. За добу кожен із них перелітав зі своїми бійцями в чужий Всесвіт по 40-50 разів. Крім цього повсякденні турботи плюс виснажливий спаринг.

Мені здавалося, що Анжеліка не тільки набиралася досвіду в цих спарингах, а й її сила зростала. До того ж зростала на очах, бо днів за десять, шансів комусь із намісників протриматися проти неї більше хвилини не було. Крім безпосереднього спарингу із застосуванням хоча і руйнівних, але не смертельних ударів та прийомів, намісники показували імітацію смертельних ударів. Але навіть так Анжеліка ці смертельні удари запам'ятовувала. Я згадав, як колись Мінах із Аелітою мене навчали. Адже я теж запам'ятовував усе на рівні підсвідомості.

Один із спарингів взагалі був незвичайний. Ймовірно, намісники наперед домовилися. Тільки почався бій, як вони почали міняти свої образи. До того ж їхні вигляди один з одним не збігалися. У першу мить Анжеліка навіть розгубилася, але повідбивавши секунд двадцять удари супротивників різних цивілізацій, вона набула вигляду Турга (довгошерстий північний олень) і крижаною віхолою закрутила обох.

А коли вони почали зупинятися та виставляти захист, Анжеліка, не перериваючи цього крижаного вихору, за допомогою телекінезу розкрутила обох так, що вони втратили орієнтацію у просторі. Сонік зупинив бій і запропонував розпочати знову. Цього разу вона створила фантом і почала битися у двох іпостасях. Притому вона моментально змінювала вигляд на такий, який приймали її противники.

Вирішивши, що Анжеліка отримала все, чого могли її навчити, повернулися на Землю. Але Анжеліці й удома нудно не було. Кум з'являвся щодня і проводив із нею спаринги з фулконтактом. Після кожного спарингу нам з Анжелікою доводилося його збирати по кусочках.

Я почав обурюватися, що Анжеліка вчиться жорстокості, але сперечатися з ними не в змозі. Адже вони обоє були набагато сильнішими. Взагалі намісник хитрий жук. Коли йшли спаринги із Соніком проти Анжеліки, він «володів» (точніше показував) силою приблизно такою, як і Сонік. Саме тому йому потрібно було перед першим спарингом побачити, що може Сонік, а не Анжеліка. На борту Одіссея, віч-на-віч із дівчинкою, він застосовував всю силу, на яку був здатний. Мені залишалося лише спостерігати. Влізти в їхній спаринг, все одно що потрапити між жорнами млина. В якості «відпочинку» Анжеліка знущалася з астероїдів. При цьому вона могла одночасно впливати на тисячі цих космічних мандрівників.

Дивно, але мене почало гнобити почуття смертельної небезпеки для Лії.
— Мірто, де зараз Гера? — Одіссей увімкнув звуковий канал зв'язку з командувачем.
— З'єднати? — незворушна відповідь.
— Дякую не треба. А сказати не можеш?
— Шамане, я пов'язаний присягою і навіть те, що ви є для Гери чоловіком, не може бути приводом для озвучення секретної інформації.
— Ну й хрен із тобою, — я закрив канал звукового зв'язку.

— Анжеліко, мені треба поговорити з Неєю.
— Я зрозуміла, — вона телепортнулася з Одіссея на Землю, щоб Нея не відчула нікого.
— Шамане, що трапилося? — стривожено запитала Нея.
— Поки що нічого, — за мить Нея була на Одіссеї (навіть не фантомом, а особисто).
— Поки що не трапилось? Льоню, що може трапитись і коли?

— Неє, де Лія?
— Муштрує вільних жителів. А що?
— Мене почало переслідувати почуття смертельної небезпеки для неї.
— На мене теж часом накочує. Але доки вона вдома, їй нічого загрожувати не може.
— Куди ти хочеш її відправити?

— За кілька днів вона мотнеться до Бахура на перемовини. Там теж не повинно бути небезпеки. Я з ним уже попередньо розмовляла. Хоча не все можна говорити через засоби зв'язку.
— Тільки у Всесвіт Бахура?
— Якщо обставини складуться так, що треба буде побувати і в інших Всесвітах, то жодних обмежень їй немає.

— Ясно. Маякнеш мені, коли вона до Бахура вилетить?
— Льоню, ти ж знаєш, що маякну. Точніше накажу Мірті. Якщо чесно, я сама хотіла тебе попрохати підстрахувати, але ж ти, як завжди, некерований.
— Замнемо для ясності. Я вже намагався з'ясувати у Мірти, але у відповідь отримав великий і довгий, — Нея засміялася.
— Я знаю. Він мені доповідав, що ти цікавився.
— Ябеда.

— Це добре, що він лише мені доповів, а не Лії. І то, напевно, тому, що Лію побоюється. Мені час. Щасливо, — Нея «розчинилася». За мить з'явилася Анжеліка.
— А в тебе хто ябеда? Одіссей? — Анжеліка зніяковіла. Значить, я точно вгадав. Не дивлячись на дитячу безпосередність Анжеліки, вона не стала з'ясовувати, чому мене так хвилює почуття небезпеки. Навіть у її дитячому віці вона вже чудово усвідомлювала, що означає небезпека, тим паче смертельна небезпека.

Анжеліка. Зовні звичайна симпатична дівчинка. Майже нічим не відрізняється від земних дівчат. У той же час сила цієї дівчинки неймовірна. Я іноді замислювався, згадуючи Фаїну. Та, здавалося, складалася з одних м'язів, але Анжеліка була крихкою на вигляд. Я не міг зрозуміти за рахунок чого у доньки така сила. Закон про збереження енергії, який нам втовкмачували, навіть у випадку зі мною не працював, а вже щодо Анжеліки й поготів.

Та й загалом. "Неможливо досягти швидкості світла!" Який ідіот проштовхував цю гіпотезу? Можна. Ще як можна! Виявляється, це не така й велика швидкість. Її перевищують у кілька разів навіть кораблі середнього класу. А якщо кораблик на кшталт Одіссея, та ще й у зетці, то там швидкість перевищує світлову у сотні тисяч разів, якщо не в мільйони.

Зараз Анжеліка відпочиває після виснажливого спарингу зі своїм хрещеним, а мене терзає почуття смертельної небезпеки за Лію. Блін, ще й відчувати її перестав. Якого хрена вона закрилася? Як спеціально. Повідомлення від Неї не надходило. Значить Лія в межах Всесвіту. Запілікав виклик зв'язку. Цей звук справив на мене ефект бомби, що розірвалася.

— З'єднуй! — наказ Одіссею. На голограмі з'явився Мірта.
— Шамане, Гера покинула межі Всесвіту.
— Коли?
— Годину тому.
— Що?! Годину тому?! Якщо з нею щось трапилося, краще сам вдавись! Інакше я тебе укокошу! — вимкнув канал зв'язку.

— Анжеліко! Миттю на Землю!
— Одіссею! Бойова тривога! Випадай у тривимірку та запускай ручне керування!
— Батьку, що трапилось?
— Ти ще тут?! Негайно телепортуйся на Землю!
— Нікуди я не піду! Тобі загрожує смертельна небезпека!
— Іди ти нахер зі своєю чуйкою! Сказав, на Землю! Чи ти не розумієш?
— Сказала, не піду!