Частина 5. Намісник загинув?

Частина 5. Намісник загинув?

— Анжеліко, ти дуже засмутишся від розлуки з мамою?
— Хм. А я її бачу? Ми на одному кораблі, проте вона постійно зайнята своєю роботою. А до мене їй немає ніякої справи, — з образою відповіла дівчинка.
— У такому випадку я пропоную не мучити її самотністю на Одіссеї. Їй краще у своїй лабораторії.
— Батьку, роби, як вважаєш за потрібне, але тільки мене не залишай, — її очі наповнилися сльозами.
— Звісно, не кину. Я за тебе будь-кому горлянку перегризу, — Анжеліка крізь сльози посміхнулася.

— Бачу тобі неприємно, коли я плачу. Я спробую стримуватись.
— Донечко, з одного боку начебто добре, що ти не будеш плакати, — я витер сльозинки, що покотилися по її щоках, — з іншого боку, коли виплачешся в рідне плече, тобі на душі полегшає і те погане, що викликало сльози, вже не здаватиметься надто важким.

Заспокоївши Анжеліку, я попрохав її активувати невидимку та не втручатися. А ще краще взагалі злиняти з командної рубки. Цілком можливо, що на Одіссеї з’являться гості. Звісно її ніхто не має побачити чи відчути. Пішов до Софії, перевірив наскільки добре стер у її пам'яті все, що стосується вагітності та пологів. А вона навіть уваги на мене не звертала, щось рахувала, засмучувалася, перераховувала знов і знов. Повернувся до командної рубки.

— Одіссею, зв'язок із Володаркою Неєю, — за мить Нея з'явилася на голограмі.
— Шамане, де тебе носить?
— Неє, через пару секунд буду вдома, — я деактивував маску сили, і Нея за мить телепортувалася на Одіссей.
— Нарешті. Де ви були? І де Софія?

— Одіссею, покажи Софію, — перед нами постала голограма, на якій Софія зосереджено, щось намагалася змінити в алгоритмі своєї програми.
— Над чим вона працює?
— Імпульсна гармата Землян. Тепер ця зброя може працювати на кораблях, — Нея не могла приховати своєї радості, — пішли до Софії, якщо хочеш поцікавитись.

— Ходімо, — із задоволенням погодилася Нея. Софія відчула, що ми увійшли, ковзнула неуважним поглядом, припускаючи, що це я, і повернулася знову до своїх досліджень. Все ж таки їй дійшло, що побачила вона не лише мене, знову повернулася. Тепер уже освідомлено, побачивши Нею, ввічливо привіталася.

— Софіє, як твоє здоров'я?
— Пані Неє, все гаразд.
— Над чим працюєш?
— Імпульсна гармата. Те, що хотіла, не виходить.
— А що хотіла?

— Збільшити далекобійність до 300-350 км, — Нея нервово здригнулась, почувши такі цифри, — але поки що лише 250 км. Можна звісно збільшити потужність, але тоді виникає небезпека для того, хто стрілятиме.
— У такому випадку слід передбачити винесення за межі корабля. Скажімо на розвідзонд. Хоча там енергії буде замало. Шамане, якщо не заперечуєш, я Софію заберу. Вона у лабораторії з колегами цю зброю швидко доопрацює. Софіє, чи може ти хочеш залишитися з Шаманом?
— Ні, пані Неє, ви маєте рацію. У лабораторії більше можливостей.

— Шамане, а ти чим будеш займатись?
— Неє, я вільний цивільний, а не твій підлеглий. Рвону знову по інших Всесвітах.
— Я тебе не затримую. Якщо побачиш наших спільних друзів, передавай їм від мене гарячий привіт.
— Гаразд, — за мить Нея з Софією «розчинилися», а Анжеліка «проявилася».

— Батьку, Нея теж із нашої цивілізації? Можеш не відповідати. Я й так зрозуміла, що з нашої. У тебе з нею дуже сильний зв'язок. Ти до неї ставишся майже, як до мене. Крім того, вона має величезну владу. Подібну на владу хрещеного. Хоча її сила навіть менша за твою. Чому вона слабша, а її влада величезна? А ти сильніший, але не маєш ніякої влади?

— Анжеліко, все у цьому світі складно. Дуже складно. Я не маю влади, бо не хочу.
— Батьку, а може, ти боїшся?
— Так, боюся. Боюся, що, маючи владу, вчиню неправильно і через мою помилку загине дуже багато розумних істот.
— Я порилась у пам'яті Одіссея, твої вчинки дуже суперечливі. Ти, не шкодуючи життя, кидаєшся на допомогу друзям. Намагаєшся відновити справедливість. Водночас ти не хочеш мати жодної влади. Але ти, маючи таку силу, вже маєш владу.

— Анжеліко, не варто копатися у брудній білизні.
— Я ніде не копалася.
— Це я образно говорю. Вчись розуміти алегорії. І взагалі: яйця курей не вчать.
— Це також алегорія?
— Ні. Це факт. Нам потрібно замаскуватись там, де нас ніхто шукати не буде. Одіссею, активуй невидимку, я зараз прокину портал, а ти мені маякни, коли мине час твого проходження, через нього.

— Командоре, двигуни готові.
— Дурень ти залізний! Я ж сказав час порахувати, а не летіти. Портал прокладаю у Всесвіт Повелительки Зеї. Час пішов, — активував маскування сили, прокинув портал і після доповіді Одіссея прибрав його, — а тепер бери курс до Землі. І щоб жодна зараза тебе не зафіксувала.
— Виконую.

— Батьку, ми ж Земляни. Отже, нас шукатимуть насамперед на Землі чи біля неї.
— Категорично не згоден. Існує гарне прислів'я: якщо хочеш щось добре сховати – поклади його на найвиднішому місці. Мій портал багато хто засік. Тим більше відомо, що Одіссей має гарне маскування. Логічно виходить, що я відлетів Одіссеєм за межі Всесвіту. До цього я ще застосував маскування сили. Не знаю, як Духи відчувають силу, але такі, як намісник чи Повелитель білкових, відчувають появу та зникнення великої сили. Крім цього на кораблях флоту Повелительки, як і на Одіссеї, є сенсори, що вловлюють концентрацію великої сили. Отже, ті, хто її відчуває, будуть впевнені, що я полетів за межі Всесвіту. А ти постійно під маскуванням.

— Батьку, а що то за посада така – намісник? Що він наміщує?
— Не наміщує, а заміщає. Голову всіх світлих Духів світу називають – Рон, а в окремих Всесвітах його заміщають намісники. Виходить, що твій хрещений керує Духами всього Всесвіту. Якщо сказати інакше, він Повелитель Духів Всесвіту, — я відчув радість, гордість. Анжеліка не спромоглася стримати емоцій.

— Доню, не поспішай радіти і намагатися самій отримати владу. Намісник має лише на перший погляд велику владу. Необмежену владу. Але не забувай про темних, вони теж мають свого намісника. І темних теж приблизно стільки ж, як світлих духів. Не дивлячись на те, що Духи можуть жити вічно, вони не живуть вічно. Вони гинуть у виснажливих та жорстоких боях із темними. Це як добро і зло. Не буває одного без іншого.

— Як не буває? А якщо перемогти зло?
— Це важко зрозуміти, але прийми на віру без доказів, що добро без зла не існує. Чому? Я не знаю.
— Батьку, у світлих духів нашого Всесвіту намісником мій хресний, а у темних?
— У них свій намісник.

— А ми маємо намісника?
— Маємо, тільки називається у білкових ця посада інакше: Повелитель Всесвіту або просто Володар.
— Я здогадалася, Володарка – це Нея. У той же час вона тобі дочка. Значить ти батько Володарки. А я маю сестру.

— Ні, Анжеліко. Якщо ти і сестра для неї, то не рідна, не кровна. Поки вона росла, ми її виховували, як свою рідну дочку. Я тобі вже розповідав, як довелося її рятувати при народженні. Але вона залишилася сиротою без батька та матері, ось вона й була нам за дочку.
— Значить, у мене немає сестер чи братів, — Анжеліка понурилася.
— У мами ти єдина. А я маю багато дітей. Але майже ні про кого з них я нічого не знаю.

— Ти їх не любиш?
— Доню, це дуже слизьке питання. У давнину казали, що батьки не ті, які народили, а які виховали. Колись дуже давно я займався вихованням Неї, і я її люблю, як свою доньку. А зараз займаюся лише твоїм вихованням. І люблю тебе, як найулюбленішу та найріднішу донечку. Крім цього, у мене ще є два сини від коханої жінки. Вони вже давно дорослі та самостійні. Але навіть їх виховувала переважно мама. Хоча я їх дуже люблю та підтримую контакти.

— Дійсно, все дуже складно у відносинах. Я розумію, що відрізняюся від інших, але мені часто хочеться бути слабенькою та примхливою маленькою дівчинкою.
Ще довго ми з Анжелікою з'ясовували проблеми відносин, а Одіссей у цей час зі швидкістю понад сотню С (де С – швидкість світла) наближався до Землі. Коли він зайняв місце на орбіті Землі, я телепортнувся спочатку в наше з Лією гніздечко.

Сюди, звісно, не потрібно з'являтися. Тому знайшов майже на протилежному боці Землі гірське безлюдне місце та почав обладнувати майданчик для Кроноса. Зненацька відчув Анжеліку. Я думав, мені здалося, проте коли кам'яні брили в сотні тон почали пересуватися самостійно, зрозумів, що не помилився.

— Анжеліко, повертаємось на Одіссей, — наказав їй, навіть не бачачи, телепортнувся на борт Одіссея. За мить і вона була поряд.
— Це що за самостійність? Хто тобі дозволив залишати борт Одіссея?
— Батьку, тобі ж важко, я хотіла допомогти.
— Я розумію, що ти успадкувала від мене телекінез. Але маленьким дітям не можна тягати важкого!
— Можна!
— Не можна!
— Мо…!
— Доню, чому ти не слухаєшся батька? Адже так не годиться.
— Погано нічого не робити, щоб допомогти тобі.
— Ну і що мені робити з такою некерованою донькою? Відшльопати тебе по попці?
— Спробуй. Якщо зумієш.

— Зумію, — я спробував жартома легенько прикластися, але не зміг. Моєї швидкості не вистачало. Я вже застосовував уповільнення часу, але встигнути за Анжелікою не міг.
— Коли ж ти стала такою спритною? І звідки ти знаєш, як треба ухилятися від удару?
— Я підглядала, коли ти роздвоювався і сам із собою бився.

Я зрозумів, що силою змусити Анжеліку в мене вже не вийде. Тому змирився з її бажанням і ми разом обладнали місце для Кроноса, який приземлився під невидимкою. Накинули разом вуаль неуважності і прикрилися силовим полем від переглядів. Лише після цього Кронос розгорнув сонячні вітрила і почав наводити блиск на цьому майданчику. З підказками Одіссея все обладнали для повного самозабезпечення.

Навіть якщо Кронос відлетить, то вода є, каналізація є, система енергопостачання незалежна. Від атмосферних опадів також є надійний захист. Але ми завжди спали на борту Кроноса. Там для нас комфортніші умови були. Особливо відносно кисню. Якщо у атмосфері його було лише двадцять відсотків, то на борту всі п'ятдесят. Ще протягом місяця Анжеліка щодня з'являлася спочатку у дитячих, а трохи згодом у підліткових установах Землі.

Хоча я постійно і незримо був поруч, вона не обурювалася. Але потім, повернувшись на наше місце, захлинаючись розповідала про все і аналізувала по-дорослому, які події вона побачила правильні, а які ні. Крім того, вона вмовила мене на спаринги (поки що без зброї), через тиждень спарингів я вже не встигав за її ударами.

Тоді вона перед кожним спарингом почала вимагати, щоб Одіссей через Кроноса додав мені сили. А потім і сама. Тепер, перш ніж почати спаринг, я чув:
— Батьку, моя сила з тобою, — ця добавка була дуже суттєвою і з кожним днем ​​зростала. Коли справа дійшла до особистої зброї, Анжеліку не влаштовувала жодна.
— Не подобається? Придумай сама! — вона придумала. Близько доби Анжеліка мучила Одіссея.

Коли я побачив цю зброю, розсміявся. Це було звичайне віяло. Хоча замість дерев'яшок чи гнучких пластмасових смужок у цьому віялі застосовувалися смужки з найміцнішої та гнучкої пружної броні. Бічні сторони цих пластин були дуже гострими. З місця, де ці смужки сходилися разом, починалася довга, тонка мотузка з набалдашником на кінці. Насправді це був лише вигляд мотузки із тонких переплетених ниток нової броні.

Лише одну зброю вона залишила: ікло Вампірів (адже у його вихідному стані про нього можна навіть не здогадуватися), але теж доопрацювала на свій розсуд. Застосувала в ньому нову, міцнішу, особисто розроблену броню, з якої виготовила цю грізну зброю. Змінила швидкість виходу цих смертоносних лез. Тепер вони разів у п'ятдесят швидше висувалися і на чотири метри далі. При цьому товщина цих лез була значно меншою, що дозволяло без зусиль пробити будь-яку відому мені броню. Хоча її ікло поки не було заправлено отрутою, але я знав, що отрута в ньому рухатиметься зі значно більшою швидкістю, ніж у моєму.

Буквально перший же спаринг зі зброєю шокував мене. Будь-яка зброя, що попадала між пластинами віяла, перерізалася, як цигарковий папір. Шакрами, арихонський меч, пазурі Мауренів, сокира – все розрізалося, ніби ця зброя була паперовою. А цією «мотузкою» роботи, що використовуються, як опудало, перебивались навпіл.

Окрім цього Анжеліка на свою броню додала таких же пластин на місця, де згинались руки (на лікті), ноги (коліна) та в районі поясу. Зазвичай це найуразливіші точки тіла, не враховуючи голови, проте в даному випадку це вийшли найнебезпечніші місця для нападника. Якщо зброя противника потрапляла в ці місця, то варто було Анжеліці зробити рух рукою, ногою чи крутнути попкою, миттєво від цього руху зброя, що потрапила між пластинами, перерізалася, ніби паперова.

Я був у шоці. Анжеліка від Софії успадкувала її здібності винахідника. Вона вигадала не тільки незвичайну особисту зброю, але й новий тип броні, який трансформувався залежно від зовнішності, яку приймала Анжеліка. Через місяць дівчинка перетворилася з підлітка на чарівну сексапільну дівчину. Але то була вбивча краса. Мені вже не допомагала добавка її сили на спарингах. Не допомагало й уповільнення часу. Вона мене «знищувала» протягом кількох секунд.

Довелося порадити відпрацьовувати їй із собою. Після цього мені залишалося лише спостерігати. Але навіть спостерігати за її моноспарингом було важко. Я не міг чітко побачити її рух, все розпливалося. Їй було нецікаво не лише з підлітками, а й із молоддю 20–25 років. Секс її не цікавив абсолютно, і вона або відточувала майстерність володіння бойовими мистецтвами (як зі зброєю, так і без), або переглядала на шаленій швидкості всю інформацію Одіссея. Хоча навіть максимальної швидкості Одіссея їй вже замало. Мені здавалося, що я втомлююся спостерігати за спарингом Анжеліки сильніше, ніж вона від свого спарингу.

— Батьку, сідай, поспостерігаєш, — я сів у крісло, — не кривись, не кривись. Сьогодні лише півгодини.
Почалося миготіння. Раптом Анжеліка завмерла.
— Хресний у смертельній небезпеці. Але не можу зрозуміти, де він, — тепер і я відчув.
— Місяць. Доню, білковим не можна втручатися у бійки між Духами.
— Але ж це мій хрещений батько!

— Гаразд. Анжеліко, активуємо всі типи невидимок та телепортуємося до нього. Тільки не втручайся без мого дозволу. Присягнись!
— Присягаюсь, давай швидше!
— Не поспішай.
— Неє! Атака темних на Місяць! Виручай намісника! — телепатичний крик.

Я не став чекати на Нею, навіть не став чекати відповіді від Повелительки, а телепортнувся всередину Місяця. Анжеліка не відстала навіть на мить. Не дивлячись на те, що дівчина жодного разу не бачила намісника не тільки у своєму фізичному тілі, а й поза тілом, все ж таки вона чітко визначила, де він. Бійка була звичайно грандіозна. Смертельний бій Духів поза фізичними тілами взагалі неможливо пояснити на наш погляд.

По обидва боки вже лежали гори трупів фізичних тіл загиблих Духів. Тисячі Духів билися поза своїми фізичними тілами. Але билися вони жорстоко. З двох, що бились, живим залишався лише один. Намісник бився з іншим духом, не залишаючи фізичного тіла. Я так зрозумів, що зчепилися два намісники. Іноді до противника на допомогу приходив якийсь Дух, який знищив світлого. Але намісник швидко розривав слабшого Духа і продовжував бій із намісником темних, хоча встигав при цьому пропустити один-два удари. Він був поранений до неможливості, все одно вперто продовжував битися.

При нашій появі противник намісника почав відволікатися, намагатися побачити, де знаходяться білкові, яких він відчув.
— Наміснику, моя сила з вами, — послав я телепатичний сигнал намісникові. І наступної миті сигнал Анжеліки:
— Хрещений, моя сила з тобою.

Намісника, ніби хтось мазнув скипидаром. Тепер він не лише продовжував бійку зі своїм супротивником, а й активно допомагав своїм Духам. Противник почав швидко слабшати. Намісник домагався, ослаблення супротивника настільки, щоб довелося покинути фізичне тіло. Коли ми з'явилися, світлі програвали. Але після того, як ми поділилися силою, перевага перейшла на бік світлих.

— Наміснику, наша сила з вами, — почувся голос Неї.
— Відступаємо! — наказ намісника темних і всі темні, спритно увійшовши до своїх тіл, «випарувалися».
— Бій закінч…, — не встиг договорити намісник і його тіло почало осідати. Я не став чекати, що буде далі. Не знімаючи невидимки, хапнув намісника в його нерухомому зраненому, вмираючому тілі і кинувся на Одіссей. Анжеліка слід у слід.

— Анжеліко! Силовий захист від Духів!
— Одіссею! Терміново у зетку!
Не знаю, як Одіссей повідомляв вільним жителям про свій стрибок у зетку, але нам був зелений коридор. Кораблі в зетці розліталися від його появи в різні боки, як від вибуху. Тільки-но встигли опинитися в зетці, Одіссей отримав новий наказ:
— У портал!

Портал прокидав із зетки в зетку іншого Всесвіту. Понад десяток порталів по чужих Всесвітах. Анжеліка намагалася тим часом залікувати рани намісника. Проте різкі маневри Одіссея дуже заважали. Останній портал із зетки чужого Всесвіту в тривимірку рідного Всесвіту. Прибрав портал і наказав Одіссею завмерти і нічим не видавати своєї присутності.

— Анжеліко, давай разом активуємо всі типи невидимок плюс вуаль неуважності. Треба приховати Одіссея повністю,— вона без затримки взяла мене за руку. Одіссей був оповитий невидимками від будь-якого перегляду і потужним силовим захистом від Духів. Лише тепер я уважно поглянув на намісника. Дух був ледь живий.
— Командоре, спроба проникнення через захист!
— Знищуй будь-кого, хто спробує проникнути!
— Усі Духи загинули, розбившись об захист.

Поки Одіссей літав моїми порталами, Анжеліка наполовину загоїла поранене тіло намісника. Далі справа пішла швидше. Фізичне тіло Духа Анжеліка вилікувала, але він був практично паралізований. Духи в нормальному стані важко переносять переміщення в чужий Всесвіт, у напівсвідомому стані це для них взагалі нестерпно. А тут відразу стільки стрибків і все по чужих Всесвітах.

— Батьку, чому він не приходить до тями? Що я зробила негаразд?
— Доню, все так. Ти краще скажи, ти добре бачиш Духа усередині його тіла?
— Звісно.
— Подивися дуже уважно, має бути щось чужорідне. Потрібно знайти жучок.
— Жучок?

— На ньому має бути маячок, який вказує, де він знаходиться. Більш за все, що цей маячок знаходиться десь у голові.
— Є щось незрозуміле, але воно не фізичне. Секунду, зараз спробую.
Наступної миті я сів на дупу від несподіванки. Я такого зробити точно не в змозі. Душа Анжеліки відокремилася від тіла і огорнула голову намісника. Раптом намісник захрипів, різко смикнувся та відразу ж мирно засопів прямо на підлозі. Душа Анжеліки неквапливо повернулася до свого тіла.

— Батьку, я вирвала це джерело випромінювання. Одіссею, мені потрібна невелика ємність, яка герметично закривається.
Через секунду робот доставив пластмасову кулю на кшталт більярдної.
— Відкрий, — куля була з щільною кришечкою. Я відчинив. Анжеліка взяла відкриту кулю і, як у дитячій грі, щось зі своєї долоні помістила туди та закрила.
— Маячок тут.

— Одіссею, на цій кулі є якісь мітки, щоб по них визначити, що він виготовлений у тебе на борту?
— Поміток жодних немає, але визначити можна.
— Гаразд. Кульку відправ у відкритий космос і за допомогою гравітаційної зброї змуси його полетіти подалі, а сам, маневруючи, відлітай по спіралі, яка розкручується. Основні двигуни не вмикати.
— Командоре, а може його просто знищити гравітаційною зброєю?
— Знищуй, але на відстані.
— Виконую.

— Одіссею, ми далеко відлетіли від місця знищення?
— Влітаємо в іншу галактику.
— Чудово. Зупинися ось тут і розвертай вітрила для підживлення від зірки, — я на голограмі зіркової мапи показав місце біля однієї з зірок.
Намісник продовжував спати просто на підлозі командної рубки. Я підняв його та переніс у каюту відпочинку.
— Вважаю, від переслідування відірвалися.
— Батьку, а чому нас переслідують?

— Анжеліко, я точно не знаю, чому. Навіть не знаю – хто. Але добре знаю, що якби ми не забрали звідти твого хрещеного, то рятувати його ніхто не став би.
— Чому? — мало не плачучи, запитала Анжеліка.
— У Духів свої правила та закони, яких нам не зрозуміти. Ти бачила, наскільки він був зранений та знесилений? У нього навіть не вистачило сил закінчити наказ про закінчення бою. Коли фізичне тіло помирає, дух його залишає, але він у цей час не в змозі навіть захистити себе і його добивають, якщо не чужі, то свої.

— Але це жорстоко. А хто за ним влаштував погоню?
— Цього я також не знаю. Можу лише припустити. Знесилений намісник зник із місця бою. Хоча сил у нього на це не залишалося. На місці своєї дислокації він не з'явився. Поки ми літали чужими Всесвітами, його маячка нікому засікти не виходило. Коли ми повернулися, його команда швидкого реагування (спецназ) кинулася до маячка та загинули, розбившись об наше силове поле. Але це лише припущення. Сподіваюся на ньому маячок був лише один, хоча малоймовірно.

— Я більше нічого чужорідного не змогла виявити. А звичайне випромінювання від мозкової діяльності не може вийти за межі нашого захисту.
— Гаразд. Навіть, якщо щось є, то ми матимемо деякий час, поки нас зможуть виявити.
— Командоре, намісник прокинувся, — миттю телепортнулися в каюту відпочинку. Намісник був, як чумний, але намагався підвестися.
— Хрещений, не треба вставати, поки що відпочивай.

— Мені соромно, що я такий слабкий. Як я опинився на Одіссеї? Мені потрібно терміново прибути на місце дислокації.
— Наміснику, нікуди ти не рипнешся, доки не наберешся сил.
— Шамане, не можу я тебе, а тим більше Анжеліку, наражати на небезпеку.
— Я ж сказав, доки не наберешся сил, нікуди я тебе не відпущу.

— Ну, як ти не можеш зрозуміти. З'явиться команда швидкого реагування і вони не розбиратимуться, хто є, хто, а знищать усіх без розбору.
— Ну, ну, — посміхнулася Анжеліка, — вони вже знищили себе... вони розбилися об наш захист.
— Дитинко, це неможливо. Вони проб'ють будь-який захист. Бо рухаються ланцюгом. Перший пробиває, вмираючи, захист. Якщо він повністю не пробив, то пробиває наступний, а решта все одно добираються до мети.

— Одіссею, скільки Духів загинуло під час спроби проникнення?
— Дванадцять цілей.
— Це…це…не…немож…ливо, — заїкаючись, заперечив намісник, — загинула… в…вся команда.
— Це все дрібниця. Одіссею, терміново нагодуй намісника, бо він помре з голоду. Тут навіть емоціями він не зможе підживитися.

Негайно роботи доставили універсальні набори космопілотів.
— Хрещений, поїжте. Ми не заважатимемо вам, — Анжеліка ковзнула, левітуючи, з каюти. Я слідом. Через деякий час до нас у командну рубку з'явився намісник.
— Дякую вам. Дякую не тільки за те, що мене від смерті врятували, а велике спасибі за допомогу в бою. До речі, допомогу було надано законно, без порушень. Дівчинко, твоя сила величезна. Вважаю, ви самі бачили, що ми почали перемагати після того, як ви поділилися з нами силою. Але звідки Володарка дізналася про наш бій?

— Батько покликав на допомогу. Тільки вона чомусь затрималася.
— Судячи з тієї сили, яку ми отримали за її появи, вона була не сама. Ймовірно, з нею було не менше половини її Верховної Ради. Тому намісник темних і наказав відступати.
— А хіба нашої сили виявилось замало?

— Для перемоги вашої сили було більш ніж достатньо, проте отримання цієї допомоги намісник темних не чув. Він лише відчув вашу присутність. А коли він засік Володарку та підживлення силою світлих, зрозумів, що програють. Щоб зберегти своїх бійців, які ще залишилися живими, він наказав відступати. Я дивуюсь, звідки в нього залишилися сили для переміщення? Не інакше, як допомога Нора.

— Чому так вважаєш?
— Він був поранений не менше за мене. І сил на переміщення йому не вистачило б, але він злиняв. У мене з'явилася підозра, що темним хтось допомагав (хоча і під невидимкою). Та й взагалі надто багато незрозумілого із цим боєм. Темні наіби знали, що ми прибрали звідти елітні підрозділи, а залишили лише новачків. В останній момент я особисто залишив одного з досвідчених бійців. Саме він і зчинив тривогу.

Крім того, бійці темних середньої ланки билися із силою елітних бійців. Отже, була допомога сили з боку. Таку силу міг додати лише Нор. Чому ж Рон не з'явився? Адже жодного разу за моєї пам'яті не було, щоб із них був хтось один. Ще раз величезне вам спасибі. Але мені треба йти. Я знаю, що на мені є маячок і за його сигналом мене все одно виявлять.

— Нема вже твого маячка. Якщо він був один, — намісник незрозуміло дивився на мене, — твій маячок наказав довго жити. Анжеліка витягла його, а Одіссей знищив.
— До цього місця все одно з'являться пошукові групи.
— Нехай шукають. Ми вже в іншій галактиці. У тебе в управлінні є зрадник. У паралельному світі це був голова контррозвідки.
Намісник на якийсь час замислився.

— Ні. Він не може бути зрадником. Це чесний та сумлінний Дух. Він на цій посаді вже понад двісті тисяч років.
— Ага. Там також він на цій посаді був так довго. Але ти мені скажи, чи є у тебе інформація, скільки він пережив намісників?
— Конкретно не знаю, але багато. За моєї пам'яті намісники понад двадцять-тридцять років на цій посаді не затримувалися.

— Ось, ось. Вони гинули.
— Просто така небезпечна посада намісника.
— Чому ж голова контррозвідки постійно залишався живим? Адже йому більше за інших доводиться контактувати з темними. Це небезпечніше, ніж посада намісника.
— Шамане, не вірю я, що він може зрадити. Тим більше моя сила вища, ніж у нього. Я б відразу відчув перевертня. Я швидше підозрюватиму самого Рона, ніж свого голову контррозвідки.

— Шкода́, наміснику. Дуже шкода́. Ти забув непорушну істину: не довіряй нікому, навіть самому собі. А на твоїй посаді ох як треба перестраховуватись, інакше загинеш.
— Досить мене шпиняти, як дитину. Анжеліко, поки я тут, хотів би передати тобі всі свої знання. Боюся іншого такого випадку може не трапитись.
— Хрещений, я згодна, але за однієї умови: потім я тобі передам те, чого в тебе немає, — Дух зайорзав.

Йому, звісно, дуже хотілося отримати додаткову силу. Тим більше, він уже відчув на собі наскільки вона величезна. Водночас його мучили сумніви, чи правильно він вчинить. Якщо Рон дізнається, що його намісник має не меншу силу, ніж його, він докладе всіх зусиль, щоб не тільки його знищити, а й донора теж.
— Хрещений, не сумнівайся. Якщо ти матимеш більшу силу, то тобі ж не обов'язково її демонструвати.

— Наміснику, я не беруся стверджувати, але маю невиразні підозри, що твій «вірний» голова контррозвідки має силу, що значно перевищує твою, щоб ти не зміг вирахувати його, як зрадника.
— Гаразд. Умовили. Шамане, хоча ти і друг, але я хотів би передавати свої знання Анжеліці наодинці.

— Без проблем, — навіть не сперечаючись, урвав у командирську рубку. Але перебувати там мені довелося досить довго. Повернув крісло у горизонтальне положення.
— Одіссею, розбудиш, коли наші «передавачі» звільняться.
Одіссей, зараза не розбудив. Можливо, хтось із них змінив мій наказ, і я проспав понад дві доби. Прокинувся не в командирській рубці, а у своїй каюті. Коли телепортнувся до командирської рубки, Анжеліка з намісником мирно розмовляли.

— Шамане, вибач за свавілля на твоєму кораблі.
— Батьку, не тримай зла на хрещеного. Це я змінила твій наказ, щоб тобі не було нудно.
— Дякую доню. Я вже зайвий на своєму кораблі, — вона ніжно потерлася своєю щічкою об мою щоку, яка вже заросла щетиною.
— Фуу, який колючий. Батьку, у мене виникла ідея, як перевірити лояльність цього контррозвідника. Ми з хрещеним телепортуємося, присипляємо його і повертаємось на борт Одіссея. І тут допитуємо його.

— Не згоден. На ньому теж є маячок. Нас засічуть, а далі лише справа часу, як знищити. Тим більше в нього може бути жучок не один, а від темних також. Крім того, це дуже небезпечно. Я не дозволяю тобі.
— Це не небезпечніше, ніж перебувати на борту Одіссея. Ми з хрещеним використовуємо наші сили разом. Спільною силою можна приспати самого Рона. Якщо хрещений буде сам, можлива осічка. А це вірна смерть.

— Ну, хіба тебе переконаєш? Ти ж мене приспиш, а все одно вчиниш по-своєму. Якщо я не можу тебе відмовити, тоді спробуємо дотриматися максимуму обережності. Ти маєш рацію, вашою спільною силою можна і самого Рона приспати. Тому перед телепортом візьміться один за одного. Там не гайте часу. Приспали – і відразу з ним назад. Тільки повернетеся, Одіссей моментально влітає до мого порталу. Наміснику, приготуйтеся до дуже неприємних відчуттів. Будемо стрибати по чужих Всесвітах. Коли я буду вважати, що за нами погоні немає, тоді думатимемо, що робити з вашим шпигуном.

— Одіссею! Порталів буде не менше десятка. Перший прокидаю з тривимірки в чужу зетку. Відразу ж випадаєш у тривимірку. Після подолання третього порталу стрибаєш у зетку. Після п'ятого випадаєш у тривимірку, після шостого – знову у зетку. Зеткою летиш по прямій у будь-якому напрямку, крім центру Всесвіту і знову випадаєш у тривимірку. А далі побачимо.

— Взяв до уваги, — голос бортового комп'ютера.
— Враження таке, ніби я вже відчував такі неприємні моменти.
— Звісно, ​​відчував. Ми так уникали переслідування, коли ти був без сил.
— Якщо я тоді не здох, то тепер витерплю.

Прибрали силовий захист від Духів і Анжеліка з намісником зникли, а Одіссей був готовий до проходження порталу. За кілька хвилин Анжеліка з намісником і ще одним сонним Духом повернулися. Торкнувшись, перевів його в кому, і відразу ж прокинув портал у зетку чужого Всесвіту. Одіссей швидше, ніж зазвичай, влетів у нього. Як тільки він покинув портал, я прокинув новий, прибравши попередній. Після третього нас утиснуло в протиперевантажувальні крісла під час стрибка в зетку. Така свистопляска тривала, поки в одній із зеток я не наказав Одіссею зупинитися.

Вивів сплячого Духа з коми.
— Хапаємось один за одного, зроблю знімок пам'яті, — після цього приступив до знімку і заодно запустив перегляд тієї інформації, яку "завантажував". Дух дійсно виявився не простим. По-перше, сила його була набагато більша за мою, але проти подвійної сили Анжеліки не посперечаєшся (хоча насправді вона була меншою від подвійної, адже намісник не міг повністю використати свою силу в чужому Всесвіті). Копіювання інформації відбувалось досить довго, оскільки тривалість життя цього Духа була понад триста тисяч галактичних років.

Завербований темними, він був теж давно, коли вийшов у заступники голови контррозвідки. А от хто йому додав сили, побачити не вдалося. Або той, хто додавав, побоювався, або так і було задумано, щоб він не знав донора. Випливли назовні всі невдалі бої світлих. Стали зрозумілими смерті намісників та інша інфа, яка через нього надходила темним. Тільки я не зміг зрозуміти мотивацію його зради. Коли знімок було закінчено, намісник довго сидів у шоці. Якби він не бачив все, що трапилось, власними очима та свідомістю зрадника, він би нізащо не повірив.

— Тепер мені зрозуміло, чому він не з'явився на останній бій (на Місяці), та й у тих боях, що були за Місяць, коли Шаман нам допомагав, у мене майнула підозра, що він б'ється не на повну силу. Але я вважав, що це мені здалося в ажіотажі бою. Я вражений. Стільки тисячоліть він так майстерно маскувався і відводив від себе підозри. Чому ніхто не міг здогадатися? Боюся, що й у Рона рильце в пуху. Віддавати зрадника на суд – сенсу не бачу, чи викрутиться, чи його знищать ще до рішення суду, щоб зайвого не сказав. Допитувати – теж немає сенсу. Вже все побачив без його пояснень. Його треба знищити без суду та слідства.

— Наміснику, у нас кажуть: не бери гріха на душу. Я пропоную його відпустити.
— Батьку, — обурилася Анжеліка, — ти збожеволів?
— Ні. Я цілком серйозно. Пропоную вам подивитися, як я його відпускатиму. Якщо ви вважаєте, що я неправильно вчиняю, скасуйте мій наказ.
— Шамане, ти що задумав?

— Побачиш. Одіссею, готуйся влетіти в портал.
— Готовий, — прокинув портал зі зетки до центру Всесвіту.
— Чужинцю, хоча тебе й не видно, але повернися! Загинеш, — почулися багаторазові голоси вільних жителів. Намісник з Анжелікою відразу з двох боків здивовано дивилися на мене.
— Вільні жителі, дякую за турботу, — відповідь бортового комп'ютера Одіссея, що вже влітав в портал.

— Шамане! Ти вирішив нас усіх убити! — закричав намісник, побачивши на карті-голограмі, де з'явилася точка, що позначала координати корабля.
— Спокійно Машо, я Дубровський, — промимрив я, не зважаючи на вигук намісника. А Анжеліка лише з подивом спостерігала.
— Одіссею, полоненого в рятувальну капсулу! Надай їй таку швидкість, щоб вона після відділення «випала» у тривимірку! Я відпускаю полоненого. Відпускаю його у рятувальній капсулі.
— Виконую.

Анжеліка дивилася, не розуміючи, що відбувається. Але намісник зрозумів. Єдине, чого він раніше не знав, того, що в зетці не діють ті закони пекла, які вирують у центрі тривимірного Всесвіту. Ми почекали, доки рятувальна капсула з Духом опинилась у тривимірці, знищена полями неймовірної щільності. Крім того, якщо у Духа й були маячки, то їхній слід загубиться там, звідки не може бути вороття.

— Ну, ось і все. Тепер можна повертатись додому.
— Знову ці переміщення чужими Всесвітами, — похмуро промовив намісник.
— Я тобі раджу своїх архарівців потягати по чужих Всесвітах. Та й самому з ними політати. Сто-двісті разів побуваєте, і ви вже матимете імунітет. Це може стати в нагоді, якщо бій відбуватиметься в чужому Всесвіті, щоб не залежати від Рона. Наділить він тимчасово цим імунітетом чи ні. А так ви постійно почуватиметеся в чужому Всесвіті, як удома, і не відчуватимете втрати сили.

— Шамане, а ти маєш рацію. Я відчуваю, що кожне нове переміщення переноситься легше і забирає менше сил.
— От і добре, домовляйся зі своїми колегами побувати у гостях. Причину можеш вигадати сам.
— Одіссею, долетиш додому сам чи допомогти?
— Командоре, ви знущаєтесь? Я самостійно за межі Всесвіту не вилечу.
— Гаразд. Я пожартував. Влітай у портал, — прокинув портал у зетку свого Всесвіту і Одіссей відразу ж пірнув у нього.

Варто було лише опинитися вдома, навіть під невидимкою, як посипалися запитання:
— Одіссею, це ти? — запитання Мірти.
— Мірта, це не Одіссей, а Шаман з Одіссеєм.
— Ласкаво просимо додому, — спокійна відповідь командувача. Добре, що це без голограм. Зняв захист від Духів і намісник відразу злиняв. Деактивував маскування сили.

— Командоре, Повелителька вимагає зв'язку, — я лише глянув на Анжеліку і вона «розтанула» у повітрі.
— З'єднуй.
— Шамане, від тебе одні неприємності!
— До чого тут міліція, що кури дохнуть?
— Вічно ти зі своїми жартами! — за мить Нея була поруч, — через тебе мені довелося проводити чистку у Верховній Раді.

— Як я причетний до твоєї Ради? Я від твоєї Ради сахаюсь, як чорт від ладану. Чи ти на мене всіх собак вішаєш? Я тобі, як невістка для свекрухи? Завжди без вини винен?
— Може ти й не винен, але так виходить, що там, де ти, там чекай на неприємності.
— Неє, ти до ладу можеш пояснити, що трапилося?!

— Коли я почула твій телепатичний крик, що намісник у біді…, — раптом Нея замовкла і почала озиратися довкола. — Льонь, хто ще на борту Одіссея?
— Жінка?
— Так.
— Зараз ця жінка мене шпетить, як пацана, хоча за всіма правилами я її маю навчати, а не навпаки.