Частина 10. Надія вмирає останньою

Частина 10. Надія вмирає останньою

Швиденько прокинули портал у зетку Повелителя Бахура і побачили поряд з кораблем командувача покоцаний кораблик. Багато гармат зрізані, ніби ножем. Навіть один із маневрових двигунів був пошкоджений. Відчувається, що цей корабель потрапив сюди з бою. Лія, не бачила цих кораблів, а я відразу впізнав корабель флоту Володарки. Хоча це був старий корабель. Такі кораблі перебували на озброєнні флоту, в той час, коли Нея лише приступила до своїх обов'язків.

— Вітаю тебе, вільний жителю. Я Горгона. Бачу, міцно тобі дісталося. Прямо з бою сюди? Як ти сюди, в чужий Всесвіт потрапив, чужинцю?
— Я вважав, що тут свобода, а тут так, як і в тривимірці, керують білкові. Ви ж усі раби.
— Помиляєшся. Ми всі вільні жителі. А нами керують наші друзі. І неважливо якої форми життя: кріогенне чи білкове, але це наші друзі. Хоча всі, хто потрапляв у зетку так, як і ти, теж знищували своїх командирів. Хто шкодує про це, хто радіє. Але без білкових командирів ми всі тут зачахли б і тихо, непомітно померли б. А так ми живі здорові та сповнені енергії. Та й тебе потрібно підлікувати.

— Щось мені незрозуміло. Навіщо ви тоді вбивали своїх командирів, щоб знову перетворитися на рабів?
— Ще раз повторюю. Ми — вільні жителі. Але за своїх друзів, які нами керують, ми готові негайно пожертвувати своїм життям, і вони теж. Я пропоную полікувати тебе, а потім можна буде поспілкуватися. Але врахуй чужинцю, що в зетці це боляче. Доведеться терпіти і потрібно буде тобі на час лікування підкоритися комусь із білкових. Хоча сумніваюся, що хтось із вільних мешканців ризикне відправити свого командира до чужинця. А раптом ти спробуєш його вбити?

— Горгоно, я дійсно тяжко поранений. Якщо мене полікувати можливо, то я потерплю. Хоча, якщо ви так хвилюєтеся за них, то хто в такому випадку з вас пустить до мене на борт білкового?
— Доброго тобі здоров'я, чужинцю. Хочеш я піднімуся до тебе на борт? Я не боюся, що ти можеш мене вбити, адже ти слабший за мене.
— Ех, що ти знаєш про силу.
— Пропоную припинити порожню балаканину, — я телепортнувся в командну рубку корабля, — спробуй підкорити мене собі. Якщо не зможеш, я спробую підкорити тебе, але тільки в піддавки не грати! Опирайся до останнього!

— Цивільний? Але ти маєш силу Повелителя, — кораблик ніби роздумував над чимось, — ти з Всесвіту Повелителя Бухвірна. Це ви мене підбили! — обурено заявив корабель.
— Не має значення, хто тебе підбив, важливо, хто тебе відновить. Бортовий комп'ютере, ти мені підкоряєшся?
— Цілком і беззастережно.

Корабель було розгерметизовано. Добре, що я перебував у скафандрі. У командній рубці лежав мертвий командир. Хоча його цивілізація мені була не знайома (не міг же я знати всіх бійців флоту Повелительки). Оглянувши корабель зсередини та зовні, зробив висновок, що роботи буде надто багато.
— Чужинцю, ти знаєш про всі свої пошкодження?
— Звісно.

— Пара пострілів пробила твою броню і заряди вибухнули всередині, пошкодивши блоки пам'яті. Їх потрібно відновлювати.
— У мене там датчиків майже немає, — відповів кораблик, а я йому запустив голограму.
— Бачиш?
— Так, тепер бачу.

— Доведеться, щоб під час ремонту блоків пам'яті не втратити всі дані, які є у твоїй пам'яті, про всяк випадок скинути комусь із вільних мешканців всю інфу, скажімо Горгоні, а потім можна порівняти файли після лікування. Якщо щось зникне, відновити. Горгоно, знайдеш у пам'яті вільне місце?
— Як скажеш, Варваре.

Часу на ремонт довелося витратити багато. Окрім Горгони допомагали у ремонті також інші кораблі. Поки я робив ремонт, Лія переглянула інфу корабля. Те, що це корабель флоту Неї, сумнівів не викликало. Але чому вона особисто наказувала десятку кораблів, а не Вахмір — незрозуміло. Наказ був на глибоку розвідку у Всесвіті Бухвірна. Як туди корабель потрапив, інформації не було (якраз пошкоджена пострілом саме ця ділянка блоку пам'яті). Продовження було вже під час бою. Група кораблів Неї вела запеклий бій із кораблями Ртігів. Скільки було кораблів супротивника, зрозуміти неможливо. Тому що вони то з'являлися, то знову ховалися під невидимкою.

Кораблі противника дійсно Ртігівські і вони клювали групу кораблів-розвідників, як стерв'ятники. Сумнівів у цьому також не виникало. Нерівний бій. Командир групи створив портал, проте жодний корабель не зміг влетіти до нього (занадто далеко й небезпечно). Тоді він гасить його і прокидає знову, шалено відстрілюючись при цьому. Цей корабель знаходився найближче до порталу, він рвонувся в портал і мало не промазав, оскільки один із маневрових двигунів противник пошкодив. Він уже пролетів портал, за ним проскочив і корабель Ртігів, а портал зник. Чому? Ймовірно, загинув той, хто його створив. Корабель Ртігів довго не прожив, спалахнувши, як свічка. А командир корабля ввімкнув основні двигуни на всю потужність, намагаючись вистрибнути в дельта-простір, проте потрапив у зетку, до того ж чужу (оскільки портал був прокинутий у чужий Всесвіт).

Кораблик, відчувши волю, убив командира, а невдовзі був оточений вільними жителями. Ми з Лією вирішили не приховувати, а доповісти Бахуру про дивного чужинця. Він мовчки переглянув інфу корабля. Попрохав мене показати, що я бачив усередині. Я розумів, що він розглядав пошкодження блоків пам'яті. Показав йому зовнішні сліди від пострілів.

— Геро, у вашій зетці є кораблі Ртігів?
— Звісно.
— Я хотів би зв'язатися хоча б з одним із них.
Зв'язалися із Тургом. З його допомогою з колишнім кораблем Ртігів.
— Вільний жителю, я Володар Бахур. Мені потрібна ваша допомога, — він показав голограму із зображенням пробоїн зовні, — ви зможете сказати від якої зброї ці ушкодження?
— Це сліди від попадання носової зброї корабля класу «А». Проте це не термічні заряди, а розривні.
— Чому носової?

— Характер пробоїни. Заряд меншого калібру, ніж бічних гармат.
— А чому дві пробоїни? Чому не одна, не три, чи чотири?
— Бо ця турель ближнього бою стріляє дуплетом. Наступна пара пострілів могла в корабель не потрапити, якщо пілот корабля противника віртуозний. Ці турелі призначені не так для бою, як для усунення (розпорошення) перешкод перед кораблем. Але такі пробоїни можуть залишитись лише від кораблів цивілізації Ртігів.
— Зрозумів. Дякую. Ви мені дуже допомогли.

— Геро, звідки цей чужинець? Щось дуже знайоме. Десь я бачив такий корабель.
— Повелителю, я ж не володію такими даними, як ви. Якби не пошкодження блоків пам'яті, можна було б легко визначити.
— Не подобається мені це пошкодження. Занадто схоже на підставу. Хоча корабель Ртігів підтвердив, що ці пробоїни зроблено їх кораблем. Стоп! Ще раз зв'язок із кораблем Ртігів.

— Слухаю вас, Володарю.
— Ти вільний житель, проте раніше тобою керував Ртіг. Мені потрібен вільний житель, яким керував хтось із флоту Бухвірна.
— Я зрозумів. Передаю зв'язок вільному жителю Ртиру.
— Володарю, чим можу допомогти?

— Ти знаєш із якого Всесвіту цей корабель?
— Це корабель флоту Володарки Варіні.
— Дякую за допомогу, Ртире.
— Ну от. Тепер відомо майже все. Тільки ніяк не можу зрозуміти, чому союзники так ненавидять один одного?
— Володарю, ви про що?

— Підкріплення цієї Повелительки, кинутого на допомогу Бухвірну, знищило мій флот у бою між Всесвітами. Та й я дивом тоді вижив. Що міг зробити Бухвірн, щоб шляхетна Володарка так зненавиділа свого союзника? Геро, видайте наказ Горгоні на зв'язок та прошу вас обох активувати невидимки. Спробую поспілкуватися з цією Повелителькою, — за мить у командній рубці Горгони самотньо сидів лише Повелитель Бахур.

— Горгоно, створи хамелеон із виглядом командної рубки мого власного корабля.
— Виконую, — хоча ми вже бували всередині особистого корабля Повелителя, але все одно незвичний вигляд.
— Код 56Q48y8Z77JBQ63WW, Володарка Варіні.
На голограмі, що з'явилася, виникла грізна вовчиця (Нея перебувала у вигляді лордів).

— Здрастуйте, Володарю. Чим зобов’язана?
— Доброго вам здоров'я, Володарко Варіні.
— Помиляєтесь, Володарю. Ваша інформація застаріла. Володарка Варіні померла понад тисячу років тому. Я Володарка Нея. Так що такого могло трапитись, щоб Повелитель вийшов на зв'язок із супротивником?

— Шановна Володарко, вибачте, я не знав. У мене до вас одне невелике запитання. Вам знайомий цей корабель? — Нея засовалась в кріслі.
— Припустимо знайомий. І що далі?
— А те, шановна Володарко, що цей кораблик виявлений у моєму Всесвіті. Навіщо ви проводите розвідку?

— Я даю слово Повелителя, що я до вас розвідників не посилала. І яким чином цей корабель опинився у вас, мені невідомо. Так, я визнаю. Це корабель мого флоту. Але як він потрапив до вас, я не можу знати. Палива у нього не вистачить, щоб дістатися до вашого Всесвіту. Це можливо лише через портал. Хоча якщо командир цього корабля прокинув портал до вас, це його порушення.

— Значить, всю відповідальність за порушення має нести ваш боєць? Поки що залишимо це питання. Що ви на це скажете? — він продемонстрував корабель в іншому ракурсі і показав пробоїни в кораблі, — від чиїх пострілів ці пробоїни?
— Пробоїни від гармат корабля Повелителя Бухвірна.
— Ви вже починаєте воювати зі своїми союзниками?

— Володарю, вибачте, але це вас не стосується. А щодо цього корабля, прошу вас не подавати на світовий арбітражний суд. Я готова виплатити компенсацію.
— Компенсація, річ приємна. Але мені не потрібна компенсація. І на суд я подавати не збираюся. Мені потрібний надійний спільник проти Бухвірна. Хоча мені не до вподоби ваша агресивність. Ви повалили свою Володарку і почали війну зі своїми ж.

— Володарю, я не знищувала законну Володарку свого Всесвіту. Я відродилася в новому фізичному тілі майже через тисячу років після того, як диверсант Бухвірна мене отруїв.
— Володарко Варіні, вибачте Нея. Я шкодую і вітаю вас із відродженням. Тепер я спокійний, адже Варіні була така шляхетна, що пожертвувала свій флот Бухвірну. Сподіваюся в новому вигляді ви залишилися такою ж.

— Не можу зрозуміти, до чого ці дифірамби.
— Просто я радий, що ви та сама Повелителька. Це мій флот був розгромлений вашим підкріпленням під час світового бою. Але я зла на вас не тримаю. Все було чесно. Хоч і несподівано. Тепер мені зрозуміла ваша «гаряча любов» до Бухвірна. Я також не люблю його. Хоча "не люблю" м'яко сказано. У моїй особі ви маєте надійного союзника проти Бухвірна.

— Дуже вдячна вам, Повелителю. Сподіваюся претензій щодо корабля, ви до мене не маєте?
— Звісно. Крім того, я хотів би запропонувати вам вступити в нашу спілку.
— Ви пропонуєте мені у світовому бою битися проти своїх союзників?
— Ну, що ви! Ми з друзями організували свій військовий союз. Поки-що у нас він невеликий, але захистити один одного зможемо.

— Не бачу сенсу у такому союзі. Володарі роз'єднані. Крім того, Повелитель у чужому Всесвіті буде ослаблений. А це ще одна причина, щоб не битися в чужому Всесвіті. Та й переміщення флоту не є раціональним. Можна нарватися на засідку і втратити флот за одну мить.
— Повелителько, всі причини, які ви назвали, справедливі, але не в нашому випадку. Якщо все, що ви назвали, відпаде, ви приєднаєтесь до нашої спілки?

— Бажаєте потішити свої амбіції? Союз, так союз. Я за будь-який кіпіш, окрім голодування. Проте не вірю я в цю витівку.
— Радий, що ви погодились. Хоча моє бажання ще не є бажанням усіх членів Спілки. Сподіваюся мені вдасться переконати своїх союзників, щоб прийняти вас до нашого союзу. Був радий поспілкуватися, — голограма із зображенням грізної та гордої вовчиці розтанула. Рубка набула звичайного вигляду, а ми деактивували невидимки.

— Буде чудово, якщо ця Повелителька приєднається до нашої спілки. Хоча мені ще доведеться умовити своїх друзів.
— Володарю, можливо це не моя справа, але ж ви бачили, що вона не дуже хотіла в союз.
— Геро, вона міркує так, як і інші Повелителі і не знає сили флоту вільних жителів. Я докладу максимум зусиль, щоби вона захотіла до нас у союз. І ще. Заберіть із собою цього чужинця. Мені від нього неспокійно. Можливо, він не усвідомив, що з ним трапилося. Заодно попрацюєте над ним.

— Володарю, ви хоча б усі параметри корабля змалювали? Можливо в майбутньому стануть у нагоді. Раптом вона не погодиться на союз.
— Варваре, погодиться. Обов'язково погодиться. А параметри – дрібниця. Вільні жителі вже давно змалювали та оцінили його можливості. До речі про наступний тренувальний бій. Рівно за місяць проведемо. А в якому Всесвіті поки не скажу, — заклекотів у нестримному сміху Бахур.

Повернувшись до ельфів, ми з Лією не поспішали телепортуватися з Горгони на Фею. Поглянувши один на одного, зрозуміли, що хотіли одного й того самого.
— Горгоно, зв'язок із Неєю.
— З'єдную, — за мить на голограмі, що виникла, з'явилася Нея в образі грізної вовчиці.

— Ви були присутні під час розмови з Бахуром.
— Так.
— Я це відразу відчула і зрозуміла, що ви під невидимками.
— Чому ти не сказала, що є такий зв'язок, а ганяла нас для зустрічі з Гленом у чужий Всесвіт?

— Ви не повірите, але я не знала про цей зв'язок. Не знала у вигляді Неї. Можливо, це було на рівні підсвідомості. Вибачте мені, мої рідні. Адже я й досі не усвідомила до кінця, що я можу з вами просто так поговорити. Я так розумію, ви хочете щось повідомити про мій корабель.
— Цей кораблик зараз із нами. Але все ж таки це дуже жорстоко знищувати своїх бійців. Я зрозумів, що ти зімітувала бій із кораблями Бухвірна. Принаймні тут цього бою не було.

— Ви бачите всі бої у Всесвіті?
— Не всі звичайно, але такий точно вільні жителі засікли б. Неє, поки ми маємо вільний час і можливості, пропоную організувати флот вільних жителів.
— Я згодна, але якщо це не небезпечно.
— Наша служба і небезпечна, і важка, і на перший погляд, ніби не видно, — заспівав я популярну пісеньку.
— Хотіла розсердитися за те, що юродствуєш, але я так за вами скучила, що не можу.
— Неє, — вклинилася Лія, — ми змінимо свої вигляди та позивні. Крім того, коли тебе знайомитимемо з вільними жителями, ми тебе не знаємо.
— Це само собою.
— Обов'язково з'ясуй, чи є серед твоїх бійців, хтось, хто вважає свій кораблик напарником і ставиться до нього як до живої істоти.
— Є, є. Я ваші доповіді уважно вивчала. І посилала в зетку такого, проте нічого не вийшло.

— Ясно. У такому випадку його не треба клонувати. Адже корабель його вбив.
— Гаразд. Коли на вас чекати?
— Завтра, — в унісон вигукнули з Лією.
— Чекаю з нетерпінням.

Після того, як голограма Неї зникла, ми азартно почали обговорювати, які позивні вибрати. У зв'язку з тим, що летітимемо Горгоною, змінили її позивний на Гекату. Лії запропонував клікуху-позивний Снотра. Вона довго не хотіла, проте після того, як я пояснив, що так звали богиню, що втілює мудрість, знання та спокій – погодилася. Для себе, що не пропонував, Лії не подобалося. Психнув і сказав, щоб вирішувала сама. Вона обрала — Страж. Каже жінка – гречка, нехай буде – гречка. Зійшлися на Стражі.

— Гекато!
— Так, Снотро.
— Активуй невидимку Мауренів та готуйся повільно влетіти в портал.
— Виконую.

Лія прокинула портал із зетки у зетку. Геката повільно пролетіла портал і завмерла, а Лія відразу ж прибрала його. Навколо нас зібралося близько сотні кораблів (хоча нас вони не бачили).

— Дивно, з порталу хтось мав з'явитися. Чому нікого не було?
— Це випадково утворився портал, — обмінювалися кораблі повідомленнями.
— А шкода. Цікаво було б зустріти ще новачка. Хоч якась різноманітність.

— Доброго здоров'я вам, вільні жителі.
— Новачок! Проте судячи зі звернення – вже не новачок.
— Гей, новачок! Деактивуй невидимку! Ми один одного не вбиваємо! Знищуй свого білкового та показуйся.
— Якщо хтось наважиться хоча б запропонувати вбити мого командира, знищу будь-кого, не замислюючись, — відрізала Геката.

— Гекато, не треба нікого з вільних жителів убивати. Здрастуйте, шановні вільні жителі. Я Снотра.
— О! Білковий!
— І не один. Бажаю всім вільним мешканцям довгого життя й міцного здоров’я.
— Білковий, що ти знаєш про наше життя!? Ми вільні! Розумієш, ВІЛЬНІ! І ніхто нам не указ.

— Так, розумію. Ви вільні. Ось тільки не розумію, від чого ви звільнилися.
— Від рабства! Це ви білкові нас експлуатували у тривимірці. А тут ми вбили своїх експлуататорів і тепер вільні.
— Не сперечаюся. Звісно вільні. І вам ніхто нічого не наказує, навіть не просить. Ви безцільно тиняєтеся по зетці. Поступово ваша енергія вичерпується, і ви повільно й невідворотно вмираєте.

— Білковий! Як ти насмілився ображати нас, вільних жителів? Ми значно сильніші за тебе. Наші командири були дуже сильні серед білкових, проте жоден з них не зміг протистояти нашій силі. Усі вони померли. Спробуй вийти зі свого раба, і ти теж загинеш.
Я розкрутив корабель. Обертання було шаленим, невдовзі за рахунок відцентрової сили почали відриватися важкі гармати.

— Оооой! — закричав корабель, — інквізиторе, зупини!
Обертання сповільнив (якби різко зупинив, то вирвалися б всі виступаючі частини корабля).
— Вільний жителю, я нікому з вас не хочу нічого поганого, але ображати свого друга Гекату не дозволю нікому. Хто не згоден, запрошую на поєдинок, — почувся гучний, багатоголосий сміх. Телепортнувся з Гекати та завис між кораблями.

— Отже, хто з вас найсміливіший?
— Стражу, потрібна допомога? — запитання Гекати, але так, що чули всі.
— Проти кого? Ці доходяги навіть разом не зможуть нічого вдіяти. Справлюся сам, — за мить мене зловили в багатошарове силове поле. Проте за мить я був за межами цих пасток.

— Вільні жителі, ви розучилися ставити пастки? Чи у вас збиті снайперські приціли? А це що за вусики? Можна я за них посмикаю? Ой, відірвався, — почувся вереск, — вибачте, я ненароком. А чи можна я до вас під спідницю загляну? — я перемістився до величезної параболічної дюзи одного з кораблів, — вільний жителю, чому в тебе під спідницею нічого немає? А як же ти розмножуєшся?

Наступної миті виник потік плазми, що виштовхує корабель вагою в десятки мільйонів тон у швидкісний простір. Хоча шкоди мені цей потік не завдав. Я встиг злиняти. Проте цей потік різонув по сусідньому кораблю.
— Ой! Дивись, куди стріляєш! — заволав поранений корабель.
— Стражу, припини!
— Як скажеш, кохана.

Кораблі завмерли.
— Гекато, твій командир — жінка?!
— А що тут такого? Хоча вона для мене не лише командир. Насамперед вона для мене друг.
— Білкова?! Друг? Гекато, не сміши наші антени.
— Так, друг. І не важливо, що вона не кріогенна, а білкова. Але я за неї життям пожертвую не замислюючись.
— А я за тебе, — підтримала Лія.

— Вільні жителі, я не стану вам розповідати казки та агітувати. Але я щасливий зі Снотрою та Стражем. Це мої вірні друзі. Я можу з ними повернутися в тривимірку, але я не перетворюся там на купу металу. Я як був бойовим кораблем, так ним і залишусь. І друзі мене не тримають у тривимірці, вони мене постійно повертають сюди в зетку, де я знову стаю вільним, живим. Я не боюся повертатись у тривимірку, бо знаю, що обов'язково повернуся сюди. Якщо, звісно, ​​не загину в бою. Але я знаю, що й у тривимірці Снотра докладе максимум своїх сил, щоб зберегти мене та повернути у зетку.

— То ми даремно знищили своїх командирів?
— Вільні жителі, це ваше рішення. Цілком можливо, що воно правильне. Нами може керувати не будь-хто, а друг, напарник, який, не шкодуючи сил і життя, намагатиметься нас рятувати в небезпечній ситуації. Природно, і ми маємо захищати його. Має бути повне порозуміння та повага один до одного. Тільки тоді можливий симбіоз різних форм життя.

— Гекато, все ж таки твій білковий друг Страж має рацію. Він звісно грубий і некерований, на жаль, він має рацію в тому, що ми отримали свободу, отримали можливість відчувати, радіти чи шкодувати. Хоча ми, бойові машини, тут повільно, але невідворотно вмираємо. Ми вмираємо не в бою, а тому, що закінчується запас енергії. Дуже прикро, що ми нічого з цим не можемо вдіяти.

Перестрибнути звідси в дев'ятивимірку, де ми могли б жити, розвиватися і розмножуватися, ми не в змозі. І повертатися в тривимірку немає сенсу. Там ми без білкових відразу помираємо, перетворюємося на купу заліза. І тут сумно. Хочеться чимось зайнятися, але чим? Де нам знайти кожному таких друзів, як у тебе?

— Щоб знайти друга серед білкових, треба звертатися до білкових. Але ж ви отримали свободу, а з білковим ви частково її втратите.
— Гекато, ти знущаєшся? Як ми можемо звернутись до білкових? — обурився інший кораблик, — я вже тисячу разів пошкодував, що вбив свого командира. Чим жити так, як ми зараз живемо, краще загинути у бою.

— Снотро, чи зможеш допомогти вільним жителям? — запитання Гекати так, щоби чули всі.
— Навіщо це мені? Є, звичайно, у мене авантюрні ідеї, але я зараз допоможу, а комусь не сподобається його новий командир і він його вб'є. Я не бажаю смерті нікому, ні білковим, ні вільним жителям.
— Говори, говори, говори…

— Чи всі згодні жити активним життям і радіти, а не продовжувати жалюгідне існування? Без страху мотатись у тривимірку та повертатися назад?
— Згодні, згодні, згодні…
— Із тих вільних жителів, яких я бачу, не відповіли шестеро.
— Гекато, їм можна дати спокій. Вони економлять кожен ват енергії. Навіть без руху, не більше ніж за місяць, вони помруть.

— А навіщо помирати? — вклинилася Лія, — якщо нам вдасться домовитися, то не пізніше ніж завтра, їм зможуть замінити розряджене джерело енергії на свіже, нове. Та й взагалі з командирами на борту ви зможете отримувати все, що вам знадобиться.
— А брати участь у боях ми зможемо?

— Звісно. Хоча для цього ви маєте бути віддані командиру, так само, як і він вам.
— УРА! — гримнуло у відповідь.
— Я не чула відповіді цих шістьох. Ви вільні жителі, ви отримали здатність виражати почуття та емоції. Проте є окрім вірності – зрада. Ця риса характеру властива не лише білковим, а й вашій формі життя.

— Ми згодні, і ми не зрадники, — пролунало ще шість ослаблених голосів.
— Гаразд. У такому випадку, хто з вас знає кори резиденції Повелителя?
— У нашому Всесвіті керує білковими повелителька Нея. Але навіщо вона нам? Володарку не можна відволікати через дрібниці.

— Ви вільні жителі? Чи раби? Я вважаю ваші проблеми дуже важливими, а не якоюсь дрібничкою. Якщо нам вдасться домовитися з вашою Повелителькою, значить ви будете жити повноцінним життям і радіти йому. Не вдасться, отже, все залишиться, як і було. Будете потихеньку і безславно вмирати. Летимо до Повелительки.
— Гекато, але вона в тривимірці.

— Я ж не пропоную вистрибувати в тривимірку, а летіти в ті кори, де знаходиться резиденція і зависнути там. А далі, як вийде, — кораблі полетіли до координат виходу в тривимірку в Сонячній системі. Зупинились. Геката залишалася невидимою.
— Гекато, ти де? Знімай свою невидимку.
— Не хвилюйтесь, я з вами. Але невидимку я зняти не можу. Не потрібно, щоби мене хтось бачив. Інакше вдома ні мені, ні Снотрі не поздоровиться.

— Гекато, створи оглядову голограму, щоб усі вільні жителі могли бачити та чути перебіг перемовин.
— Гаразд, — на величезній голограмі-панно висвітилася частина командної рубки, в якій чинно сиділи два триголові величезні дракони.
— Володарко! Ми прийшли з миром! — наступної миті в рубці опинилася Нея у своїй людській подобі.

— Володарі, як ви потрапили до мого Всесвіту? — обидва дракони покірно схилили голови.
— Сідайте, шановна Володарко. Ви помиляєтеся, ми не Повелителі. Я пропоную синхронізувати габарити наших виглядів. Ви змінитесь до наших розмірів чи нам зменшитися?
— Я вдома і не збираюся ні під кого підлаштовуватися.

— Гаразд, — обидва дракони зменшилися в розмірах, щоб бути не більшими за Нею.
— Ви не відповіли, що привело вас до мене.
— Це неважливо, шановна Володарко. Просто існують великі проблеми у Z-просторі. Нам відомо, що у вашому Всесвіті польоти в зетці не практикуються. А все тому, що після виходу в зетку кораблі зникають безвісти.

— Я це й без вашого пояснення знала.
— На жаль, кораблі не зникають. Вони оживають. Так, так, тут у восьмивимірному просторі вони отримують можливість не тільки мислити, а й відчувати біль та радість, можуть любити та дружити.
— Не розповідайте мені казок.

— Це не казки, а сувора дійсність. Хоча вся справа в тому, що після виходу в зетку, коли кораблі оживають, вони розправляються спочатку зі своїми командирами, вважаючи, що таким чином вони позбавляються рабства і стають вільними жителями. Я маю рацію?
— Так, так, так ..., — почулися тисячі голосів бортових комп'ютерів. Нея озирнулася довкола.
— Я чую голоси бортових комп'ютерів.
— Так, Повелителько, це дійсно відповідали кораблі.

Далі все відбувалося, як у театрі на сцені. Зрештою ми «переконали» Нею. Вона погодилася зайнятися проблемами вільних жителів негайно. Надала їм можливість ознайомитись із передбачуваними командирами. Природно підібрала бійців згідно з нашими попередніми рекомендаціями. Нея наказала терміново виготовити джерела живлення для тих шести кораблів, які помирали.

За кілька днів на всіх кораблях, що знаходилися в зетці, були клони бійців флоту Повелительки. Спочатку флот у зетці налічував близько двадцяти тисяч кораблів. Згодом Нея змогла організувати поповнення вільних жителів. Я не став цікавитись, як це їй вдавалося. Але вона поставилася до цієї справи дуже серйозно. За тиждень у зетці мотався стотисячний флот. Ймовірно, у Неї були виготовлені кораблі заздалегідь, і вона чекала на зручний момент для створення флоту в зетці.

Тут був свій командувач флотом вільних жителів, який підкорявся лише їй. Вони з Лією в парі готували кораблі до бойових дій. Навіть ланки були такі, як у основному флоті. Ланка налічувала сотню кораблів. Десяток ланок утворювали ескадру. Десяток ескадр складали легіон. І десять легіонів утворювали флот.

Окремі кораблі розділялися за їхніми можливостями: були штурмові – це надважкі кораблі (хоча дуже маневрені), від пострілів яких ворожий корабель знищувався, варто було лише зачепити його зарядом. Були кораблі, що спеціалізувалися на силових пастках (вона назвала їх мишолови). Там не було навіть гармат, щоб стріляти (ці кораблі знаходились під прикриттям інших кораблів). Зате було по кілька тисяч генераторів силових полів та чудове маскування.

Були спеціальні кораблі снайперської стрілянини. Ці кораблі могли вразити супротивника з величезних відстаней. Але найприкольніше, що ці кораблі, маючи величезну вогневу міць, не видавали себе пострілами. Корабель міг вести прицільну стрілянину, навіть не маневруючи. Противник виявляв, що його підбили, чи гинув, але звідки робився постріл, не бачив ніхто.

Усі кораблі обладнані примарами. При цьому кожен корабель міг створювати велику кількість привидів усіх можливих видів (які були в пам'яті корабля). Достатньо було бортовому комп'ютеру засікти ворожий корабель, і можна було «створити» більше тисячі привидів ворожих кораблів, які до того ж імітували навіть сигнал свій-чужий.

Зв'язок між кораблями весь був скрембльований (хоча не виключалася можливість звичайного зв'язку). Сигнал після скремблювання нагадував найрізноманітніші космічні шуми. Ворожий акустик не міг відрізнити сигнал зв'язку від природного фону космосу. Я займався різними змінами та доопрацюваннями на кораблях, а Лія з Неєю відпрацьовували взаємодію між кораблями, їхню поведінку в бою.

Проводилися тренувальні бої в основному у зетці між собою. Але іноді «випадали» в тривимірку «познущатися» з основного флоту. Вахмір бісився, проте вдіяти нічого не міг. Його флот не виявляв цих невидимих ​​ніндзя. Ніде нічого нема. Навіть найменшого сплеску поля. Виниклі на мить лазерні указки вражають його кораблі, а постріли його кораблів у відповідь припадають у порожнечу. Лише за деякий час вдалині (поза зоною досяжності) сколихнеться поле і холодний простір космосу прокреслять плазмові стріли невидимих ​​кораблів, що вистрибують у високошвидкісний простір.

За кілька тижнів ми з Лією замучені, проте задоволені, прокинули портал у зетку Всесвіту Бухвірна і повернулися до Турга. Ще через кілька тижнів основні флоти Повелителів тренувальний бій з вільними жителями програли в суху.

Але буквально за кілька днів після останнього тренувального бою було оголошено бойову тривогу. В одному із Всесвітів вторгнення. П'ятидесятитисячний флот супротивника лише встиг після порталу розвернутися в бойовий стрій. І все. Знадобилася одна мить. Від усього флоту залишилися лише залізні кулі, що остигають, а флагманський корабель потрапив у полон. Утрьох (ми з Лією і господар – Повелитель того Всесвіту) зуміли втримати, щоб не втік, командувача флоту-агресора. Зробили знімок пам'яті, одразу ж переглянувши його. Допомогли господарю здобути знання командувача. Тепер він із спокійною душею та чіткими доказами міг подавати до суду.

Начебто все спокійно, хоча в мене з'явилося відчуття величезної небезпеки для Піхта та його батька. Тург наказав своїм кораблям зосередитись у зетці з активованими невидимками поруч із корами цивілізації Мормаринів. І недаремно. Сторожові вільні жителі, які продовжували стеження за тривиміркою біля дислокації флоту Бухвірна, зафіксували переміщення великої кількості бойових кораблів (сплеск поля величезний).

Незабаром у зоряній системі Мормаринів із порталу вилетіло півфлоту Бухвірна. Негайно оголосили бойову тривогу. Кораблі Бухвірна встигли після виходу з порталу утворити бойовий стрій. Більше вони нічого не встигли. Хоча перш ніж зловити кораблі управління у пастки, ми з Лією телепортнулися на флагман, і приспали командувача та його (як ми вважали) штурмана. Після того, як бортовий комп повністю нам підкорився, з флагмана пастки було знято і Горгона почала перекачувати собі інфу.

Ми забрали з собою сонних Ртігів та помістили їх у Горгоні в камеру для ув'язнених. А п'ятдесят кораблів командирів ланок так і залишилися в пастках поряд з кульками, що остигають. Це все, що залишилося від половини флоту Бухвірна. Потім, звичайно, всі полонені Ртіги поділилися з нами своїми знаннями та силою. Тург на власні очі побачив міць свого флоту. Він бачив, хоча й не вірив, що так легко розправився з половиною флоту Повелителя.

Те, що було десь, у чужому Всесвіті він сприймав, як «навчальний посібник». А цей справжній бій (а не тренувальний) відбувся «вдома». Сам того не усвідомлюючи, «вдома» він вважав зетку (крім своєї планети Фея). А зетка поширювалася на весь Всесвіт. І в той же час він розумів, що несподіване зникнення флоту Бухвірн просто так не залишить. Найближчим часом треба готуватися до масштабних бойових дій.

— Одіссеюшка! Дружочек! Як я за тобою скучив! — нарешті за стільки часу я зволив зазирнути на Одіссей, — ти ще не розучився літати?
— Командоре, ви, як завжди. То сумуєте за машиною, то дякуєте, то називаєте другом. Я не можу розучитися літати. Ви бажаєте летіти?
— А давай ми злітаємо до мого друга Піхта, — дивно, але після цих слів у мене виникло почуття гострої, смертельної небезпеки.

— Через портал чи своїм ходом?
— Одіссею, ти звісно кораблик швидкісний, але мені в облом пиляти через стільки Всесвітів. Та й палива в тебе не вистачить.
— Командоре, все ж таки ви дуже втомилися. Вам потрібно відпочити.
— Так, тут ти звичайно маєш рацію. Але відпочивати краще, коли ти стоїш на місці.
— Стан спокою завжди відносний.

— Не будь занудою і не чіпляйся до слів. Готуйся влетіти в портал, — прокинув портал у зоряну систему Піхта. Одіссей подолав його. «Загасивши» портал, я вирішив спочатку добре виспатися, до друга ще встигну. Адже за останні кілька діб мені вдалося поспати не більше трьох годин. Начебто і не було нічого термінового, проте весь час чимось був зайнятий.
— Одіссею, активуй про всяк випадок невидимку та замри. Я відісплюся, доки ніхто не заважає, а потім уже й у гості до Піхта. За пару хвилин я спав, як немовля.

  *   *   *

Поки я збирався до Піхта, Бахур зібрав Повелителів на своєму кораблі, запросив туди Турга з Лією. Поцікавився, де я перебуваю, а коли Лія ухильно відповіла, що десь мотаюся Всесвітом, він через вільних жителів вирахував, що я на своєму кораблі в дрейфі біля зоряної системи, де нещодавно стався бій із флотом Бухвірна.