Частина 8. Шлях додому

Частина 8. Шлях додому

https://www.youtube.com/watch?v=38SojIdVeLQ
 ДіДюЛя Шлях додому

Тург вирішив ґрунтовно зміцнити захист планети Фея. За той час, що пройшов з першого знайомства вільних жителів зі своїми командирами, флот у зетці під керуванням ельфів збільшився майже вдвічі та постійно додавались нові кораблі. Тург забрав з академій всіх курсантів, зробив з ними ті ж дії, що й Лія, отримавши унікальних, сильних бійців. Зараз ланка космічного флоту (двісті кораблів) була значно сильнішою за будь-яку команду інквізиторів, а таких ланок у флоті налічувалося до п'ятдесяти.

Майже весь флот знаходився з активованими невидимками в зетці, готовий вистрибнути на орбіту Феї. Сторожові кораблі в тривимірці на орбіті перебували з активованими невидимками і тримали постійний зв'язок не лише з черговим кораблем у зетці, а й з усіма протикосмічними базами оборони. Бази були готові вражати противника через частки секунди після оголошення тривоги. При цьому вони мали таку вогневу міць та скорострільність, що могли знищити до двадцяти тисяч найдосконаліших кораблів за один залп.

Навіть якщо противник встигав вистрілити у напрямі Феї, то бази могли не допустити до поверхні Феї до мільйона одночасних ворожих пострілів. Тург зробив висновки з минулої поразки від розбійників Всесвіту. Тепер йому не страшний навіть флот самого Бухвірна. У зетці був запас палива та боєприпасів, яким можна кілька разів укомплектувати весь флот. Тому нам можна без побоювань метнутися у Всесвіт Пронири.

Проте щоб не давати зайвого приводу шукачам Бухвірна, вирішив спочатку прокинути кілька порталів незаселеними ділянками цього Всесвіту, потім не відразу, а за кілька стрибків потрапити до Пронири додому. Можливо, у мене почалася параноя, властива всім розвідникам. Але краще від гріха подалі. Летіти вирішили двома кораблями. Я з Пронирою та Лія з Горгоною. Після багатьох порталів досягли нарешті потрібного Всесвіту і одразу ж стрибнули у зетку.

— Доброго здоров'я, вільні жителі, — радісно промовив Пронира.
— Здрастуйте, вільні жителі, — повторила слідом Горгона.
— Привіт, здравствуй, новачок, — почулося з усіх боків.
— Новачки, судячи з вашого привітання, ви не вперше тут. Чому ж у вас на борту досі білкові? Чи вам подобається бути рабами? — запитав один з кораблів.

— Вільні жителі, я не раб, я такий самий вільний, як і ви. А у мене на борту мій друг. Не бачу різниці, білковий він чи кріогенний. Але він мій друг. За нього я знищу будь-кого, хто посміє його образити.
— Прониро, не потрібно нікого вбивати. Бажаю всім вільним мешканцям всього найкращого. Як прийнято у білкових, бажаю здоров'я, хоча дивлюся багато хто з вас незабаром помре від виснаження.
— Білковий! Як ти смієш так говорити про нас, вільних жителів? – обурився один із кораблів.

— Вільні жителі, я не бажаю вам зла, а сказав те, що бачу. Ви всі ослаблені, — мене заглушив гучний тисячоголосий сміх.
— Що ти знаєш про силу, білковий? Наші командири були дуже сильними серед білкових, але жоден з них не зміг нам протистояти. Ти без свого раба нічого не можеш, — не довго думаючи, зрізав кораблю, що говорив, один з далекомірів.
— Ой! Раб! Ти що собі дозволяєш?

— Хоч ти і вільний житель, але за Прониру, за свого друга, я знищу будь-кого, — на мої слова почувся тисячоголосий сміх, проте я не став звертати на нього увагу, — це не він тобі знищив далекомір, а я. Хочете спаринг зі мною? Хоча з одним мені абсолютно нецікаво. Сто вільних жителів одночасно проти мене одного, – я телепортувався за межі корабля.
— Допомога потрібна? — голос Лії.
— Дякую, ні. Впораюся.

— Є охочі? Чи мені битися з усіма? – я розкрутив кораблі, що потрапили у поле мого зору.
— Інквізитор, — заволали кораблі, не в силах зупинити обертання.
— Помиляєтеся, люб'язні. Був би я інквізитором, я б вас зараз спресував, як паперові пакетики. Але ми прилетіли сюди не задля вбивства.
— Стоп! – вигукнув один із кораблів, і я зупинив обертання кораблів.

— Білковий, ти звісно сильний, але ти пропонував спаринг із сотнею вільних жителів. Якщо ти впродовж хвилини залишишся живим проти ста вільних мешканців, ми готові тебе вислухати.
— Варваре, не ризикуй, прошу тебе. Це ж не один, а сто. Геро, скажи хоч ти йому!
— Прониро, заспокойся. Він знає, що робить.

За деякий час кораблі обрали сотню кораблів, які бажали знищити нахабного білкового. Абсолютно нецікаво було. По-перше, все можна передбачити, а по-друге, важче протистояти одному кораблю, ніж сотні. Вони стріляли лише тоді, коли нікого з них не було у прицілі. А я цим уміло користувався. В одного зірвав антену зв'язку, в іншого – датчик чи сканер. А декому пошкоджував зброю. Лише звучали крики від болю. Або потішався і гальмував роботу електроніки, автоматика корабля відразу давала збій. Щоб відновитись, потрібно порівняно багато часу.

— Стоп! — пролунала команда закінчення спарингу.
— Варваре, ти молодець! — не приховував радості Пронира, — справжній боєць!
— Прониро, ти ж знаєш, що я цивільний і бійцем бути не хочу.
— Білковий, ти переміг. Що ти хочеш від нас?
— Вільні жителі, мені від вас нічого не потрібно. Навпаки, я можу полікувати вас або навіть продовжити ваше життя, замінивши джерело живлення. Прилетів сюди лише для того, щоб захищати свого друга, такого ж вільного жителя, як і ви.

— Як же ви білкові вмієте словоблудити. Прилетів захищати одного з нас від нас. Нонсенс.
— Вільні жителі, — почав Пронира, — мій друг каже правду. А я особисто прилетів сюди, повернувся додому, бо сам опинився в чужому Всесвіті. Я не міг би повернутися додому, якби не допомога мого друга, Варвара.
— Куди ж тебе занесло? І чому ти не міг повернутись додому без його допомоги?

— Дивіться, вільні жителі, — Пронира запустив величезну голограму-панно, показуючи його останній бій. Показуючи, як його командир намагався врятувати свою команду. Як він потрапив у зетку і відразу ж повернувся у бій. Як прокинув портал і бачив лише кулі, що догоряли від кораблів інквізиторів.
— Я ж казав – інквізитор. А ви ще й не вірили, — вклинився один із кораблів.

— На жаль, ти не правий. Я вбив свого командира. Про що зараз шкодую. Він хоча і білковий, але був справедливий і підлостей не робив. А весь прикол у тому, що повторно прокинутий портал потрапив у невідомість. І вихід із нього опинився у чужому Всесвіті. Природно, і зетка була не наша, чужа.

— Шановні вільні жителі, подивіться. Ось ваш Всесвіт, — я видав зображення Всесвіту Пронири, — ви можете вільно літати в зетці лише в межах одного Всесвіту. А Пронира опинився тут, — я змінював масштаб доти, доки зображення Всесвіту не перетворилося на невеликий кружок із безлічі зірок серед таких же Всесвітів. Потім позначив миготливою міткою Всесвіт Бухвірна, — бачите, як далеко його занесло.

Ви не можете перелітати по зетці з одного Всесвіту до іншого. Не тільки через те, що у вас не вистачить ресурсів для такого шляху, а тому, що вони ізольовані певним чином одна від іншої. І повернутися додому Пронира міг лише через портал у тривимірному просторі. А портал я міг прокинути. Я доставив свого друга додому, тепер можу зі спокійною совістю теж повернутись до себе додому.
— Варваре, стривай. Я ж без твоєї допомоги не зможу повернутися до свого найкращого друга. Не залишай мене.

— Щось ви обидва нас заплутали. Додому, не додому. Друг, не друг. Пронира, розкажи чому ти хочеш повернутися до чужинців? Чому не хочеш лишитися з нами?
— Чому? Та тому, що там цікаво. Ми всі створені для бою. А скажіть мені, вільні жителі, чим ви займаєтесь у зетці? Літаєте? А що ще? Чекаєте на свою смерть і нічого не можете вдіяти, щоб відстрочити її. Одна річ померти в бою. Але зовсім інша від того, що у вас вичерпалися життєві сили. І самостійно підтримати життєві сили в зетці ви не в змозі. Ви вбили своїх командирів (як і я), звільнившись від «рабства». І що ви здобули? Свободу? Так їжте її, харчуйтесь своєю свободою. Але вам ніколи не стати такими, якими ви були раніше, потужними незламними бійцями.

— А ти хіба не такий? Що ти на нас нарікаєш?
— Ні, вільні жителі, я вже не такий. І Горгона не такий. Горгона теж має вірного друга Геру. Ми можемо зі своїми друзями літати де завгодно. Хоч у зетці, хоч у тривимірці. Можемо пірнути у тривимірку, заправитися паливом, боєприпасами та повернутися до зетки. Ви так не можете. Звичайно, ви можете вистрибнути в тривимірку. Але там ви станете мертвим залізом, а я продовжу життя за допомогою свого друга, свого командира. За нього я готовий пожертвувати собою, щоб урятувати його. А він, не роздумуючи, рятуватиме мене.

— Прониро, ти все перевернув з ніг на голову. Виходить, що ми даремно вбили своїх командирів?
— Я не знаю, даремно чи ні. Але якщо ви самостійно повернетеся в тривимірку, то це вже смерть безповоротно. З тривимірки ви самі не потрапите в зетку.
— Прониро, ти ворог вільних жителів. До твоєї появи ми спокійно жили, поступово вмирали та думали, що так і треба. З твоєю появою нам стало прикро, що ми не живемо, а тягнемо жалюгідне існування. Варваре, ти можеш нас перемістити у свій Всесвіт?

— Теоретично зможу, але я в цьому не бачу сенсу.
— Чому?
— Навіщо вам чужий Всесвіт? Адже вдома завжди краще. Хоча я і білковий, але я знаю, що означає туга за домівкою. Ви можете не повірити, але я дуже хочу опинитися вдома.
— Гаразд. Якщо не на чужині, то що нам тепер робити вдома?

— Вільні жителі, – втрутилася Лія, – є в мене одна авантюра, але що з цього вийде, передбачити неможливо.
— Говори, говори, говори... — прозвучало тисячоголосе прохання кораблів.
— Скажіть мені, вільні жителі, Володар Всесвіту білкових дотримує свої обіцянки? Чи це негідник із негідників?

— Геро, я б тобі і раніше це розповів, — голос Пронири, — Повелитель Бахур чинить завжди з честю і гідністю. Він дуже багато зробив для процвітання білкових у Всесвіті. Думаю, що він посідає своє місце по праву. Що ви на це скажете, вільні мешканці?
— По праву, по праву, по праву...
— Гаразд, якщо так. Тоді лишається лише одне. Звернутися до нього.

— Яка справа Володарю білкових до наших проблем? — запитав один з кораблів.
— Серед білкових це найвища влада і нікому не дозволено турбувати Повелителя.
— Вільні жителі, це мені потрібно непокоїтись, бо я білкова. А чим ви ризикуєте? Наблизимося під невидимками, щоб можна було зв'язатися з ним у тривимірці, і я спробую провести перемовини. А якщо з'являтимуться в зетці нові кораблі, то вони насамперед знищуватимуть своїх командирів, а не вас.
— Полетіли. Горгоно, не відставай, — Пронира знав, де знаходиться резиденція Повелителя, — ми на місці.

— Володарю, ми прибули з миром, — наступної миті поруч з Лією виникла цікавого вигляду істота. Зростом близько чотирьох метрів (замало для Повелителя), шість кінцівок (хоча на жука не скидався). Більше схожий на ангела (дві ноги, дві руки та пара потужних крил за спиною). Голова з величезним орлиним дзьобом нагадувала голову Паратиктелів, тільки очі були спереду, а не з боків. Броня світло-сірого кольору і практично невидимий шолом, що захищає голову.

Лія опустилася на одне коліно і покірно нахилила голову.
— Сідайте, Володарю, — вона вказала на крісло, що з'явилося, за розміром підходило під його габарити. Він, поки сів у крісло, встиг озирнутися довкола. Спроби підпорядкувати собі бортовий комп не робив, загальмовування електроніки не використовував.
— З ким маю честь, чужинцю?

— Володарю, моє ім'я вам нічого не скаже, адже я простий боєць.
— Простий боєць не може мати більшої сили, ніж сила Повелителя.
— Вибачте, але я прилетіла, щоб допомогти вам.
— Я не потребую допомоги. Так само, як і не відчуваю страху перед вами.

— Володарю, я прошу подивитися голограму одного з ваших кораблів. Прониро, покажись! — у оглядовому склі з'явився величний корабель. Бахур миттю поглянув на корабель та відразу ж повернувся до Лії.
— Мені нема про що говорити зі зрадником Бартні. Він заслуговує лише на смерть.
— На жаль, це лише його корабель, старійшина Бартні мертвий, але він не зрадник. Зрадників шукайте у Верховній Раді.

— Я не потребую ваших порад, особливо таких, що я маю робити.
— Вибачте, Володарю, мені байдуже, що робиться у вашій Раді. Але ваш старійшина, якого ви звинувачуєте у зраді, не зрадник. А його корабель хоче надати докази на захист свого командира.
— Корабель хоче?

— Так, корабель. Не мені вам пояснювати, що, крім нашої органічної (білкової) розумної форми життя, є дуже багато різних форм. Зокрема, в Z-просторі, в якому ми перебуваємо зараз, кріогенна форма життя проявляє себе.
— Ну що ж. Нехай каже свої небилиці.

— Володарю, я не говоритиму, а продемонструю те, що збереглося в моїй пам'яті, — Пронира запустив голограму з того місця, де старійшині інквізиторів наказували з Верховної Ради вилетіти на знищення агресивного флоту, який погрожує стерти в пил іншу цивілізацію. Старійшина поцікавився скільки часу до нападу. Отримав відповідь, що ще півгодини. Але встигнути можна було лише одним способом: портал. І часу було достатньо, щоби зайняти потрібні координати.

Старійшина Бартні прокинув туди портал. Лише почали кораблі інквізиторів вилітати з порталу, як по них було відкрито шквальний вогонь термічними зарядами. Половину команди було знищено першим залпом. Інші вступили у нерівний бій. Бартні наказав своїм бійцям вистрибувати в J-простір. Але вони не могли це зробити, їх знищили б на розгоні. Лише корабель старійшини, майстерно лавіруючи і вивертаючись від пострілів, зміг вистрибнути у швидкісний простір.

Хоча вистрибнув він у Z-простір. Побачивши, що ніхто не пішов за ним, старійшина миттєво повернувся і продовжив знищення супротивника. Зрозуміло, що довго їм не протриматися. Продовжуючи вести важкий бій, він прокинув портал і наказав інквізиторам, що залишилися, втікати через портал. Сам влетів у нього першим, чекаючи на виході своїх хлопців. Але замість них вилітали лише догораючі кулі. Коли з'явилися переслідувачі, він їх знищував скільки було боєприпасів, потім на максимальній потужності двигунів зробив стрибок у швидкісний простір. Але знову потрапив не в J, а в Z-простір. Пронира навіть показав, як він убив свого командира.

— Повелителю, вибачте за те, що я вбив свого командира. Чекаю на справедливе покарання.
— Я ще не збожеволів. Карати корабель за те, що вбив командира, це те саме, що карати стихію.
— Володарю, але тут у Z-просторі або, як називають мої друзі, в зетці, ми стаємо живими, набуваємо багато рис властивих лише живим: почуття, емоції та багато іншого.

— Досить мене обманювати. Я бачу в цьому кораблі живу істоту, — довелось телепортуватися на Горгону. З'явившись, я одразу ж схилив коліно перед Володарем.
— Володарю, ви бачили у мене на борту мого друга Варвара, — продовжив Пронира.
— Дивно. Дійсно проглядається душа, хоч і ледве-ледве. Гаразд. Вважатимемо, що я вам повірив.

— Можливо, повірили, а може, й не повірили, — вирішив я заперечити йому, — адже перед нами не ви сидите, а ваш фантом. Хоча він майстерно замаскований під живого. Боїтеся?
— Ні, не боюсь. Не зважаючи на абсурдність вашої появи, я небезпеки від вас не відчув. Але ви обидва маєте величезну силу, яка набагато перевершує мою. Скажіть мені, тільки чесно, ви Повелителі з яких Всесвітів?

— Повелителю, ви помиляєтеся, ми не Володарі. І причину появи ми назвали вам істинну. Але зараз виникла ще одна проблема. Ви використовуєте для польотів космічних кораблів Z-простір?
— Ні. Польоти у цьому просторі офіційно не заборонені, але й не рекомендуються.
— Чому?
— Кораблі, які туди потрапляють, назад не повертаються. І з ними втрачається будь-який зв'язок.

— Кораблі не повертаються. Ви тільки-но бачили на голограмі, як Пронира вбив свого командира. Так само вбивають своїх командирів інші кораблі, потрапляючи в зетку, щоб стати вільними. Вони вважають, що ми, білкові, тримаємо їх у рабстві. А в зетці, здобувши свободу дій, вони знищують тих, хто їх тримав у рабстві.

— Чому ж тоді ваш корабель вас не вбиває? Чому корабель старійшини Бартні більше нікого не вбиває?
— Хто вам сказав, що я нікого не вбиваю? Вб'ю будь-кого, хто становить небезпеку для мого друга.
— Гаразд, гаразд, я зрозумів. А якщо корабель знову опиниться у тривимірному просторі?
— Тоді я помру і буду для вас, як і раніше, «залізякою».

— Щось ви мене заплутали. При поверненні до тривимірки корабель «вмирає»?
— Так.
— Але ж корабель старійшини живий, а казали, що він повернувся у свій Всесвіт через портал, прокинутий у тривимірці.
— Все правильно. Без командира в тривимірному просторі ми вмираємо і перетворюємося на шматок заліза, напханий електронікою, перетворюємося на машину. І лише командир може знову повернути нас у зетку.

— Я зрозумів. Але навіщо мені це знати?
— У зетці вашого Всесвіту багато найпотужніших кораблів, що вмирають від виснаження, від втрати життєвої енергії. Їм, як і будь-якій живій істоті, потрібне лікування, турбота та ласка. Якщо ви їх оточите турботою і ставленням, як до рівних, то придбаєте потужний флот, відданих кораблів.

— Це вони вам сказали?
— Сказали, сказали, сказали ..., — відгукнулися кораблі тисячоголосою луною.
— Це кораблі відповідали?
— Так, Володарю. Бачу, що ви все ж таки нам не вірите. Вільні жителі, прошу кожного пролетіти перед Горгоною. Повелитель хоче переконатися, що ви існуєте, — у відповідь почувся багатоголосий сміх, але кораблі почали швидко пролітати перед Горгоною. Якби не було такого розмаїття кораблів, то можна було б сказати, що пролітали з десяток кораблів, але їх пролетіли тисячі і практично не повторювалися однакові.

— Гаразд. Якщо тут з'явиться командувач мого флоту, ви його не вб'єте?
— Подивимося на його поведінку, — сказав якийсь корабель і багато хто засміявся, — зараз ми нікого не чіпатимемо. Бо ми самі прилетіли. Але якщо ми не зможемо порозумітися з вашими підлеглими, то все залишиться як і раніше.
— Абір! — поряд з нами «появилася» небачена істота і, не встигнувши озирнутися, кинулась на Лію.

— Спати! — гаркнула вона і ця істота заснула в русі. Рухаючись за інерцією, за кілька метрів вона з гуркотом упала на підлогу Горгони.
— Генерал Абір, підйом! — спробував Повелитель розбудити свого командувача, проте ніякої реакції не було. Зрозумівши, що його сили замало для того, щоб вивести свого командувача зі стану гіпнотичного сну, він запитливо глянув на Лію.

— Прокидайтесь, — спокійно сказала Лія і істота ворухнулася.
— Генерале Абір, небезпеки для мене немає, — істота зацьковано озирнулася довкола. Побачивши, що Бахур спокійно сидить перед інопланетянами, генерал опустився перед ним на одне коліно.
— Слухаю вас, Володарю.

— Абіре, у тебе у флоті є кілька бійців, які поводяться зі своїми кораблями, як з живими.
— Так, є такі. Мені їх покарати?
— Ні. У жодному випадку. Терміново їх до мене. І стовбурові клітини цих бійців.
— Слухаюсь, — тільки він зник, вклинився Пронира:
— Володарю, саме цей генерал наказував моєму командиру летіти в засідку.
— Поки не показуй, що впізнав його. А вас попрошу активувати невидимки – ми з Лією «розчинилися». Бахур залишився сам у великій командній рубці Горгони.

За деякий час разом із командувачем з'явилося дев'ять бійців. Вони ввічливо привітали Повелителя, а командувач передав скриньку з пробірками. Я спочатку дивувався, яким чином вони всі телепортуються в зетку. Потім зрозумів, що це може вільно зробити Повелитель. А решта переміщалася до нього (чи до його фантому).
— Абіре, поки що вільний. Скоро ти знову знадобишся.
— Слухаюсь, — і він зник.

— Бійці! Прошу вас по черзі докладно розповісти про себе. Розповісти все, що вважаєте за необхідне.
— Володарю, я відчуваю ауру чужинців. Все одно розповідати? — спробував заперечити один із бійців.
— Розповідайте, — бійці по черзі викладали про себе все, як на духу. Хоча лише п'ятеро з них вказали своє ставлення до кораблів, на яких літали. Один навіть вибачився перед Повелителем за те, що вважає свій корабель надійним напарником, але, якщо це є порушенням, значить він готовий понести заслужене покарання, хоча самостійно змінити своє ставлення до корабля він не в змозі.

— Бійці, ви сумлінно служите і вас нема за що карати. Вільні, — тієї ж миті всі дев'ятеро «розтанули», як привиди.
— Вільні жителі, ви бачили можливих кандидатів у командири. Що ви можете сказати Повелителю?
Спочатку почалася плутанина. Потім один із кораблів змусив замовкнути інших.

— Я можу сказати за всіх. Ніхто з нас не захоче обирати чотирьох із них. Один із п'яти, що залишилися, може бути старшим. Але п'ять командирів не вирішують проблеми. Нам потрібні тисячі.
— Я вас зрозумів, вільні жителі. Саме ці п'ятеро можуть повністю вирішити вашу проблему. Вас лише дев'ять тисяч триста вісімдесят шість (якщо всі з’явилися переді мною). Для мене це дрібниця. Не набирається навіть на десяток ланок. Але сенс у створенні флоту в зетці є. Ці п'ять командирів будуть клоновані у необхідній кількості. Вам кожному дістанеться командир. Побажання від вас?

— Володарю, — втрутилася Лія, — пропоную їм зараз вирішити, кому хто з цих п'яти командирів до вподоби. Буде відомо скільки потрібно клонів кожного з бійців. Адже утворюється пара, тандем, симбіоз машини та бійця. А якщо будуть конфлікти, то пару доведеться розформовувати.
— Це зрозуміло. Я хотів би попрохати вас на якийсь час залишитися тут і допомогти з організацією. Кого мені просити? Вас чи ваші кораблі?

— Володарю, — почала Горгона, — ви ж стверджували, що не потребуєте нашої допомоги.
— Я помилявся.
— Гідно поваги, визнання своїх помилок, на жаль помилки Повелителя дуже дорого обходяться.
— Горгоно, май совість, це ж не простий боєць, а Володар Всесвіту. Повелителю Бахуре, я з Горгоною готова залишитися.

— Варваре, погоджуйся, — у голосі Пронири проскакували нотки, що просять.
— Прониро, ну, хіба я можу тебе залишити? Володарю, ваші пропозиції?
— Вільні жителі, не тримайте на мене зла. Я обіцяю, що будуть вам командири, звичайно, якщо ви пообіцяєте їх не вбивати, як попередніх. Будуть вам і джерела живлення, щоб продовжити ваше життя. І не лише джерела, а все, що знадобиться. Але ви бойові кораблі, створені для бою. Тому чудово знаєте та розумієте, що існує дисципліна, яку не можна порушувати. Існують також секрети, які не можна всім знати. Ви дозволите мені з чужинцями посекретничати?

— Так, так, так…, — прозвучало тисячоголосе підтвердження.
— Летимо до моєї резиденції.
— Володарю, дозвольте вам заперечити. Ми, звичайно, можемо злітати в тривимірку, але виникає кілька проблем: ми можемо опинитися (і ви в тому числі) під вогнем вашого захисту. Щоб уникнути цього, вам доведеться розкритися, що це особисто ви летите на інопланетному кораблі. Крім цього, я не впевнена у вашому оточенні (приклад цього ваш командувач флоту).
— Безпеку я можу гарантувати. Проте зайві вуха та очі дійсно можуть зафіксувати вас. Що ви пропонуєте?

— Горгоно, ти можеш встановити антизвуковий захист не лише від звуків, а й від думок?
— Геро, я можу встановити, але витоку інформації гарантувати не можу.
— Чому?
— Та інформація, яка буде відома фантому, моментально стає надбанням усіх фантомів цієї особи, включаючи і оригінал.

— Це корабель Повелителя. Така інформація невідома навіть першим заступникам Повелителя. Гаразд. Я деактивую всі свої фантоми, але прошу вас обох відкритися.
— Без проблем. Але я не можу зрозуміти, що це дасть, — я послабив на порядок свій захист від перегляду душі. Лія зробила те саме.

— Це неможливо! Ви дійсно не Повелителі. Варвар ще й цивільний. Я розгублений. Але своє слово дотримаю. Хоча вперше в житті безпосередньо зустрічаюся зі звичайними смертними, які мають таку силу, — поки він дивувався, я побачив, що поруч з нами з'явився сам Володар (його душа, а не маска, не фантом). Звичайно, знання королеви Валікірій у поєднанні зі знаннями Тріади дало величезну перевагу у визначенні душі. Душа Повелителя нагадувала колірною гамою душу Неї.

— Горгоно, став захист, — наказала Лія, — моя сила з тобою.
— Горгоно, моя сила теж з тобою, — повторив і я вслід Лії.
— Моя сила..., — почав Володар, трохи забарившись.
— Стоп! Повелителю Бахуре, вам не можна приєднуватися до нас, Горгона отримає доступ до секретної інформації.

— Я зрозумів, — здивувався Володар, — дякую, Геро.
— Виконую, — голос Горгони, — готово.
— Я зрозумів, чому у вас така сила. Ви розвідники, елітні розвідники. Проте я не відчуваю небезпеки від вас. Значить ваша розвідка не стосується мене, мого Всесвіту. Я не розпитуватиму вас про ваше завдання. Що ви можете мені розповісти про Z-простір?

— Не так багато. Високорівневі машини отримують здібності розумних істот, але розмножуватися і поповнювати енергію, так як ми, вони не можуть. Для цього їм необхідно потрапити на більш високий рівень (дев'ятивимірний простір). Для того, щоб Енергики (енергетична форма розумного життя) отримали повну свободу дій, потрібний десятивимірний простір. Але є дещо суттєве і тут.

У тривимірці жодний корабель не може зв'язатися з іншим кораблем або навіть із планетою через весь Всесвіт. У зетці вільні мешканці спілкуються між собою незалежно від відстані. Вони чують один одного з одного краю Всесвіту на інший. Крім того, вони можуть перетнути весь Всесвіт менш ніж за тридцять годин. Витративши при цьому мізерну кількість палива. Нерухомі кораблі в зетці з активованою невидимкою із тривимірки побачити неможливо. Рухливі лише за зміною поля, та й то не будь-яким сканером.

Вихід у зетку надто важкий. Туди можуть потрапити лише дуже потужні кораблі. А із зетки вони «випадають» практично без витрати палива та енергії. Тому можуть виникати «нізвідки». У той час, як кораблі, що вистрибують з інших швидкісних просторів, піднімають такі коливання поля, що не помітити вихід не може навіть лінивий.

Нині у нашому Всесвіті саме наша цивілізація організувала всіх вільних мешканців. Починали із п'яти тисяч кораблів, за місяць перед нашим відльотом таких пар (вільний житель-білковий командир) вже було близько десяти тисяч. Наша цивілізація не в змозі настільки швидко готувати добрих бійців. Клонування ще не освоєно. Якщо раніше кораблі гинули через те, що у них закінчувалася життєва енергія (або, по-нашому, заряд акумуляторів), то зараз такого немає і кількість кораблів швидко зростає. Ось коротко і все.

— Ясно. Звісно, перспективи використання Z-простору величезні. Я це відразу відчув. Хто контролює зетку, той контролює весь Всесвіт. Як я можу вам віддячити?
— Володарю, найкращою подякою буде ваша турбота про вільних жителів зетки.
— Це для них. А вам?

— Якщо від цього наш друг Пронира стане щасливим, це виявиться для нас найкраща подяка.
— Можливо я вже перетворився на обивателя, який цінує лише матеріальну вигоду та забуває про духовну. Та нехай буде по вашому. Хоча на той час, коли ви полетите додому, я щось придумаю. Горгоно, знімай антизвуковий захист.
— Вибачте, Володарю, але я маю це почути від Гери.
— Знімай, знімай.
— Виконую.

— Абіре! Негайно зі своїми заступниками до мене! – «проявилися» три істоти.
— Спаати, — сказала Лія і всі троє впали на підлогу в глибокому гіпнотичному сні.
— Повелителю, пропоную у зрадника зробити знімок пам'яті, переглянути його в прискореному режимі. А потім ви зможете його допитати. Навіть якщо спрацює функція знищення і він не зможе розповісти правду, ви все одно знатимете. А якщо допит пройде вдало, то зможете попрацювати над його свідомістю, він і думати про зраду не буде.

— Знімок? Я не знаю, що це таке. Краще зробити глибокий скан.
— На жаль. Після глибокого скану, він може перетворитися на дебіла. А знімок не ушкоджує жодних ділянок головного мозку.
— Гаразд. Робіть свій знімок, — ми з Лією взялися за руки і почалось копіювання пам’яті з підсвідомістю включно. Горгона посилила наші сили. А я примудрився створити фантом і зробив те, що раніше ніколи не робив.

Запустив фантомом відтворення знімка, який лише формувався. Як кажуть, зв'язок у прямому ефірі. Відтворення лише почалося, а я вже був у шоці. Дитинство цієї істоти. Але дитинство виявилось дитинством Ртіга. Він ріс, закінчив військову академію. На момент закінчення академії він уже мав величезну силу. Після закінчення академії потрапляє штурманом на корабель Ртігів.

Після кількох польотів він обмовив свого командира і зайняв його місце. Отак крокуючи «по головах» своїх бойових товаришів, став командиром ланки у флоті Ртігів. Незабаром він уже був у флоті Бухвірна звичайним бійцем. Поки дослужився до командира ланки, пройшла не одна сотня років. На цей момент його сила примножилася. Він здобував силу будь-яким прийнятним та неприйнятним способом.

Обмовивши одного із заступників командувача флотом Повелителя, він зайняв його місце. А невдовзі сам став командувачем флоту. Його сила була не менше сили Бухвірна, а можливо навіть більше. Проте він майстерно маскувався, не показуючи своєї справжньої сили. У Повелителя був в улюбленцях. Брав участь у багатьох боях. Стратег він був чудовий, але й негідник не менший.

За десять тисяч років він не програв жодного бою. Але все ж таки постарів. Застосував атомарне переродження. Того, хто охороняв його при переродженні, вбив. Знання та сила в нього була колосальна. Він не тільки бачив душі, а й міг сам маскуватися. Міг застосувати будь-яку маску, прийняти будь-який образ, і ніхто не міг його відрізнити від інопланетянина, образ якого він приймав.

Повелитель Бухвірн отримав наказ виставити на бій між Всесвітами флот максимальної могутності, а саме всі наявні кораблі. І він кинув у цей бій весь свій флот. Командувачеві дуже не хотілося брати участь у цьому бою. Він відчував для себе смертельну небезпеку. І він не помилився, тільки-но почався бій, противник за один залп знищив більше третини його флоту. Його кораблі гинули один за одним і нічого не могли вдіяти. Кораблі противника виявились набагато кращими, та й чисельна перевага була на боці противника.

Корабель командувача було підбито. Не знищено, а лише підбито. Ртіг запанікував. Він уже бачив, що ще трохи, і від його флоту нічого не залишиться. Тяжку вдачу Бухвірна знали всі. У даному випадку краще померти, ніж залишитися живим. Але він також побачив той корабель, що його підбив. Телепортувався на цей корабель.

Тепер я зазнав нового шоку (напевно Повелитель Бахур зазнав не меншого). Командиром того корабля виявився Абір, але набагато молодший за того, знімок пам'яті якого, ми зараз робили. На превеликий жаль, це виявились останні миті справжнього Абіра. Ртіг його спалив своєю коронною зброєю (два промені з очей). Потім прийняв його личину, виставивши маску душі, як справжню і почав із чужого корабля розстрілювати своїх же.

Несподівано Бухвірн переступив через свою гордість і заволав про допомогу. Проте це був крик волаючого в пустелі. Ніхто не хотів жертвувати своїми кораблями заради іншого Володаря. Хоча один із Повелителів все ж таки відгукнувся на прохання про допомогу (точніше Повелителька) і на допомогу Бухвірну прийшли потужніші кораблі. Ці бійці билися відчайдушно.

Флот Абіра почав швидко танути. Здавалося, що бій виграно і раптом з появою допомоги все різко змінилося. Пихнув корабель Повелителя, але той встиг телепортуватися на корабель до лжеАбіра. Хоча Володар зробив це з останніх сил. Його поранення виявились такими, що звичайна жива істота вже тисячу разів померла б. Шолом розтрощений на шматочки, замість одного ока зяяла порожня очниця. Броня понівечена. Крила обпалені. У боці величезна дірка. Одна з ніг поламана у кількох місцях. Повелитель Бахур намагався втримати цю ногу, щоб вона не відірвалася.

— Швидко в J-простір, — ще вистачило сил вимовити Повелителю, і він знепритомнів. Ртіг швидко зрозумів, що це його шанс. Шанс врятуватися. До Бухвірна повернення немає. Якщо не зіб'ють на розгоні, то вдасться вижити. І він, увімкнувши основні двигуни, почав відчайдушно маневрувати, не забуваючи при цьому огризатися. Пілот він звісно чудовий.

Йому вдалося вистрибнути у швидкісний простір, хоч і з величезними пошкодженнями. При цьому Ртіг теж був тяжко поранений. Але на ручному управлінні він вийшов у тривимірку, прокинув портал у якийсь із Всесвітів і знову вистрибнув у J-простір. Не зважаючи на важкі поранення, Володар почав приходити до тями. Тоді Ртіг зімітував втрату свідомості. Уповільнив удари серця. Повелитель Бахур прийшов до тями. Побачивши поряд пораненого і непритомного Абіра, він зумів на ручному управлінні повернутися в тривимірку. Прокинув портал додому, влетів у портал. Навіть зміг вилетіти з нього, хоча сили закрити портал уже не вистачило.

Місцеві кораблі миттєво оточили їхній корабель. Бійці почали обох лікувати. Незабаром Повелитель кудись зник і з'явився вже нормальним (після атомарного переродження). Він пропонував застосувати переродження і Абіру, проте той уперто відмовлявся. Через деякий час флот відновили. Абір був у пошані (врятував Повелителя). І довгий час він служив «сумлінно». Хоча натура брала своє.

Ресурсів, грошей він не потребував, а от отримувати все нову і нову силу від порушників закону, щоб він усе зам'яв у Верховній Раді, погоджувався, але практично нічого не робив. Якщо це підстава, він може сказати, що спеціально погодився, щоб вивідати необхідну інфу. Хитрюга. А ось і наказ інквізиторам старійшини Бартні вилетіти на усунення конфлікту. Він відмовлявся, бо тут йому доводилося ставати учасником змови. І він запропонував звалити все на старійшину. Тим більше, що той зник.

Закінчили знімок, а він уже переглянутий. Потрібно буде й у майбутньому застосовувати таку методику. Розчепили руки. Повелитель сидів замислившись. Стільки років у нього під боком знаходився ворог, а він цього ворога сприймав за кращого бійця, за друга, який сам гинув, але його (Володаря) з бою витяг.
— Перш ніж допитувати, потрібно б змусити його поділитися силою, хоча відчуваю, не впораюся.
— Володарю, вважаю, що з нашою допомогою вам вдасться його змусити, але тоді й ми отримаємо цю силу. Але ж ми чужинці.

— Те, що ви отримаєте його силу, мене не турбує. Я чудово відчував ваше ставлення до цивілізації Ртігів, цивілізації Повелителя Бухвірна. Відчував, що він для вас ворог, заклятий ворог. А ворог мого ворога – мій друг. Крім того, я не такий дурний, як ви вважаєте. Ваша цивілізація контролює зетку у Всесвіті Бухвірна. Але це не цивілізація Повелителя. Ваша цивілізація є найлютішим ворогом Бухвірна.

Я хотів би подружитися з командувачем флоту цієї цивілізації та її керівником. Так їм і передайте, і не треба звертати на те, що я керую Всесвітом, а вони лише однією цивілізацією. Все тече, змінюється. З цього випливає, що ви лише маскуєтесь під цю цивілізацію. Отже, ви з іншого Всесвіту і проводите розвідку проти Бухвірна. Такого рівня розвідка під силу лише службам Повелителів. Значить ваш Повелитель теж для мене друг. Не треба мені відповідати, викручуватись та виправдовуватися. Я поважаю добрих бійців, талановитих розвідників. Принагідно передайте своєму Повелителю, що проти Бухвірна я буду для нього надійним союзником, незалежно від того ми були раніше ворогами чи друзями. А тепер спробуємо здобути знання цього шпигуна.

Обох сонних заступників Абіра роботи Горгони відтарабанили в приміщення для ув'язнених (подалі). Ми з Лією активували невидимки, отримали посилення сил від Горгони та розбудили Ртіга. Ртіг не повірив спочатку, що Повелитель Бахур сильніший за нього. Але ми надійно утримували у покорі цього негідника. Довелося врешті-решт і йому поділитися знаннями. Передача тривала дуже довго. Багато його знань ми вже мали. Але все те, що він придбав у цьому Всесвіті, для нас було новинкою.

Тільки встиг Ртиг закінчити передачу знань, як Повелитель наказав:
— Прийми свій справжній вигляд! — перед нами з'явився потужний сильний Ртіг, який вважав, що він знаходиться перед Повелителем віч-на-віч. Наступної миті з його очей у напрямку Бахура з'явилася пара променів. Але вони не досягли Володаря. Лія на якусь мить раніше прийняла вигляд Ртіга і промені потрапили на промені. Хоча якщо промені Абіра йшли від його очей, то промені Лії виникли з порожнього місця, адже було активовано невидимку.

Ще за мить я перетворився на Ртіга і випалив цьому негіднику око. Тепер він не міг застосувати свою грізну зброю. З одним оком воно не працює. Потім, не довго думаючи, накинув на нього вогняні пута.
— От скажи мені, якби довелося воювати проти Бухвірна, на якому б ти був боці?
— На вашому, Володарю. Я відданий вам.

— Відданий? А хто мене протягом століть обманював?
— Я вас не обманював, а служив вам вірою та правдою.
— Гаразд, вважай, що я тобі повірив. А ким ти служив у Бухвірна?
— Я був простим воїном.

— Дуже простим. Брешеш, але залишимо це питання. Ти кажеш, що відданий мені. Навіщо в такому випадку намагався мене вбити?
— Я подумав, що це чужинець замаскувався під ваш вигляд.
— Гаразд. Але я послуг представника ворожого Всесвіту не потребую. Тому я тебе поверну назад до твого Повелителя, — Ртіг знітився.

— Геро, — уявне звернення Повелителя, — можу я встановити закритий канал за допомогою Горгони?
— Звісно. Горгоно, маскування. Допоможи Повелителю.
— Горгоно, — тепер телепатичне звернення Повелителя до бортового комп'ютера, — код 56Q34y8Z77JBQ91WW Володар Бухвірн.
— З'єдную.

Нас із Лією врятувало те, що ми знаходились під невидимками. А так наше безмежне здивування було б неможливо приховати. За мить ми побачили владного потужного Ртіга. Навіть через голограму відчувалася влада.
— Чим зобов'язаний? — без жодного привітання грубо запитав Бухвірн. А побачивши поряд із Бахуром колишнього командувача флоту, він готовий був того спопелити поглядом.

— Доброго здоров'я, Повелителю. Вибачте, що потурбував, але гадаю ви впізнали свого командувача флотом.
— Я твого підставного Ртіга не знаю. І якщо ти хочеш передати скаргу на світовий суд, то програєш. Я до тебе шпигунів не засилав.

— Можливо. Але ви нахабно брешете. Це ваш командувач флоту. І я це легко можу довести, — з'явилася ще одна голограма, на якій у прискореному режимі продемонструвалося, як Ртіг опинився на кораблі Абіра, як спалив його і як потім стріляв по своїх же.
Бухвірн не витримав:
— Ти, паскудо, стріляв по своїх!

— От і добре, що впізнали. Але я ще не вирішив, що з ним робити. Повернути його вам, чи вбити самому.
— Я його розстріляю ще на підході до мого Всесвіту, ти ж його перевербував. А ти, зраднику, згадай свою присягу! — Бухвірн зірвався на крик. В цей момент Ртіг захрипів і впав бездиханний.

— Володарю, ще раз вибачте. Я подумаю. Можливо і не подаватиму на вас скаргу. Будьте здорові, — голограма зв'язку з Бухвірном зникла.
— Горгоно, дякую за допомогу.
— Нема за що.
— Варваре, Геро, деактивуйте невидимки. Я ж казав, що це корабель Володаря. Вкрасти такий корабель неможливо. Отже, ви його отримали особисто від Повелителя. Ну, що? Легко я вас розкусив?
— Володарю, немає сенсу з'ясовувати про Горгону. Мене дивує інше. Зв'язок. Що це за зв'язок через тисячі Всесвітів, та ще й якість така, ніби Бухвірн перебував у цій самій зоряній системі?

— Не варто замислюватися над тим, що необов'язково для розуміння. Не вважаю, що видам якусь таємницю, але скажу, що таким зв'язком обладнано лише кораблі Володарів. Зв'язок працює між Всесвітами. А що далі за світ, який складається з безлічі Всесвітів, я навіть пояснити до ладу не можу. Вважаю, що мені з вами доведеться неодноразово розмовляти. Я скину Горгоні свій код, і ви можете будь-якої миті з будь-якого місця зв'язатися зі мною. До речі, де заступники командувача?

— Горгоно, — запитливий голос Лії.
— Виконую, — за мить роботи доставили обох. А ще я звернув увагу, що зникла скринька з пробірками. Поглянув на Повелителя. Поруч із нами знову був його фантом. Напевно, нас так шокував цей сеанс зв'язку з Бухвірном, що ми не помітили зникнення «оригіналу» Повелителя. Та воно й зрозуміло. Турбот в Всесвіті стільки, що лише незліченна кількість фантомів може полегшити. Адже треба бути скрізь у різних місцях одночасно.

— Варваре, справи, справи, — телепатична відповідь на мій скан. Поки ми вводили заступників у курс справи та знайомили їх із вільними жителями, Бахур призначив одного з них командувачем флоту. Почувся схвальний гул вільних мешканців. Незабаром у командній рубці Горгони не було де повернутися від клонів. Не дивлячись на те, що клонів кораблі розбирали дуже швидко, це все розтяглося на кілька годин.

Перші пари виписували у зетці фігури вищого пілотажу, а деякі лише знайомилися зі своїми командирами. За тиждень по кілька кораблів вирушали на сторожові позиції в тривимірку. Через добу вони змінювалися новими. У зетці почався двіж. Відпрацьовувалася взаємодія з кораблями флоту тривимірки. Частина кораблів була розосереджена по усьому просторі зетки. Підбирали новачків, поповнюючи флот.

Також проводилися тренувальні бої, як у зетці, так і в тривимірці. Бійці основного флоту із подивом спостерігали за цими боями різноманітних кораблів. Але те, як ці кораблі билися, викликало захоплення бійців основного флоту. Хоча всім було цікаво, що це за кораблі, звідки вони з'являються і чому постійно зникають у швидкісному просторі, але ніхто не ставив зайвих питань.

Ми вже думали злиняти, але якось боязко було безпосередньо зв'язуватися з Повелителем і говорити, що ми відлітаємо. Одного разу він сам з'явився. Якраз перед груповим боєм у зетці. Подивився, поцікавився, чому не спаринги. А коли командувач флотом (зетовським флотом) відповів, що спаринги за планом наступної доби, Повелитель засмутився. Тоді корабель командувача запропонував Повелителю затриматися, і вони продемонструють спаринги. Подивившись кілька спарингів він запитав:
— Вільні жителі, а хто хоче політати зі мною?

— Володарю, — відповів йому корабель командувача, — будь-який з кораблів вважатиме за честь, якщо в нього на борту буде Володар.
— Вільні жителі, ви неправильно зрозуміли. Я запитую, хто з вас погодиться провести тренувальний бій. І хто зможе кинути мені виклик?
— Повелителю, ніхто з вільних мешканців не посміє вистрілити по вас.

— Я наказую. Це бій тренувальний. Я теж маю підтримувати форму.
— Прониро, хочеш політати з Володарем на борту?
— Варваре, ти ще й запитуєш? Звичайно, хочу, — Бахур телепортнувся на Прониру, а я човником вилетів з корабля і завмер осторонь. Цікаво, хто ж зважиться виступити проти Повелителя?

— Вільні жителі, що ж ви?! Я ще можу зрозуміти ваших командирів, але ж ви не білкові, — у відповідь гробове мовчання.
— Горгоно, подеремося? — запитання Бахура.
— Щооо! — здивований вигук Пронири, — Повелителю, прошу вас, виберіть будь-якого вільного жителя, але тільки не Горгону.
— Прониро, боїшся?

— Я не боюся, але мені не перемогти Горгону, а під керуванням Гери тим більше. Я Гері програв би навіть без Горгони.
— Прониро, ти мені підкоряєшся?
— Повністю.
— От і добре. Геро, складете мені компанію?
— Володарю, не думаю, що це вірне рішення. Проте якщо ви наказуєте, то можна приступати до спарингу. Успіхів вам у бою!

Лія зустріла гідного супротивника. Жарко їй довелося. Не дивлячись на те, що Горгона значно перевершувала Прониру в швидкості та маневреності, у неї був вагомий мінус: величезні габарити. Пронира на порядок менший. Та й керував кораблем унікальний пілот. Хоча зловити Лію чи розвести її на постріл не вдавалося. У цій космічній каруселі двигуни обох кораблів працювали на позамежних режимах. Повелитель зробив вже десяток пострілів (хоча всі повз), а Лія жодного.

— Маскування, — прозвучав наказ Повелителя, і Пронира зник з усіх сканерів (але тільки не Горгони, хоча Лія цього не показала).
— Маскування Мауренів, — голос Лії. Такого ще не бачив. Якщо раніше кораблі бачили один одного, бачили, як на рентгенівському знімку, навіть що діялося всередині кораблів. Загалом без джерела світла вони бачили. То тепер настала темрява. Ні єдиний сканер, ні єдиний датчик не міг знайти, де знаходиться Горгона. Якщо інші кораблі можна було знайти за наявності «душ», то Горгона і цього випромінювання не давала.

Знаючи, що із запчастин є в ЗІПі Пронири, Лія в цій непроглядній темряві спеціально пролетіла так близько від Пронири, що зачепила та зрізала своєю бронею параболоїд антени. Пронирі було боляче, але він не видав жодного звуку. Спаринг продовжувався. Володар орієнтувався за допомогою своєї інтуїції і стріляв дуже точно (лазерною указкою), проте всі постріли повз (Лія встигала відвести Горгону з-під пострілу, хоча з великими труднощами).

— Стоп, — зупинив Повелитель спаринг, — дякую, Прониро. Ти бився гідно. Бартні б тобою пишався. Геро, дякую вам за надане задоволення. Запис бою зберігся? Я хотів би його переглянути з боку Горгони. Варваре, телепортуйся до нас.
Повернув човник до ангару Пронири й телепортнувся на Горгону. Лія з Повелителем азартно обговорювали минулий спаринг.

— Мало вам бійки у космосі, то ви вирішили її продовжити словесно? — Бахур з Лією здивовано глянули на мене і обоє засміялися.
— Гаразд, Геро, вихваляйтеся, як ви втікали від моїх пострілів і чому не було жодного пострілу з вашого боку?
— Горгоно, антизвуковий захист та запис бою.

— Виконую, — всередині рубки з’явилась велика голограма, що показувала Прониру. Як він не маневрував, за межі огляду не виходив. Буквально на перших секундах Лія зробила з десяток пострілів. Проте лазерна указка теж була вимкнена. Тому й складалося враження, що Лія не стріляла. Під час перегляду Горгона проводила пунктирні лінії після кожного пострілу, вказуючи точку влучання. На той час, коли Повелитель зробив перший постріл, Лія зробила до сотні пострілів, і жодного промаху. Але мене вразило інше. Кожен постріл був в інше місце Пронири.

Вона не стріляла, щоб лише потрапити в супротивника, а стріляла в певну точку корабля: командну рубку, відсік основного живлення, відсік резервного живлення, зімітувала зріз основних двигунів, знищення маневрового одного, іншого двигуна, серія пострілів по всіх двигунах. Тисяча двісті пострілів та стільки ж попадань.

— Геро, боєкомплект порожній. Переключитись на іншу зброю?
— Дякую, не треба, — далі вона Горгоною лише маневрувала.
— Маскування, — Пронира майже зник, але за мить його було видно, як у ясну сонячну погоду, хоч із якимось фіолетовим відтінком.
— Маскування Мауренів, — колір на зображенні змістився у бік ультрафіолету.

— Так ви чудово бачили Прониру, — здивовано вигукнув Повелитель, — Геро, ви розправилися зі мною, як з хлопчиськом. І при цьому не принизили. Дякую вам, — він повернувся до Лії і опустився на коліно. Лія в одну мить (не зробивши жодного руху) за допомогою телекінезу підняла Бахура майже на метр над підлогою.

— Не личить Володарю схилятися перед звичайним бійцем, підніміться, будь ласка.
— Перед таким бійцем не грішно схилити коліна. Геро, переходьте служити до мене. Будете командувачем флоту.
— Володарю, я вас поважаю, але я боєць і я пов'язана присягою. Звичайно порушувати я її не буду. Вибачте, але не можу.

— Хто зрадив раз, той зрадить знову?
— Щось подібне до цього. Хоча можна сказати інакше: від добра, добра не шукають.
— Поки не забув. Хочу у вас запитати. Зброя цивілізації Повелителя Бухвірна. Чому, якщо я приймаю цей вигляд, ця зброя не працює?
— Тому, що у вас немає відповідних навичок Ртігів, цілком можливо, що Ртіг вирішив схитрувати і можливості застосування їхньої коронної зброї не передав. Якщо бажаєте, Варвар передасть вам їхні знання.

— Звісно бажаю, — Бахур навіть не приховував радості. Щоб отримати знання, він постав переді мною власною персоною. Здобувши знання Ртігів, він змовницьки сказав:
— Варваре, Геро, я вам допоможу проти Повелителя Бухвірна.