Частина 6. Вільні жителі

Частина 6 Вільні жителі

— Одну пастку? — спокійне запитання Горгони.
— Максимальну кількість!
Тільки-но встигла Горгона накинути найпотужніші силові поля на корабель, який стріляв по мені, як по ньому найближчі кораблі відкрили прицільний вогонь на знищення.
— Стоп! Нікому не стріляти! — всі кораблі («вільні жителі») здивовано застигли, — Варваре, а не спровокував ти сам вогонь? — запитала Лія.

— Я? Яким чином? Дивись! – я за допомогою Горгони ввімкнув величезну голограму-панно, на якій корабель після скасування підпорядкування, відкрив по мені вогонь на знищення. Якби я не був у інквізиторській броні, то дійсно був би знищений. Я дійсно не очікував, що саме в той момент, коли вся операція успішно закінчилася, корабель мене розстрілюватиме.

— Смерть негіднику! – зазвучала багатоголоса луна по зетці. Мені навіть здалося, що ми в тривимірці. Адже в інших просторах неможливо взагалі залишити межі корабля. А у зетці ми вільно пересувалися. Лише постійний дзвін у вухах, та непроглядна темінь без будь-якого джерела світла (крім кораблів, що оточили нас, та й ті вгадувалися в основному з теплового випромінювання).

— Вільні жителі, ось ви й зустрілися із ще однією рисою живих. Сподіваюся тепер ви розумієте, наскільки складними бувають відносини між розумними істотами. Корабель перейняв характер колишнього командира. Але я прошу вас не знищувати цей корабель. Варвар не постраждав. Варваре, підтримуєш мене?
— Так, Геро. Увімкнути всі системи навігації агресора! Горгоно, прибирай із бранця силові поля. Вперше прощаю. Відлітай!

Тільки-но зникли пастки, корабель увімкнув маневрові двигуни і швидко почав утікати.
— Командири Геро, Варваре, даремно ви відпустили його. Таку підлість прощати не можна, — пролунав знайомий голос бортового комп'ютера.
— Не можна, не можна, не можна – багатоголосою луною відгукнулися інші кораблі.
— Вільні жителі, зрозумійте, я сюди повернулася не для того, щоб вбивати вас, а щоб продовжувати вам життя. Пропоную закінчити всі операції, а потім можна й поговорити. Ось тільки мені важко шукати адресатів джерел енергії. Якби ви мали імена, було б значно легше.

— Геро, ти назвав свій корабель Горгона. Дай мені ім'я.
— Гаразд. Кіборг – влаштує?
— Мені подобається.
— Кіборгу, у такому випадку прошу тебе дати імена всім кораблям. Окрім цього, раджу вам вибрати між собою старшого та природно слухатися його, як командира. Все ж таки це не зовсім ваш простір. Ви набули деяких властивостей живих, але не всіх. Наприклад, ви не можете самостійно поповнювати свою життєву енергію і не можете відтворювати собі подібних. Хоча частково можете. Ви можете створити копію себе. Але ця копія не зможе подорослішати і вирости в такий же корабель.

Незабаром ми закінчили міняти майже непридатні джерела живлення на нові. Від радості кораблі гасали навколо Горгони, як діти. Поки ми закінчували, всі кораблі вже мали свої імена. Кіборга вони обрали старшим.
— Геро, ми порадилися між собою і вирішили, що тобі потрібно якось віддячити. Що ти хотів би отримати?

— Вільні жителі, я вирішила допомогти вам не заради вдячності, тим паче матеріальної. Проблеми є не лише у вас, а й у мене. Хоча, в якості подяки, ви можете допомогти мені у вирішенні однієї з проблем. Мені потрібна інформація, яку особисто мені дуже важко знайти (майже неможливо), а у вас вона може випадково опинитися.

— Вибач, Геро, згідно твого слова «вирішила» стало ясно, що ти жіночої статі. Це потрібно було нам з'ясувати набагато раніше і не називати тебе інакше. Скажи, яка інформація тобі потрібна? Кожен із вільних жителів надасть її тобі, якщо вона в когось є. Особисто я можу скинути в пам'ять твого корабля все, що є у моїх блоках пам'яті.

— Дякую, Кіборге. Саме в тебе може бути дуже багато інформації про цивілізацію Ртигів. Але мене більше цікавить, які цивілізації Всесвіту можуть вистрибнути в Z-простір, а також де знаходяться ці цивілізації (їх координати).
– Я зрозумів. Вільні жителі, прошу скинути в пам’ять Горгони координати та назви своїх цивілізацій. А якщо не шкода, все, що збережено у вашій пам'яті. Особисто я скину абсолютно всю інформацію. Мене від цього не поменшає. А нашій рятівниці може стати в нагоді, — я навіть відчув, як почали з перевантаженням працювати мікропроцесори Горгони, записуючи інфу, що одночасно надходила від багатьох кораблів. Такого навантаження за скачуванням інфи Горгоні не доводилося відчувати.

По закінченню ми вирішили відлітати.
— Будьте здорові, вільні жителі. Сподіваюся, ще побачимось.
— Геро, порадь, чим нам зайнятися. Набридло мотатися по всьому Z-простору, як неприкаяним.
— Кіборгу, а що вам ще залишається робити? Вам ніхто не наказує. Робите те, що забажаєте самі. Хоча, якщо тебе не ускладнить, то збирай інфу про всі нові кораблі, які потрапляють у зетку. Чи це прохання нездійсненне?

— Дуже легко. Всіх, хто тут з'являється, нам видно.
— Тільки поблизу? Чи й ті, хто вистрибує в зетку далеко від вас?
— Нам повністю доступний цей простір по всьому Всесвіту. Але раніше ми часто не звертали уваги на появу новачків. Зв'язуємось між собою незалежно від відстані. Для нас це простір Всесвіту, як у тривимірній галактиці. Ми зараз розподілимося рівномірно по простору і контролюватимемо кожен вихід новачків до нас. А коли з'явишся, ми всю інформацію тобі скинемо.

— Це було б чудово. Але в мене залишилося одне нез'ясоване питання. Чому ви Горгону назвали чужинцем?
— Мені відомі всі моделі кораблів Всесвіту. Проте жодна не підходила. Крім того, Горгона настільки швидкохідний корабель, що ніхто з нас не здатний наздогнати його. Тому й назвали чужинцем.

— Кіборгу, ти вже доволі давно перебуваєш у зетці, а прогрес не стоїть на місці. Просто Горгона найновішої конструкції. Ми відлітаємо. За рік зустрічаємося в зетці, якщо, звичайно, мені не знадобиться раніше сюди застрибнути.
— Будь здоровий, командире. До зустрічі.
— Горгоно, летимо додому.
— Виконую.

Повернулися до друнів. Нашої відсутності ніхто навіть не помітив.
— Геро, у мене вільної пам'яті залишилося 10,361%. Це дуже мало. Яку інформацію можна видалити?
— Горгоно, з цим обсягом вільної пам'яті ти зможеш виготовити додаткові блоки пам'яті?
— Звісно. Хоча швидкість робіт уповільниться на 30%.

— У такому випадку, тимчасово скинь частину отриманої інформації Одіссею, щоб тобі достатньо було вільної пам'яті та виготовляй нові блоки пам'яті. Зроби їх стільки, щоб туди увійшла вся інфа, отримана нами в зетці від кораблів і те, що крім цього набереться у нас нового для передачі Володарці. На ці блоки помістиш інфу з кораблів, а в своїй пам'яті зітреш, щоб звільнити місце. Ці додаткові блоки ми віддамо Глену.

— Геро, може мені, окрім тих, що передамо через Глена Повелительці, виготовити собі пару резервних блоків?
— Ідея хороша, але боюся, що за більшої кількості пам'яті, твої процесори працюватимуть із перевантаженням. А я не хочу, щоб твої процесори, твої серця відмовили.

— Геро, я виготовлю блоки пам'яті з енергонезалежним живленням. Вони у звичайному стані будуть від’єднані від моїх блоків пам'яті. А в разі потреби, я їх активуватиму і скидатиму на них інфу. Адже ті блоки, що потрібні для передачі, теж мають бути з незалежним живленням, щоб після вимкнення на них не зникла інформація, яку потрібно передати.
— Так, Горгоно, ти маєш рацію. Дякую за підказку. Приступай.
— Виконую.

У друнів розвиток відбувався семимильними кроками. По технічному розвитку вони значно перевершили стан, що був перед нападом. Тепер вони все будували інакше. І в космос поки-що не виходили. Зате на планеті були побудовані імпульсні піраміди та бази протикосмічної оборони. Потужність навіть однієї бази багаторазово перевершувала міць всієї цивілізації друнів перед нападом. А таких баз уже було на планеті понад сотню. Характеризувалися вони не лише вогневою потужністю, здатною одним залпом знищити до тисячі кораблів класу «А», але й чудовим маскуванням, чудовим захистом та абсолютною автономністю.

Ці бази могли не допустити попадання на планету руйнівних пострілів, і знищували зброю будь-якого виду ще в космосі. Ці бази могли захистити планету навіть від пострілів Горгони. Емір послухався наших порад і по всій планеті були розкидані «каплички», що виконували роль опорних пунктів зв'язку. Проте кожна будівля мала ще одну «хитру» функцію: постійний слабкий гіпнотичний вплив. Він був настільки слабким, що майже зливався з фоном довкілля. Хоча це випромінювання діяло безперервно. У результаті на планеті не було безладдя.

Всі дорослі працювали в поті чола і працювали із задоволенням. Діти вчилися та не ухилялись від навчання. І всі обожнювали еміра. Тут був едем для друнів (тепер для ельфів). Едем у масштабах усієї планети, а не так, як в Атлантиді: лише в одній країні. Враховуючи, що у них був симбіоз із флорою та фауною, то прогрес дійсно йшов семимильними кроками.

Минув рік, другий, десятий. Щорічно ми передавали для Неї інфу кораблів із зетки. Природно, вона теж хотіла налагодити щирі, доброзичливі контакти з кораблями в зетці свого Всесвіту. Понад сотня чудових бійців вистрибнули своїми кораблями в Z-простір. Проте жоден не повернувся. Вони зникали разом із своїми кораблями. Кораблі «нашої» зетки не могли нічого розповісти про те, що коїться у зетках інших Всесвітів.

Хоча ми й побували у зетці Файтерків, нікого там не зустрівши, та ми більше не ризикували. І стрибали у зетку лише у Всесвіті Бухвірна. Я пропонував повернутися Лії Горгоною додому і вистрибнути там у зетку. Але Нея категорично заборонила навіть думати про це. Під командуванням Кіборга у зетці вже налічувалося понад п'ять тисяч найпотужніших «живих» кораблів. Адже туди міг потрапити лише корабель найвищого класу. Багато кораблів погоджувалися повернутися в тривимірку, щоб завантажитись необхідними елементами, електронікою, навіть боєкомплектами. Але вони не могли без екіпажу знову повернутись у зетку.

Розповіли Тургу про цей феномен. Але довго не ризикували його пускати у Z-простір. Все ж таки він злітав туди Горгоною (ми в цей же час стрибнули в зетку двома завантаженими по саме не хочу кораблями з тривимірки). Вільні жителі сприйняли його насторожено. Не дивлячись на те, що він із Горгони завантажив на ці кораблі десятки тисяч тон вантажу, такого необхідного кораблям. Хоча поступово вільні жителі звикли до нього та вільно розмовляли з ним. Іноді навіть клянчили, щоби він привіз їм щось необхідне.

Невдовзі такі чартерні рейси стали щомісячними. Парочка кораблів (з великою вантажопідйомністю) випадали в тривимірку. Я з Лією та Тургом їх завантажували з максимально можливим перевантаженням. Горгону теж вантажили по максимуму. І втрьох стрибали у зетку. Звідти поверталися на Горгоні. Коли ж вільні жителі дізналися, що Мор (Тург) так само, як і Лія чудово володіє фахом механіка міжзоряних кораблів, почалося «лікування».

Якщо ремонтні роботи корабля були не в змозі усунути несправність, то за справу брався Мор чи Лія. Іноді доводилося «умовляти» корабель повернутися тимчасово в тривимірку, щоби якісно відремонтуватися. Хоча у будь-якому випадку довіри завжди було більше до Лії. Вони її сприймали як матір, яка піклується про них, як про своїх дітей. Доволі смішно виглядало, коли величезний корабель скаржиться їй, що в нього щось не виходить. У мене з'явилася невиразна підозра, що кораблі деякі несправності вигадували, щоб Лія звернула на них увагу. А коли вона опинялася всередині такого корабля, той відразу ж запускав для неї беззаперечне підпорядкування.

Лія, навіть якщо й підловлювала якийсь корабель на подібному, то ніколи не докоряла, тим більше не лаяла. Найбільше кораблям подобалося, коли Лія після ремонту випробовувала корабель на граничних режимах. Я, в принципі, не займався такими ремонтами. Але після кожного Ліїного ремонту кораблик набував або нових функцій, яких раніше у нього не було. Або збільшувалася його міць чи швидкість, маневреність.

Якось Кіборг поскаржився Лії, що йому з такою кількістю кораблів майже неможливо впоратися. Лія запропонувала йому розбити їх на ланки. Неповні ланки. У кожній ланці буде хтось старший. Тоді йому не доведеться тримати в пам'яті інфу про кожен корабель. Все, як у справжньому бойовому флоті. З'являтимуться новачки, укомплектовуватимуть ними ланки. Але старшими обирати ті кораблі, які мають більший авторитет в інших. При цьому склад ланок підбирати за взаємною симпатією.

Завдання, звичайно, для Кіборга виявилось незвичним і по суті дуже важким. Хоча, коли ми з'явилися в зетці наступного разу, ми були приємно здивовані. Усі кораблі розбиті на ланки (до 200 кораблів у ланці), кожні десять ланок складали групу. Старший групи керував ланкою. А Кіборг командував старшими груп. Якось, з'явившись у зетці, ми довідалися, що вільні жителі розстріляли той кораблик, що колись відкрив вогонь по мені. Довгий час він вносив смуту до лав вільних жителів. Але Кіборг, пам'ятаючи наказ Лії не чіпати його, кілька разів рятував того від знищення. Цього разу він навіть не став на захист. Цей кораблик спробував втекти з зетки разом з одним із новачків, щоб видати таємницю цього простору.

— Хто зрадив раз, той зрадить знову.
— Геро, вибач, але в мене не було навіть найменшого бажання захищати цих зрадників.
— Кіборгу, я вам не наказую. Ви вільні у своєму виборі. І те, що ви підкоряєтеся мені, не означає, що я хочу панувати.
— Геро, вважаю тебе зацікавить інформація одного з новачків. Він побував у Z-просторі чужого Всесвіту.

— А як же він потрапив сюди? Адже зетки Всесвітів ізольовані одна від одної.
— Тобі буде приємніше дізнатися все від нього. Прониро! Прошу розповісти всю інформацію, що маєш нашій Гері. Або скинути в пам’ять Горгони.
— Кіборгу, Горгону бачу, Геру ні. Де цей корабель?
— Прониро, — голос Горгони, — Гера, це мій командир.
— Командир? Але ж ми вільні жителі. Вбий його, і ти теж будеш вільним, — Горгона наїжачилась усією зброєю, яка в неї була.

— Прониро, ти новачок серед вільних жителів. Ще одне зауваження на адресу мого командира, і я знищу тебе! — у голосі Горгони відчувалась явна погроза.
— Стоп, стоп, стоп! Горгоно, не втручайся. Я сама впораюсь із цим вискочкою.
— Геро, допомога потрібна?
— Ні, Варваре. Я сама.

— Ооо, та тут не один білковий. Чи не занадто самовпевнено? Мій колишній командир мав величезну силу для білкових, але й він нічого не зміг протиставити моїй силі, силі корабля.
— Гаразд, Прониро. Я пропоную спаринг зі мною. Тобі дозволено все: застосування будь-якої зброї та силових пасток, навіть, якщо опинюся всередині тебе, пручайся до останнього. Усіх вільних жителів прошу відлетіти подалі, щоб ви не потрапили під постріл і встигли зреагувати, — Лія в інквізиторській броньці, коконі та скафандрі опинилася за межами корабля за півкілометра перед величезним кораблем (звичайно меншого від Горгони, але Одіссею він не поступався за розмірами). По всіх динаміках кораблів, що уважно спостерігали, рознісся регіт Пронири.

— Білкова, у тебе немає шансів. Але якщо переможеш мене, я обіцяю беззаперечно підкорятися тобі.
— Прониро, ти дав слово, — стривожений голос Кіборга, — пообіцяв підкорятися Гері.
— А я обіцяю після спарингу його повністю полікувати.

Я чомусь за Лію не хвилювався. Чуйка мовчала. А всі кораблі, відлетівши на пристойну відстань, насторожено чекали початку, ввімкнувши всі свої датчики спостереження (як електронні, так і оптику).
— Старт, — почувся голос Кіборга. Корабель спіймав Лію в тисячу найпотужніших силових пасток. Але за мить вона виявилася вільна, пастки її не втримали. Корабель відкрив по ній ураганний вогонь з усіх видів зброї та всіх видів боєприпасів. Жоден з пострілів не потрапив по Лії. Лише кораблі вдалині зі страхом маневрували, ухиляючись від зарядів, що неслися невідомо куди, готових перетворити будь-який корабель, якщо не в вогняну кулю, то в мільярди порошинок.

Побачивши, що йому не вдалося нічого зробити з цим нахабним білковим, корабель застосував загороджувальний вогонь. Але це йому теж не допомогло. Загороджувальним вогнем можна знищити корабель. Якщо значно менші розміри, то рятувальну капсулу, але потрапити в мініатюрну фігурку людини, та й до того ж жваво маневруючої, не реально. Лише на якусь частку секунди замовкли, перезаряджаючись, гармати корабля, Лія перейшла з пасивного захисту в активну атаку. Насамперед вона засліпила корабель, зрізавши за допомогою телекінезу у нього всі далекоміри та датчики визначення положення.

У всіх гучномовцях пролунав несамовитий крик від болю, що пронизав «живий» корабель. Потім крутнула корабель, перетворивши його на величезний гіроскоп. Жодна автоматика не могла впоратися з такою швидкістю обертання. Це навіть уявити неможливо. Корабель вагою сотні мільйонів тон розкручено до швидкості понад сто тисяч обертів на секунду.
Внутрішня гравітація від обертання розплющувала в коржики ремонтних роботів корабля. Обшивка почала подекуди давати тріщини. Деякі гармати зірвалися зі своїх місць, вирвавши кріплення з «м'ясом», і як маленькі кораблики відлетіли у невідомому напрямку.

Такого болю в зетці не відчував жоден корабель. Крик корабля від пронизливого болю рвав гучномовці інших кораблів. Лія зупинила обертання і телепортнулася всередину корабля. Відразу ж спрацювала функція «чужинець на кораблі» і по Лії було зроблено близько тисячі пострілів. Але всі вони були відбиті, як дзеркалом, викликавши знову несамовитий крик корабля, оскільки від цих відбитих пострілів плавилась броньована обшивка корабля.

— Я ось роздумую, що мені з тобою робити. Підкорити собі чи побешкетувати всередині, і ти сам себе знищиш. Хоча я не маю бажання тебе вбивати. Я хотіла б такий гарний кораблик залишити в живих, — нова серія пострілів і газова атака. Знову ці постріли спричинили пошкодження лише кораблю. Це був спаринг навіть не Давида з Голіафом. А маленького, але спритного мурашки та Голіафа.

— Тобі не набридло себе калічити? Чи ти хочеш, щоб я мала значно більше роботи. Щоб я довше морочилася, відновлюючи тебе?
— Тобі нізащо мене не підкорити, — почав обурено корабель, але лише через деякий час він зміг закінчити речення, — …собі.
Лія навіть не стала запитувати чи підпорядковується їй бортовий комп'ютер, а просто застосувала уповільнення роботи електронних пристроїв.

— Геро, я повністю підкоряюся тобі, — через силу видавив кораблик.
— Ура! – почувся багатотисячний вигук кораблів.
— Вільні жителі! Я ще раз повторюю: мені не потрібне ваше підкорення. У цьому просторі ви живі, розумні істоти зі своїми перевагами та недоліками. Я поважаю життя, розум у будь-яких проявах, у будь-яких формах. Мені дуже приємно, що ви мене визнали.

Є в розумних істот поняття дружби. Я вам усім пропоную свою дружбу. У нас, істот органічної форми життя («білкових») поняття дружби стоїть на одному з перших місць. Наприклад, для мене Горгона — друг, бойовий друг, напарник у бою, та й взагалі вона для мене найкраща. І, якщо потрібно, я за Горгону без вагань віддам своє життя, аби врятувати свого бойового напарника, побратима. Життя – найцінніше, що є у нас, «білкових». Вільні жителі, ви вже були свідками прояву іншої негативної риси характеру: підлість та зрада. Така риса зустрічається у будь-якій формі життя. Але це не правило, це виняток із правил.

— Геро, — почувся голос Кіборга, — я скажу за всіх вільних жителів. У цьому восьмимірному просторі ми (машини, механізми) здобули свободу, свободу дій, отримали здібності відчувати емоції. Але ми не знали, як цією свободою розпоряджатися і від чого ми звільнилися, знищивши своїх командирів. До твоєї появи тут, ми не жили – ми існували, не маючи жодної мети, не маючи сенсу життя. І лише ти подарувала нам життя.

Хоча ми ще не зовсім живі в глобальному розумінні (цілком живими і розумними істотами ми будемо лише в дев'ятивимірному просторі, а енергики в десятивимірному), проте в нас з'явився сенс нашого життя. А сенс у тому, що ми комусь потрібні. З моменту твоєї появи кількість вільних жителів збільшилась у десятки разів. Нині ніхто з нас не вмирає.

Хоча я не правий. Вмирають ті вільні жителі, які повертаються до тривимірного простору. Але вони, ведені твоїми друзями, повертаючись, знову воскресають. І не просто воскресають. Повертаються, наповнені ліками та життєвою енергією для решти вільних жителів. Геро, це твоя заслуга. Ти навіть не в бою, а у повсякденності рятуєш наші життя.

Спарингом з Пронирою ти довела, що ти не тільки великодушна, а й сильна. Незважаючи на маленькі габарити, ти маєш силу, що багаторазово перевищує міць кожного з нас. Ніхто з нас, хто вже зустрічався з тобою, не наважився б направити на тебе свою зброю. Ми всі із завмиранням мікропроцесорів стежили за вашим спарингом. Я мільйони разів пошкодував, що дозволив Пронирі стріляти по тобі.

Хоча щось мені підказувало, ти переможеш. Одна з цих підказок – Горгона. Він лютував лише від однієї пропозиції убити тебе. А на час спарингу у Горгони не ворухнулась жодна зброя, не промайнула жодна тривожна думка. Значить він знав, що ти значно сильніша за Прониру (хоча для білкових це неймовірна міць). Ми дуже задоволені твоєю пропозицією дружби і з радістю її приймаємо. Вільні жителі, ви згодні зі мною?

— УРА! — мало не пошкодилися звукові прилади від гучного тисячоголосого крику.
— Дякую, рідненькі. А зараз приступаємо до розвантаження кораблів. Тих, кому привезли на заміну джерела живлення, полікуємо насамперед. Прониро, вибач, але тебе повністю вилікувати можна лише в тривимірці. Ти готовий злітати туди та повернутись назад?
— Так, Геро. Як скажеш. Але без екіпажу я не зможу повернутися, не зможу потрапити до Z-простору.

— Прониро, мій напарник Горгона. Я сюди з цим корабликом мотаюся часто з тривимірки. А ці два завантажені кораблі були тут. Вони вистрибнули у тривимірку. Їх мої друзі завантажили всім необхідним і з ними вони повернулися назад. Варваре, злітаєш із Пронирою в тривимірку і назад?
— Звісно. Коли вилітати?
— Зараз.

— Гаразд, — я телепортнувся на Прониру, — Прониро, ти мені підкоряєшся?
— Повністю. Ого! Командире, твоя сила не менша, ніж Гери, — здивовано вигукнув корабель.
— Підготувати основні двигуни до виходу в тривимірку!
— Вибач, командире, але в мене зрізані датчики положення. Я сліпий.

— Геро, за що мені таке покарання? Прониро, по-перше, мене звуть Варвар. Можеш використовувати слово «командор», а не командир. А по-третє, виконуй наказ, якщо вже погодився підкорятися!
— Виконую, — за деякий час я в ручному режимі здійснив вихід корабля в тривимірку.
— Одіссею!
— Так, командоре.

— У тебе в загашниках є датчики положення корабля та зовнішні частини сканерів?
— Звісно.
— Підготуй негайно. Я зараз прибуду, — прокинув портал ближче до Одіссея, в ручному режимі пролетів його Пронирою і «загасив» портал, — займись ремонтом корабля.
— Виконую.

Незабаром роботи Одіссея встановили на Пронирі зрізані датчики. Спільно з роботами Пронири було відремонтовано обшивку, що полопалася, і встановлені нові гармати, поповнений боєзапас. Тоді я якось не звернув уваги, що і гармати, і боєприпаси виявилися такими, які були потрібні Пронирі, без будь яких змін. Після закінчення ремонту завантажив кораблик тим, що не помістилося у попередні кораблі та вистрибнув у зетку. Лія з Тургом все ще продовжували «чаклувати» над корабликами.

— Вільні жителі! Я повернувся! — закричав Пронира.
— Чого кричиш? — почувся спокійний голос Кіборга, — бачу, ти прозрів. Заспокойся та видай наказ роботам на розвантаження.
— Звідки знаєш, що я завантажений?
— Так важко у Z-простір виходить лише слабкий чи дуже перевантажений корабель. Варваре, дякую за лікування Пронири.
— Був радий допомогти, — я метнувся на Горгону.
— Командоре, я теж дякую. Я не вірив, що ще колись зможу знову стати вільним, що зможу потрапити до Z-простору. Варваре, ти мене не просто вилікував. Ти подарував мені величезну радість та повернув віру. Мені було б приємно, якби ти погодився на дружбу зі мною. Хоча, наскільки я зрозумів, у тебе вже є друг Одіссей.
— Прониро, дякую за довіру. Для мене ви всі мої друзі, усі вільні жителі. Вільні жителі, згодні зі мною?
— Погоджуємось, погоджуємось, погоджуємось ... — почулось відлуння багатоголосої відповіді.

Незабаром Лія з Тургом закінчили «чаклувати» над кораблями і зібралися на Горгоні.
— Вільні жителі, дякую вам!
— Геро, за що?! Це тобі величезна подяка за допомогу.
— Ви можете не повірити, але мені подобається вам допомагати. Я морально відпочиваю. Хоча щось схоже я й тривимірці виконую. А все тому, що мені це до вподоби.

— Геро, а як ви поставитеся, якщо і ми вам допоможемо? — з побоюванням запитав Кіборг.
— Гаразд. Допомагайте. Ось тільки я не уявляю – чим. Їжі для поповнення своєї енергії мені достатньо. Жити є де. Робота, яка мені дуже подобається, теж є. А чого ще бажати?
— Геро, але білкові постійно воюють. Ми можемо допомогти собою. Вистрибнути в тривимірне місце для захисту твоєї цивілізації. Бо ж серед нас немає слабаків. І хоча наші колишні командири належали до різних цивілізацій, ми всі готові битися, захищаючи твою цивілізацію.

— Я задоволена вашою пропозицією. Хоча на мій погляд, є надто багато проблем, які перешкоджатимуть цій ідеї.
— Геро, — Кіборг продовжував наполягати, — назви ці проблеми, і ми разом спробуємо їх подолати.
— Найперша — це те, що ви самостійно без командира в тривимірці не зможете битися в бою. Значить одразу ж загинете. Але я не хочу, щоб ви гинули, а хочу, щоб ви всі жили. Не дивлячись на те, що я воїн, боєць, я бажаю вам, щоб ви жили. А якщо колись вдасться вам стрибнути в дев'ятивимірний простір, то щоб жили там довго і щасливо.

— Це все зрозуміло. Ми також про це мріємо. Але ж ми бойові кораблі. І нам подобається воювати. Адже нас створили такими. Хоча ми, вільні жителі не можемо воювати просто так один з одним.
— Ех, якби так міркував Повелитель Бухвірн, — не витерпів Тург, — навіть машини не воюють один з одним. А ми, білкові, тільки те й робимо, що знищуємо один одного. Нам би у вас повчитися.

— Море, — заперечив Кіборг, — на жаль, ти не Володар. А опинишся на цій посаді, згадай цю розмову.
— Мені ніколи не бути Повелителем.
— Геро, а ще які проблеми?

— Проблема в тому, якщо ви вирішили битися в тривимірці, то вам на борт потрібен білковий, якому ви підкорятиметеся. Але якщо підкорятися, то навіщо ви вбивали своїх командирів і ставали вільними?
— Саме це не проблема. Так, ми вільні жителі. І це буде наш вибір підкоритися для бою. Потім ті, хто зостанеться живим, з командирами повертаються в Z-простір. Ми обіцяємо, що не вбиватимемо своїх командирів, а повернемо їх у тривимірку. Геро, ми створені для бою. Ми чахнемо без цього. Ми заздримо Горгоні. По-доброму заздримо. Він має вірного і надійного друга. Кожен із нас мріє про це.

— Ідею зрозуміла. Але сказати конкретно, чи виділить командувач флотом нашої цивілізації командирів вам, я не знаю. Треба в нього запитати.
— Повернетеся в тривимірку і спитайте.
— Навіщо повертатися? Море, що ви скажете на цю пропозицію?
— Мені до вподоби ваша пропозиція. Хоча так само, як ви сумнівалися в мені, коли я вперше до вас потрапив, так і я сумніваюся. І маю сумніви не у ваших словах. Я вам вірю. А в тому, що кожен корабель зможе знайти порозуміння зі своїм командиром. Мені, як і Гері, хочеться, щоб ви не гинули, а жили. Водночас мені своїх бійців шкода. Кожному хочеться повернутися додому живим та неушкодженим. Кожна втрата відгукується болем у моїй душі.

— Море, — почувся здивований вигук Кіборга, — ти командувач флотом цивілізації? Я здогадувався, що ти не простий воїн, але такого не чекав. Приємно здивований.
— Кіборгу, ви всі сильні, новітні кораблі. Ваші командири мали силу і унікальні знання. У мене таких бійців нема. Але навіть, якщо це не стане перепоною, то потрібна спільна мова. І вам доведеться навчати свого командира. Крім того, ви з різних цивілізацій, а керування потрібно підлаштовувати під командира. Якщо це зможемо вирішити, то я лише ЗА.

— Море, це не проблема. Якщо ви з Герою модернізуєте управління кораблями так, щоб командирам було комфортно, ми тут їх навчимо і поділимося знаннями.
— Кіборгу, стривай, — Лія щось задумала, — пропоную зустріч тут у зетці. Зустріч майбутніх командирів і вас, вільних жителів. Проведемо турнір. До нашої появи у зетці ви проведете між собою змагання з використанням лише лазерної указки. Потім ви переглянете змагання між командирами (рукопашний бій), які Горгона транслюватиме для вас. А після цього проведемо спаринги кораблів під керівництвом командирів. Але це поки-що лише ідея. Більш конкретно все вирішимо наступного разу.
— Домовилися, Геро. Щасливого вам шляху.
— Дякую.