Частина 4. Якщо не ти, то тебе

Частина 4. Якщо не ти, то тебе

— Геро, виявляється, що потрібно не лише замаскувати появу Ртигів у системі Мормаринів, а й знищити їх усіх до одного. Інакше розправи не уникнути.
— Море, на превеликий жаль, ви маєте рацію. У той же час рука не піднімається вбивати тих, хто прийшов до Мормаринів примусово. На крайній випадок це звичайні бійці, яким куди наказали, туди вони й полетіли.

— Тепер уже я не згоден. Ти ж чудово знаєш, що варто залишити живим хоча б одного з них, і вся цивілізація Мормаринів загине. Бухвірн не допустить, щоб хтось хоч косо глянув на його цивілізацію. Тут же знищено багатотисячний флот, та ще й його улюбленця вбито. Але щось мені нашіптує: особовий склад цього флоту якийсь незвичайний. Пропоную покопатися в пам'яті будь-кого з полонених, та переглянути не лише останній рік життя, а розпочати за кілька тисяч років. Природно, у дуже прискореному режимі. Цікаві моменти можна сповільнити.

— Вмовив. Одіссею, прокрути нам знімок пам'яті старшого із синів судді Багіра.
— Виконую, — перед нами замиготіло зображення. Століття пролітали за хвилини. Нічого начебто цікавого не відбувалося, поки цей Ртиг не вилетів разом із батьком (суддя Багір) до Мормаринів. Я сповільнив відтворення, гадаю, не лише мені потрібно було детально розглянути, а й Мормарину. Те, що творив на планеті Мормаринів цей молодий Ртиг, вразило не лише мене, а всіх.

Його батько хоч і знищував флот, проте на це була причина (мовляв Мормарини погрожували). А цей паразит, цей мерзотник знищував, вбивав, різав, забивав до смерті, заради того, щоб покуражитись. Раптом батько Піхта не витримав, вигукнув, ледве стримуючи сльози.
— Пискун! Синку!

Ртиг знущався з молодого Мормарина, закутого в кайдани. Спочатку він його вдарив батогом. Потім почав смикати за ланцюг від кайданів і коли Мормарин починав рух через ривок, підставляв кулак. Голову Мормарина вже було в багатьох місцях розбито. Одне око набрякло та сочилось кров’ю. Ртиг схопив його за плавець і переламав. Ртига дратувало те, що Мормарин терпів біль та приниження і не видавав жодного звуку. Навіть коли Мормарин упав, весь закривавлений, Ртиг продовжував його бити та ламати плавці. Не менше години він з нього знущався, незважаючи на те, що це вже була не жива істота, а шматок кривавого місива. Насамкінець він холоднокровно перерізав горло. А всі Ртиги навколо лиш потішались. Я зупинив відтворення.

— Батьку, може, не потрібно далі дивитися?
— Ні, дивимось далі, — тремтячим голосом, з очима повними сліз, заперечив Мормарин. Голограма замиготіла знову. Цей Ртиг дуже багато літав. Літав іноді з батьком (той йому дозволяв багато чого), але часто сам із невеликими флотами. Поступово кількість його флоту збільшувалась, але не змінювалася поведінка цього Ртига з представниками інших цивілізацій. Скрізь він проявляв себе, як затятий садист. Він навіть кілька разів літав до Мормаринів, але вихід у тривимірку завжди був далеко від планети, бо при наближенні електроніка кораблів чи човників знищувалася пірамідами. Залишалося подивитися останні чотири роки.

— Варваре, можна повільніше? – попрохав Тург. Я спочатку не міг зрозуміти, що його так зацікавило, та за кілька ситуацій зрозумів. Починався відбір особового складу для польоту до Мормаринів. Передбачалося, що флот налічуватиме щонайменше п'ятдесят тисяч кораблів. Кораблі були в наявності (власність судді Багіра), а особового складу не було. Набирали найманців. Критерій відбору був: ненависть до Мормаринів. Декілька сотень Мормаринів містилися в лагуні, що належала судді (не зовсім зрозуміло, як вони там опинилися). Їх по одному відловлювали і використовували, як макет для витончених знущань.

За рік набралося екіпажів не більше, ніж на десять тисяч кораблів. Щодня затримки дедалі більше нервували суддю та його синів. Адже кожному найманцеві доводилося платити ще не вилетівши, а вони так і не могли вилетіти. Навіть із тих, кого найняли, частина найманців відмовилися та пішли. Тоді вирішили всіх найманців, яких вже найняли, навчити космонавігації та управлінню кораблями. А також усім навичкам будівництва копалень та видобутку корисних копалин. Особлива увага приділялася знищенню цивілізації Мормаринів.

Коли все було готове до вильоту (хоч і неповними екіпажами), Повелитель послав суддю зовсім в інший бік від Мормаринів. Той перед вильотом попрохав сина зачекати, поки він повернеться. Але без нього почалися заворушення. Багато найманців взагалі втекли. Тоді Ртиг (пам'ять якого ми якраз переглядали), незважаючи на наказ батька, вилетів з тими, що залишилися. Замість 50-тисячного флоту змогли вилетіти лише 30 тисяч (на скільки вистачило пілотів). Всі ті, що летіли, були готові знищити будь-якого Мормарина і дуже сподівалися на багату здобич.

— Геро, тепер ви зрозуміли, що не варто нікого з них шкодувати і залишати в живих, — Лії нічого більше не залишалося, як ствердно кивнути, — я прошу бою з цим покидьком.
Лія роздумувала над проханням Мормарина. З одного боку, це був найчистіший самосуд. З іншого боку, вона сама була готова задушити цього садиста.
— Гаразд. Дозволяю трихвилинний бій.

— Геро, у вас хоч якесь співчуття є!? Він знущався з мого сина більше години, а мені дозволяєте три хвилини? — він упав перед Лією на коліна, — Геро! Прошу вас! Заради закатованого сина прошу. Можете мене після цього вбити, але дозвольте мені помститися!
Я з Тургом підхопив і підняв із колін Мормарина.
— Батьку, у такому стані вам не можна вести бій. Тому ніякого бою не буде доти, доки ви не впораєтеся з собою, з власними емоціями. Битися потрібно без жодних емоцій. Помста – страва, яку треба подавати холодною.
Мормарин був в істериці. Природно, у такому стані ні про який бій і розмови не може бути.

— Батьку, відпочиньте, — змахнув я у бік Мормарина. Той завалився на бік і мирно засопів. Тільки зараз до мене дійшло, що в зовнішності ельфа він дійсно заснув, а не так як зазвичай: одне око спить — друге не спить. Раптом щось мене зацікавило. Точніше хтось. Але я ніяк не міг збагнути хто. Підняв очі нагору. Душа судді Багіра нікуди не відлетіла, вона так і ширяла над нами. Душі нікуди було подітися. Адже це чужий Всесвіт. Крім того, я відчував від цієї душі помсту. Уявив момент, наприклад, коли душа його сина під час бою з Мормарином покине тлінне тіло, а душа батька зможе увійти та несподівано вбити Мормарина. Не довго думаючи, застосував метод Неї та розірвав душу судді на частини. Згодом ці димові спіральки розтанули.

Мені до одного місця, чи живі залишаться Ртиги чи загинуть. А Лію роздирали сумніви, чи правильно вона вчинить, якщо знищить усі екіпажі. Але наказ Неї був категоричним: «Наказую вижити!» У цій ситуації вижити нам, Мормаринам, Друнам можна лише повністю знищивши Ртигів, які прилетіли до Мормаринів. Тому що, залишивши хоча б одного Ртига в живих, ми матимемо справу не просто з Повелителем, а з цілою системою.

Досить довго ми не могли вибрати прийнятного варіанта знищення доказів та відведення підозри від Мормаринів. Нарешті дійшли взаємної згоди. Розбудив Мормарина. Він уже був більш-менш спокійний. Лія кілька разів його попереджала, що бій вона дозволить лише за умови олімпійського спокою. Але так і не досягнувши спокою, вона застосувала гіпноз і придушила у Мормарина почуття помсти.

Лише після цього роботи доставили Ртига до командної рубки Одіссея. Ртиг побачив дружину Повелителя та двох охоронців з боків (я і Тург, обидва у вигляді Ртигів). Продемонстрували голограму, як він знущався з молодого Мормарина. Після цього Батько офіційно попросив Лію дозвіл на бій. Звичайно Ртиг міг загинути на першій секунді, але батько мстився (незважаючи на найсильніший гіпноз Лії), мстився за знущання, садизм над своїм сином. Мені здається, що любов, батьківська любов сильніша за будь-яку магію.

Близько півгодини продовжувався бій. Ртиг уже й плакав, і просив вибачення у Мормарина. Але коли Ртиг спробував скористатися коронною зброєю Ртигів (два промені), це йому коштувало ока. Мормарин не зробив жодного удару по лежачому супротивнику. Хоча той і не хотів підніматися, але не міг чинити опір наказу:
— Встати! — навіть не бажаючи, він піднімався. Можливо бій ще тривав би, але душа Ртига покинула покалічене тіло, а я розірвав її.

Двох полонених, що залишилися, убив Тург, але він їх спочатку приводив до тями. Повернулися в тривимірку, і я прокинув портал у Всесвіт Бухвірна до Мормаринів. Горгона отримала наказ (тому, що вона управляла бортовими комп'ютерами ртигівських кораблів) організувати мінування блоків пам'яті та живлення кораблів. Але мінування було хитромудрим. Вся електроніка блоків пам'яті спалювалася за допомогою електромагнітного імпульсу величезної потужності. А після цього блоки просто вибухали.